На жаль, від безладу із проведенням конкурсу кандидатів на посади керівників ДБР і відкладенням початку роботи цього органу найбільш постраждалими виявились військові. Законом визначена підслідність військових злочинів Державному бюро розслідувань, якого ще немає і до кінця наступного року навряд чи воно буде. А військова прокуратура з 20.11.2017 року позбавлена права проводити досудове розслідування. Розслідувати військові злочини в Україні в найближчий рік просто нікому.
Це – безрадісний для військових нинішній час. Давайте заглянемо в майбутнє. Що може чекати військові формування?
Ми вже маємо досвід, коли у 2014 році виконання правильного і своєчасного рішення про відновлення військових прокуратур було доручено випадковим особам, які не мали ні знань, ні відповідного досвіду, не були професіоналами у цій галузі. Створена Анатолієм Матіосом військова прокуратура, на жаль, не стала справжнім органом боротьби з правопорушеннями у військах - важелем впливу на боєздатність військових формувань.
Ні А. Матіос, ні набрані ним із цивільних прокурорів підлеглі не знали, чим саме і як мала займатись військова прокуратура. Тому зусилля цієї структури ними були спрямовані на те, що вони трохи вміли - масове виловлювання цивільних дрібних хабарників, боротьбу з податківцями із застосуванням вертольотів та інше, тобто, виконання завдань, ніяк не пов’язаних з військовими формуваннями. Військова сфера, за великим рахунком, так і залишилась для них «тerra іncognita». Вони її не знали, за 3 роки так і не вивчили, тому бояться. А якщо вимушено беруться за розслідування чогось, пов’язаного з бойовим застосуванням військ, у більшості виходить якась дурня, як зі справою Колмогорова.
Внаслідок цього у військах досить скептично, а інколи навіть презирливо ставляться до діяльності матіосівської військової прокуратури, а окремі представники військових формувань навіть закидають їй те, що своєю діяльністю вона працює не на посилення обороноздатності України.
Представники колишніх добробатів прямо звинувачують її в цілеспрямованому переслідуванні воїнів-добровольців.
Чи врахує керівництво Державного бюро розслідувань допущені Матіосом помилки?!
Керувати Державним бюро розслідувань призначені особи, ще більш далекі від військової сфери, ніж А.Матіос. Тому є обґрунтовані побоювання, що керівництву ДБР буде ще важче організувати належну роботу із розслідування правопорушень у військах. Тим більше, що чинна редакція Закону «Про Державне бюро розслідувань» має багато вад, які можуть перешкодити цьому.
Перше. Хоча законодавством передбачена підслідність ДБР саме по суб’єктному принципу, визначена підслідність цьому органу виключно військових злочинів, а не підслідність усіх злочинів по суб’єкту – військовослужбовцю, що зробило би цей орган уповноваженим розслідувати усі правопорушення, вчинені військовослужбовцями, а не тільки військові.
Друге. В структурі ДБР не передбачається створення якогось окремого структурного слідчого підрозділу із розслідування військових злочинів.
Відсутність такої спеціалізації щодо специфічних та складних військових злочинах, розслідування яких потребує не тільки юридичної, але й військової підготовки, зробить слідство у резонансних справах у військовій сфері ще менш якісним, ніж це було у спеціалізованих слідчих підрозділах військової прокуратури. Крім цього, відсутність окремої організаційної структури не дозволить збирати і аналізувати інформацію про стан дисципліни та правопорядку у військових формуваннях, ефективно впливати на це через правозастосувальну діяльність.
Згідно положень Закону до ДБР може перейти лише 30% від слідчого апарату військових прокуратур. І немає жодної гарантії, що це будуть найкращі та найдосвідченіші професіонали своєї справи. Іншим доведеться починати «з нуля». А вчити їх може виявитись нікому.
ДЛЯ ШВИДКОГО ЗАПУСКУ ДБР ПОТРІБНО ЗМІНИТИ ПРОЦЕДУРУ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСІВ, – РОМАН ТРУБА
Третє. Законом передбачено створення органів ДБР виключно за територіальним принципом, а слідчі підрозділи, які покликані розслідувати злочини у військових формуваннях, повинні бути такими ж мобільними, як і підслідні їм військові формування. Необхідність відмови від територіального принципу діяльності була використана у пояснювальній записці до законопроекту про відновлення діяльності військових прокуратур у 2014 році, як один із аргументів. Організація системи військових прокуратур за екстериторіальним принципом передбачена чинним законодавством і це є позитивним досвідом, якій, на жаль, може бути втрачено.
Четверте. Із тексту Закону незрозуміло, якій буде статус у слідчих, які розслідуватимуть військові злочини. Підрозділ ДБР, на який буде покладена протидія злочинам у військових формуваннях, для належного виконання своїх функцій має бути мобільним. А під час бойових дій - пересуватись у другому ешелоні або тилу підслідного військового формування. Для цього правоохоронний підрозділ має бути гармонічно пристосованим до структури військової організації держави, а його працівники - повинні мати статус військовослужбовців, так як вони будуть дислокуватись поблизу зони військових дій, і за необхідності виїжджати на передню лінію. Закон України «Про Державне бюро розслідувань» такого статусу для своїх працівників взагалі не передбачає.
Наявний досвід роботи правоохоронних органів України в умовах бойових дій наочно показав, що багато цивільних працівників при загрозі їх життю і здоров’ю поклали заяви про звільнення, і не стали працювати в небезпечних умовах. Саме тому у 2014 році в Донбасі стався правовий вакуум. Цивільні міліціонери, прокурори поклали заяви на звільнення і припинили виконувати свої функції. Деякі просто перейшли на іншій бік.
Статус військовослужбовця виключає можливість так скоро звільнитись та зобов’язує виконувати службові обов’язки і в зоні бойових дій.
Військовослужбовець не може відмовитись від цього, як цивільна особа, так як за це передбачена відповідальність, в тому числі і кримінальна. Статус і пільги військовослужбовця компенсують ті ризики для його життя і здоров’я, які можливі в умовах війни. Іноді це ледь не єдиний важіль для того, щоб у зоні бойових дій продовжувала діяти правоохоронна система. Україна вже одного разу в 2014 році опинилась в Донбасі фактично без правоохоронної системи. Цей гіркий досвід забувати не слід!
УКРАЇНСЬКА ВОЄННА ЮСТИЦІЯ. НАПЕРЕДОДНІ КАТАКЛІЗМУ
П’яте. У складі Головної військової прокуратури у вересні 2015 року було створено Управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки і людства та міжнародних правопорушень. Його діяльність є дуже важливою для протидії Росії, у складі Слідчого комітету якої ще у червні 2014 року було створено Управління по розслідуванню злочинів, пов’язаних із застосуванням заборонених засобів і методів ведення війни. Ним вже заведено більше 100 кримінальних справ проти українських військовослужбовців.
Діяльність Управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки і людства та міжнародних правопорушень має на меті збір контрдоказів для можливих міжнародних судових спорів, але вона безпосередньо пов’язана зі слідчою роботою, тому надалі військовою прокуратурою здійснюватися не може. Проте, серед функцій та повноважень Державного бюро розслідувань ця діяльність не передбачена, як не передбачена серед функцій інших державних органів, наділених правом ведення досудового розслідування. Це означає, що ця дуже важлива для захисту інтересів України в міжнародних судових органах діяльність буде припинена.
Вади цього закону можна пояснити тим, що функцію розслідування військових злочинів лише перед останнім читанням механічно включили до нього двома рядками, абсолютно не передбачивши механізмів виконання ДБР цієї функції. За попередніми редакціями закону на слідчих Бюро взагалі не планувалось покладення цієї функції, тому концепція закону не передбачала необхідність роботи працівників ДБР у військових формуваннях.
ДБР, НАБУ І ГПУ: РОЗПОДІЛ ПОЗИЦІЙ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
Кабінетом Міністрів України затверджена структура Державного бюро розслідувань.
Крок зроблено. Перед новопризначеними керівниками Бюро розслідувань стоїть досить складне завдання - забезпечити розслідування правопорушень у військових формуваннях. При цьому необхідно врахувати суттєві помилки, допущені керівниками військової прокуратури.
Уявляється, що одним із можливих шляхів вирішення цієї проблеми є залучення до роботи справжніх професіоналів військової юстиції, від чого так нерозумно відмовився свого часу А. Матіос.
САМОГУБСТВА ЧИ ВБИВСТВА? РОЗСЛІДУВАННЯ НЕБОЙОВИХ ВТРАТ В АТО