Кримінальна відповідальність за декларування недостовірної інформації: чи ефективний механізм протидії корупції - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

29 апрель 2020, Среда, 02:38

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Кримінальна відповідальність за декларування недостовірної інформації: чи ефективний механізм протидії корупції

3 марта 2020г.

Альона Козій, помічник адвоката АО "Barristers"

З огляду на те, що вектор розвитку України в цілому в останні роки направлений на євроінтеграцію, це не могло відобразитись і в антикорупційній політиці України як на наукову і на практичному рівні. На даний час існує тенденція гуманізації вітчизняного законодавства. Таким чином, нинішній законодавець намагається досягти максимального зближення норм українського законодавства до міжнародних антикорупційних стандартів та перейняти досвід протидії корупції в зарубіжних державах.

На сьогоднішній день в Україні вже розроблена й діє система заходів протидії цьому явищу, серед яких, зокрема є введення статті 366-1 до Кримінального кодексу України. Приписами, якої закріплено кримінальну відповідальність за подання суб’єктом декларування (особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації.

Попри це, чи працює цей закон ефективно, і взагалі чи була необхідність в криміналізації декларування недостовірної інформації, вважаємо за доцільне розглянути дані питання на практичному рівні.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься доволі велика кількість обвинувальних вироків в частині притягнення осіб до кримінальної відповідальності за статтею 366-1 КК України, і переважна більшість з них обвинувальні. Найпоширенішими видами покарання є громадські роботи, рідше – штраф і позбавлення волі.

За 2018 та 2019 р. більшість вироків ухвалені на підставі угоди про визнання винуватості, оскільки обвинувачений визнав свою вину.

Проаналізувавши вироки суду, доводиться констатувати, про формальний підхід розгляду таких справ, без дослідження всіх фактичних обставин справи, оскільки суддям для винесення рішення достатньо доведення факту неподання, несвоєчасного подання декларації або подання недостовірних відомостей у декларації. Проте, у чому конкретно полягає недостовірність суд як правило не досліджує. Також, спостерігається не дотримання суддями вимог, які необхідні для встановлення наявності в діях особи складу злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України, зокрема чітке встановлення моменту початку та закінчення вчинення злочину та наявність умислу особи на його вчинення у цей період. Адже, при недотримані цих вимог, суд не встановивши чи особа діяла умисно чи з необережності, презюмуючи наявність саме умислу, хоча зазвичай не завжди особа умисно вчиняє вищезазначені дії.

При визнанні особи винною за ст. 366-1 КК України виникає проблема щодо обов’язковості призначення додаткового покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, що фактично означає звільнення з посади. У тому випадку, якщо покарання у санкції зазначене у загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК України), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якими він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати і такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення злочину.

Разом з цим, коли суди призначають додаткове покарання, то зазвичай зазначають про позбавлення особи права обіймати певні посади на певний строк. Проте, суддя зазвичай не конкретизують додаткове покарання, а лише наводять загальне його визначення санкцією, що в свою чергу суперечить Закону про кримінальну відповідальність та його точному змісту. У такому випадку, при постановлені такого вироку, його можна оскаржити з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і результат буде успішним.

Окремо, хочеться зазначити щодо вартості не задекларованого майна. На практиці його вартість не визначається, та й взагалі виникає велике запитання відносно критеріїв оцінки майна, що повинно бути зазначене при поданні декларації.

Таким чином, щоб не поповнювався перелік таких подібних нових рішень, потрібно вдосконалити законодавчі норми антикорупційного законодавства, оскільки нечіткість, яка в них прослідковується, призводить до зловживань з боку правоохоронців.

А тому, в ході кваліфікації діяння за ст.. 366-1 КК України суд повинен повно та всебічно з’ясувати фактичні обставини справи та у відповідності до закону встановити у діянні особи всі ознаки складу злочину і окремо дослідити докази про письмове повідомлення такого суб’єкта про подання декларації в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на сьогоднішній день застосування статті 366-1 КК України у тому вигляді що існує сьогодні являє собою елемент впливу на осіб, які повинні декларувати статки, хоч при цьому, ця стаття не відповідає духу Закону і застосовується органами досудового розслідування вибірково.

НАБУ НЕ ЗНАЙШЛО НЕДОСТОВІРНИХ ДАНИХ У ДЕКЛАРАЦІЇ ГОНТАРЕВОЇ, — ЗМІ