Сергій Громов, для Резонансу
У період карантину суди не припинили виконувати свою роботу. Судді та працівники апаратів щоденно, рівно як й медичні працівники, співробітники Національної поліції та військовослужбовці, виконують свої посадові обов’язки.
Нині в Україні працює 5001 суддя, вакантними залишаються 2063 посади. Або 29,3% від штатної чисельності судді), при цьому у місцевих загальних судах кількість вакантних посад становить 1576 одиниць, що складає 36% від загальної штатної чисельності.
Тож судді працюють в умовах кадрового голоду та понаднормового навантаження. При цьому, реальне збільшення розміру суддівської винагороди, яке держава гарантувала суддівському корпусу декілька років тому, фактично відбулося лише з січня 2020 року.
Законопроектом № 3279 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пропонувалося обмежити максимальний розмір суддівської винагороди до 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Всупереч вимогам чинного законодавства України, ініціаторами законопроекту не проведено жодної консультації з органами судової влади та не отримано обов’язкового консультативного висновку Вищої ради правосуддя щодо законопроекту.
Реальні видатки на судову гілку влади зменшуються не на 192,2 млн. грн., яке це слідує із порівняльної таблиці до законопроекту від 29.03.2020 № 3279 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а на 6,3 млрд. грн!!
На кінець лютого 2020 року з доведеного судам річного фонду оплати праці в обсязі 8 271,4 млн. грн. після стовідсоткового покриття потреби на суддівську винагороду діючих суддів в обсязі 7 673,4 млн. грн. на оплату праці працівників апаратів судів залишилося лише 598 млн. грн. з 5 367,2 млн. грн. необхідних.
У той же час дефіцит видатків на оплату праці працівників апаратів судів становить 4 769,2 млн. грн., дефіцит нарахувань на оплату праці – 1 456,8 млн гривень. На інші поточні видатки судів (поштові відправлення, папір, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем, винагорода присяжним тощо) дефіцит у 2020 році сягає 831 572,9 тис. грн.
Про наявну проблему органи судової влади інформували як Кабінет Міністрів України, так і парламент напередодні ухвалення Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Незважаючи на це, проект бюджету був ухвалений без забезпечення належних видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами. Тобто, в цій частині бюджет був ухвалений із заздалегідь відомим дефіцитом по фонду оплати праці судів першої та апеляційної інстанції в розмірі близько 6,1 млрд. грн.
Тобто загальний дефіцит фонду оплати праці по судах першої та апеляційної інстанції становить близько 74%.
При цьому пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було доручено Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя у необхідному обсязі. Однак цього не виконано, і фактично продовжується зменшення фінансування судів.
Прості арифметичні підрахунки вказують на те, що навіть за умови зменшення суддівської винагороди до запропонованих значень на період з квітня 2020 року по грудень 2020 року, а не на період карантину, вдасться зекономити кошти в розмірі близько 3 млрд. грн., що все ж не дасть можливості покрити наявний дефіцит фонду оплати праці працівників апаратів судів навіть наполовину.
Суддівська винагорода не є фінансовим привілеєм, а являє собою одну із найважливіших та непорушних конституційних гарантій незалежності суддів. Розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід’ємною частиною забезпечення незалежного судочинства.
Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, висловлюючи правові позиції щодо належного матеріального забезпечення суддів, зміни розміру суддівської винагороди.
Наразі, у регіонах України багато суддів виступили рушіями благодійних та волонтерських ініціатив, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції: за власний рахунок організовують фінансування закупівель апаратів штучної вентиляції легень для передачі їх відповідним медичним закладам, долучаються до роботи різних благодійних фондів.
Судді не вимагають якихось особливих привілеїв чи умов праці, але просять не знищувати гарантії їх незалежності у вигляді суддівської винагороди.
