Звільнення керівника Державної фіскальної служби України Мирослава Продана й призначення на його місце виконувача обов’язків Олександра Власова нічого радісного не обіцяє не тільки підприємцям, але й звичайним громадянам – найманим працівникам. Бо за недовге перебування на посаді «в.о.» новому начальнику треба зробити своє життя яскравим і заможним. Як наслідок – почались грабунки
Чому міністру економічного розвитку і торгівлі часів Януковича можна мати в Україні телеканал, а першому заступнику глави Адміністрації Президента часів Януковича в такому праві відмовляється? Чим Портнов гірший за Порошенка? – Нічим. Аналогічне запитання: якщо колишньому члену правління СДПУ(а), обраному свого часу народним депутатом від цієї партії, можна мати телеканал, то чому його не можна мати колишньому голові правління СДПУ(о)? А якщо комусь не подобається редакційна політика того чи іншого телеканалу, то не треба його дивитись. Я, наприклад, викинув телевізор ще в 1998 році.
Директору Національного антикорупційного бюро України Артему Ситнику державна охорона також не полагається. Тим більше, що, на відміну від Холодницького, Ситник обіймає не процесуальну посаду, пов’язану з розслідуванням резонансних злочинів, а адміністративну – він командує прибиральницями в НАБУ, підписує відомості на зарплатню й т.п. Тим не менш, зловживаючи своїм службовим становищем, Ситник зобов’язав співробітників спецпідрозділу НАБУ, озброєних антикорупційними шкарпетками по 400грн., охороняти себе, коханого.
Володимир Бойко: Щоби в Україні почались буржуазно-демократичні перетворення населенню не треба робити трьох речей – сплачувати податки, дивитись телевізор і ходити на вибори. Бо якщо за 27 років у країні побудовано лише 16 кілометрів нормальної дороги – від Києва до Борисполя – то в цьому винуватий не Порошенко й не Аваков: причиною є феодальний лад та рабська ментальність її мешканців.
Абсолютно неконституційним є й порядок призначення директора НАБУ – указом президента України за результатом розгляду кандидатур, обраних на відкритому конкурсі «громадськими активістами». Вичерпний перелік повноважень президента міститься в статті 106 Конституції України, де, звісно, не передбачено нічого подібного. А це означає, що якщо п’ять десятків народних депутатів урешті-решт звернуться до Конституційного Суду України, то процедура призначення директора НАБУ буде визнана такою, що суперечить Конституції України з наступним автоматичним звільненням Ситника з посади.
Саме Кенту злі язики приписують ідею позбавити американських віз керівника САП Холодницького та генерального, прости господи, прокурора Луценка, проведення силами НАБУ численних незаконних позасудових затримань громадян, незаконного прослуховування детективами НАБУ телефонів українських посадовців і бізнесменів, провокацію злочинів і навіть блокування «активістами» Солом’янського райсуду під час обрання запобіжного заходу Роману Насірову.
Виникає запитання – за яку суму, отриману від конкурентів «Тред Коммодіті», Ситник вдягнув на людей наручники, не дочекавшись остаточного судового рішення за позовом Міноборони до Держаудиту й, відтак, не маючи взагалі жодного доказу вчинення ними якогось злочину? Я, наприклад, чув, що в кишеню Артема Сергійовича за реєстрацію цього кримінального провадження надійшло 200 тис доларів. Але, напевно, це неправда – я все ніяк не можу повірити, що директор НАБУ продається настільки дешево.
НАБУ та САП допомагають Генеральній прокуратурі та Державній фіскальній службі зам’яти одну із кричущих «спецоперацій», яка вилилась у пограбування в’єтнамо-китайської громади в Одесі. Оскільки постраждалими є, здебільшого, підприємці з відомого на всю країну ринку «7 км», правоохоронцям два роки тому вдалось вкрасти приблизно 2 млн доларів США. Тому недивно, що у Генпрокуратурі та ДФС знайшлися вагомі аргументи, щоби переконати голову НАБУ Артема Ситника «забути» про цей, без усіляких перебільшень, апогей правоохоронного «бєспрєдєлу».
Можливо з цієї передачі вузьким народним верствам стане зрозумілим, чому мені досі не відбили голову (а люди з таким язиком як у мене, як правило, якщо й доживають до пенсії, то хіба лише до пенсії по інвалідності) і чому мене люто ненавидить так звана журналістська спільнота.
Непересічна особистість, як Руслан Бірюков, безсумнівно є справжньою знахідкою для Державного бюро розслідувань. І я не сумніваюсь, що він, будучи головою Конкурсної комісії №1, не тільки відбере кращих з найкращих, але й сам не залишиться за бортом нового правоохоронного органу – Руслан Миколайович претендує на посаду керівника Управління супроводженням оперативними підрозділами досудових розслідувань.
Не може не радувати, що тепер на засіданнях Громадської ради при ДБР Ігор Проценко зможе регулярно бачитись з іншим членом цієї ради – представником не менш шанованої організації «Громадський люстраційний комітет» Сергієм Івановим, а можливо, навіть, з самою Тетяною Козаченко – головою Громадської ради з питань люстрації при Мінюсті. Річ у тім, що Проценко – одна з тих жертв «люстраторів», яка звернулась до Європейського суду з прав людини, вимагаючи визнати Закон України «Про очищення влади» таким, що порушує права людини, та поновлення на прокурорській службі.