28 квітня парламентський комітет з правоохоронної діяльності ухвалив рекомендувати Верховній Раді прийняти за основу законопроект № 3133, де я виступаю одним зі співавторів. Не скажу, що це був історичний день (аби не переборщити з пафосом), але певною мірою цей день був значимим. Хоча б тому, що, по-перше, цей законопроект відкриває шлях до звільнення директора НАБУ Артема Ситника за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією.
По-друге, робота моїх колег та моя була належним чином оцінена, хоча й не усіма. По-третє, найцікавіші події на нас чекають попереду, оскільки цей документ стане лакмусом, що проявить подальший modus operandi частини опозиції. Тієї, котру багато людей асоціює з грантами.
Вона – ця сама частина – спочатку опиралася звільненню Артема Ситника через те, що чинний закон містив певну колізію. І на початку риторика учасників "руху спротиву" звільненню директора НАБУ стосувалась того, що формально така підстава для його звільнення, як притягнення до відповідальності, у зв’язку з вчиненням правопорушення, пов’язаного з корупцію, у законі відсутня, попри те, що той самий закон чітко визначає, що особа не може бути призначеною на посаду директора Бюро за згаданих обставин.
Для розв’язання цієї колізії низка нардепів і виступили з ініціативою щодо внесення змін до низки законів щодо діяльності правоохоронних органів, зокрема й НАБУ. Тепер є законопроект, який, ставши законом, відкриває шлях до усунення глави Національного антикорупційного бюро. (Безумовно, за наявності політичної волі.) Будь-якого глави, який буде на це заслуговувати у разі вчинення пов’язаного із корупцією правопорушення, незалежно від того, яке він має прізвище.
Однак опозиціонери з гнізда Сороса не задоволені й цього разу. Як-то кажуть російською – "не опять, а снова". Чим саме? Детальніше про це – у статті.
Як було
Отже, коли питання про звільнення голови НАБУ вперше опинилося на порядку денному, прихильники Артема Ситника наполягали, що його звільнення шляхом голосування відповідної постанови в Раді буде незаконним. З причин вже згаданої мною законодавчої колізії. Хоча тут треба додати, що саме суд, а не окремий активіст визначає законність чи незаконність будь-якого рішення парламенту.
Лунав і аргумент про те, що звільненню директора НАБУ має передувати аудит діяльності Бюро.
Але й тут варто зазначити, що передбачений у законі так званий аудит – це абсолютно неробочий і недієвий механізм, який має на меті одне – створити ілюзію можливого контролю діяльності НАБУ і фактично зробити його керівництво недоторканим.
Потім група підтримки Ситника товкмачила про те, що Верховна Рада не має права відібрати крісло у керівника Антикорупційного бюро, бо для цього, мовляв, потрібен обвинувальний вирок суду у кримінальному злочині. А суд визнав Ситника винним, як наголошували антикорупційні активісти, не у кримінальному злочині, а в адміністративному правопорушенні.
Чинне ж рішення суду щодо голови НАБУ, як і його перебування в Єдиному реєстрі корупціонерів, його група підтримки помічати відмовлялась, роблячи вигляд, що цих обставин не існує.
(Мова, нагадаю, йшла про звинувачення керівника НАБУ в неправомірному отриманні подарунку (порушенні антикорупційних обмежень щодо отримання подарунку) у вигляді 25 тисяч гривень (на тоді – тисячі доларів) за 6 днів відпочинку на базі відпочинку в селі Рівненської області. За це пан Ситник наприкінці 2019 року загрімив до "реєстру корупціонерів" – внаслідок відповідного рішення апеляційного суду.)
Тож коли на початку березня Верховна Рада спробувала розглянути питання про відставку голови НАБУ, із сектору його симпатиків лунали голоси про те, що законодавчих підстав для такого кроку недостатньо. А якщо цей крок таки здійснити, то він спровокує тривалі судові розбірки стосовно правильності чи неправильності подібного рішення.
Та в кожному разі розв’язати цю проблему можна було лише в один спосіб – законодавчий.
Як має стати
У тексті законопроекту № 3133 пропонується передбачити однією з підстав звільнення директора Національного антикорупційного бюро – набрання законної сили рішення суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією. А в перехідних положеннях – що працівник правоохоронних органів, щодо якого на день набрання чинності цим законом внесено відомості до реєстру корупціонерів, підлягає звільненню.
Це – якщо передати саму квінтесенцію законопроекту, відклавши вбік складні юридичні формулювання.
І це, власне, вся суть. Точно така підстава для звільнення передбачена і для керівництва Національної поліції, прокуратури, директора Державного бюро розслідувань, членів уряду. Тобто запроваджується однаковий підхід.
Тож законопроект, як бачимо, доволі простий і короткий. Його мета – виправлення неточностей та неузгодженостей, а також створення юридичного підґрунтя для розгляду вже зареєстрованого проекту постанови про звільнення директора НАБУ. Постанови, яка може бути ухвалена тільки за підтримки 226 голосів.
З цього власне й виходили автори законопроекту № 3133.
Але тільки не їхні опоненти.
Що не влаштовує симпатиків Ситника
Хоча 28 квітня члени правоохоронного комітету 20 голосами рекомендували Верховній Раді голосувати в цілому за законопроект, такому рішенню передував справжній батл між представниками різних політичних сил. Особливо обурювалися представники "Голосу", які видобули із себе голос і пішли в атаку.
Атака полягала, зокрема, в тому, що "голосята" зареєстрували біля дюжини альтернативних законопроектів, зробивши це, власне, з єдиною метою – заблокувати чи довести до абсурду обговорення законопроекту № 3133. В приблизно аналогічній ситуації, коли інший видатний прошарок парламентарів – група Коломойського – подала до "банківського" закону 16 тисяч правок, зумисне перешкоджання законодавчому процесу викликало загальне обурення. Проте у нашому випадку демарш "Голосу" помітили тільки ті, хто брав участь в обговоренні цього законопроекту.
Власне, тільки колеги у режимі відеоконференції могли оцінити й ті змагання у тролінгу, до якого вдавалися представники "Голосу". Вони пропонували, зокрема, прописати й можливість звільняти главу НАБУ за ходіння без маски під час карантину. (А що, ідея непогана, чи закон раптом перестав бути одним для всіх? Звільняти, може, і не треба, а от оштрафувати на 17 тисяч слід обов’язково.)
У прихильників Ситника невдоволення викликав і той факт, що немає висновку комітету з питань правової політики відносно відповідності законопроекту № 3133 Конституції України. Але цей комітет не брав участь у роботі над документом – це по-перше. По-друге, в аналогічній ситуації з "антиколомойським" законом саме "Голос" виступив проти того, аби піддати його подібній експертизі.
Нас лякали і тим, що ухвалення законопроекту покладе край співпраці України з МВФ. Та я переконана, що міжнародних партнерів більше турбує збереження НАБУ як такого, а не конкретні прізвища людей, що стоять на його чолі. Тим паче, якщо йдеться про прізвища певним чином заплямовані. Зрештою, якщо наших власних антикорупціонерів (на кшталт Шабуніна і компанії) не хвилюють походеньки Ситника, можливо, на них звернуть увагу за кордоном? Давайте не забувати і про кейс із втручанням в американські вибори.
Лунали пишномовні фрази про необхідність внесення законопроектів, які стосуються інституцій, а не персоналій, і навіть щось про захист трудових прав. Але автори цих палких слів, мабуть, забули, що самі, голосувавши закони про інституції, звільняли саме конкретних персоналій – керівний склад ДБР та весь склад НАЗК. Бо послідовність – вона така.
Дехто посилався й на закон "Про державну службу", який визначає, що чиновника можна звільнити за правопорушення, пов’язане з корупцією, лише у тому випадку, коли суд визначить такій особі стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади. І оскільки таке стягнення до Ситника не застосовувалося, відтак директор НАБУ – попри порушення антикорупційних обмежень і перебування у реєстрі корупціонерів – має бути захищеним від звільнень. Хоча цілком очевидно, що прирівнювати рядового держслужбовця до працівника, а тим більше керівника правоохоронного органу є неправильним – до останнього мають бути висунені значно більш жорсткі вимоги.
Насамкінець як особливий козир наші опоненти викидали на стіл "биту" карту про те, що ініціатори законопроекту № 3133 всі як один є фігурантами розслідувань НАБУ, тобто людьми зацікавленими. Але хочу розчарувати колег: насправді конфлікту інтересів тут нема. Та й "фігурант розслідування" – це не процесуальний статус. Хтось є фігурантом проваджень про розкрадання міжнародної технічної допомоги, а хтось – проваджень з ухиляння від сплати податків, наприклад. Але, зрештою, наші візаві завжди можуть звернутися до НАЗК, аби перевірити "на конфлікт інтересів" тих, хто викликає у них підозри.
Ну а ми тим часом підемо із рекомендованим законопроектом до парламенту – поле битви за чи проти однакового законодавчого підходу для звільнення очільників правоохоронних органів тепер переноситься туди.
Джерело: 112.ua
