» Юрій Бєлоусов: Маємо задавати стандарти розслідування справ про порушення прав людини правоохоронцями

30 ноябрь 2020, Понедельник, 00:04

Юрій Бєлоусов: Маємо задавати стандарти розслідування справ про порушення прав людини правоохоронцями

22 октября 2020г.
Фото 3

Олена Мельник

Рік тому, саме у середині жовтня у Генеральній прокуратурі створили Департамент процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронців. Ще Руслан Рябошапка своїм наказом призначив керівником новоутвореного підрозділу Юрія Бєлоусова. Не прокурора, але правника, який всю свою кар’єру був занурений у проблематику дотримання права людини правоохоронцями.

Довідка Резонансу: Юрій Бєлоусов, кандидат соціологічних наук. Із 2016 по 2019 роки був виконавчиим директором ГО «Експертний центр з прав людини». До цього чотири роки очолював Департамент з питань реалізації Національного превентивного механізму в апараті Уповноваженого ВР України з прав людини. З 2010 по 2011 роки проходив службу у складі Миротворчої місії ООН в Ліберії . З 2008 – до 2010 рр був помічником Міністра внутрішніх справ – керівником відділу регіональних представників міністра Управління моніторингу дотримання права людини МВС України. 2000 закінчив Національний університет внутрішніх справ у Харківі - соціологія, право. Автор понад 50 публікацій, серед яких:

Має понад 15 років викладацького стажу та тренерського досвіду з проведення тренінгів для працівників органів правопорядку (слідчі, оперативні працівники, детективи Національної поліції, НАБУ, ДБР, СБУ), прокурорів, працівники пенітенціарної системи. А також для активістів громадянського суспільства.

Пане Юрію, коли Ви ще вчилися на юридичному факультеті чи мріяли Ви саме про таку кар’єру юриста? Що практично доведеться чистити Авгієві стайні правоохоронної системи?!Водночас внутрішня безпека не дарма вважається вищим пілотажем у правоохоронній діяльності. Фігуранти ваших справ, як правило, добре розуміються на праві.

Я закінчував вищий учбовий заклад у системі МВС. Два факультети – соціально-психологічний і потім юридичний. Майже після ВУЗу я закінчив ад’юнктуру, захищав дисертацію. І вже тоді паралельно був тим чи іншім чином залучений до активностей, пов’язаних із правами людини в діяльності органів правопорядку.

Починаючи з 2000 років, від самого початку, ми проводили різного роду тренінги з Радою Європи з питань, які стосувалися і порушення прав на свободу, і заборони катувань.

2004 року наша дослідницька група, яка працювала на той час при Національному університеті внутрішніх справ у Харкові, провела перше в Україні дослідження поширеності катувань у діяльності тоді ще міліції.

Це був 2004 рік, коли ми надали перші цифри. Це була просто бомба! Оскільки про цю проблему на той час говорили виключно правозахисники, а тут самі ж працівники МВС надають дані про масштаби катувань в середині системи.

Це було перше в Україні дослідження, яке показало розповсюдження катувань, жорстокого погодження, в діяльності тоді ще органів внутрішніх справ.

І з тих пір я в тій чи іншій мірі був задіяний до цього процесу. 2008 - перейшов на роботу в МВС безпосередньо до Києва, де було створене вперше - Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Це був структурний підрозділ центрального апарату МВС. На роботу туди брали вже за відкритим конкурсом. Мабуть чи не вперше в Україні. І туди прийшли як колишні працівники міліції, які тривалий час працювали і мали чималий досвід роботи в органах внутрішніх справ, так і правозахисники, які ніколи не працювали в системі. Вони органічно доповнювали міліціонерів, які тоді ще не знали, що таке права людини, але чітко розуміли, що таке правопорушення і як його викрити.

Це був чудовий симбіоз, насправді. У нас був власний сайт, де була розміщена відповідна інформація. Щороку видавався річний звіт цього управління, де зазначалось про системні порушення прав людини.

Ідея полягала в тому, щоб керівництву МВС почати адресувати ті проблеми, які є в середині системи, щоб своєчасно їх виправляти. Два роки цю діяльність ми проводили, з 2008 до 2010.

Зокрема, здійснювали перевірки районних відділків та спецустанов міліції, проводили службові розслідування за скаргами та повідомленнями про порушення прав людини, у тому числі неналежного поводження.

Але ми намагалися не лише виявляти недоліки, а й допомогати правоохоронцям впроваджувати інші стандарти роботи. І долучали до цього активно міжнародну спільноту, в тому числі Раду Європи, щоб показувати їм ті горизонти, куди ми маємо рухатись, як ми маємо виконувати правоохоронні функції, щоби не порушувати прав людини.

Виходить, що проблема протидії катуванням фактично переслідувала Вас усю юридичну кар’єру?

Судіть самі. 2012 мене вже запросили до команди Уповноваженого з прав людини Верховної Ради. Заступником - саме із протидії катуванням.

Наше завдання було створити систему регулярного моніторингу закритих закладів усіх типів, починаючи від дитячих будинків і закінчуючи слідчими ізоляторами СБУ, прикордонними пунктами, міграційними пунктами, психоневрологічними інтернатам, психіатричними лікарнями. Всі місця, де особа перебувала проти її волі, або не могла залишити його за власної волі.

Таких місць в Україні понад п’ять тисяч  - і усі вони були під нашим моніторингом. І ми разом з громадськістю також, без попередження, їх відвідувати.

Це міжнародне зобов’язання України - Національний превентивний механізм, який Україна мала запровадити після ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Україна була одна з перших країн, яка його ратифікувала у 2006 році, але, нажаль, протягом тривалого часу не виконувала взяті на себе зобов’язання.

І лише 2012 було створено механізм з превенції катувань. Я власне відповідав за це. І чотири роки разом з громадськістю ми запроваджували цю систему попередження катувань у місцях несвободи. З 2012 по 2016 рік.

Фото 5

Потім був певний час, коли я звільнився з державної служби, створив разом із колегами неурядову експертно-аналітичну організацію - Експертний центр з прав людини. Тематика протидії катуванням також була одним з наших пріоритетів. Ми провели дослідження разом з Радою Європи - поширеність неналежного погодження в діяльності Національної поліції. Де ми проаналізували всі судові рішення, які були винесені у справах про катування і жорстоке поводження. А також данні всіх медичних закладів, куди люди звертались за медичною допомогою в зв’язку з побиттям правоохоронцями.

Ми не лише збирали та аналізували об’єктивні дані, ми підготували та надали керівництву відповідних органів купу рекомендацій, що треба зробити, щоб запобігти цьому явищу.

Утім, увесь цей час, працюючи в сфері, пов’язаною з протидією катувань, ми завжди впирались наче у мур - у сучасні правові реалії: навіть  у випадках, коли виявляється такий факт - або людина починає скаржитися, або з’являється інформація в ЗМІ, розслідування так і не проводиться.

Це був біч України! Саме відсутність механізму розслідування катувань.

І на це в 2012 році, у черговий раз звертаючи увагу, Європейський суд з прав людини виніс так зване пілотне рішення, «Каверзін проти України». ЄСПЛ сказав нам: Друзі, непроведення в Україні ефективного розслідування за фактом катувань - є системною проблемою. І наша держава має терміново щось робити, щоб в країні запрацював цей механізм розслідування.

На превеликій жаль понад 7 років з моменту прийняття цього рішення ЄСПЛ Україною не вживалися якісь системні кроки із впровадження цього механізму.

За ці роки щорічно до суду за фактом катування доходило не більше п’яти-шости справ. Плюс за статтею щодо перевищення повноважень працівником правоохороного органу (ч. 2 ст. 365 КК України), за якою також доволі часто маскувалося катування направлялося - ще близько 30 справ на рік.

Першим кроком у напрямку запровадження механізму розслідування катувань можна вважати створення Державного бюро розслідувань. Що було дуже важливо.

ОЛЬГА ВАРЧЕНКО: ПРОТИДІЯ КАТУВАННЯМ Є ПРІОРИТЕТОМ ДБР

На що звертав увагу Європейський суд з прав людини? Що механізм розслідування має бути інституційно незалежним від тих органів, які власно застосовують катування. Бо якщо він залежний - катування не будуть розслідуватися. Має бути окрема інституція, яка буде розслідувати катування, повторююсь, і не залежати ані від МВС, ані від Служби безпеки України.

Саме тому Рада Європи, міжнародна спільнота і правозахисні організації дуже наполягали на створенні ДБР. Мабуть, вони були рушійною силою створення цього органу. І цей орган нарешті запрацював з 2018 року. З’явились слідчі, які мали б займатись розслідуванням порушень прав людини.

При цьому якось забули про прокуратуру. Тобто якщо ми згадуємо, наприклад, про антикорупційну інфраструктуру, то там майже одночасно з‘явились і Національне антикорупційне бюро, і САП. Щоб разом працювали і доводили справи до логічного завершення вже у суді.

А тут цього не відбулося. Створили орган, який мав розслідувати… Але ж знову-таки, саме прокурор має керувати розслідуванням і якщо прокурор не бачить перспектив, якщо прокурор не бачить підстав для підозри, то що б слідчі не робили, це провадження не матиме жодного шансу.

ЧЕРНОМОРСКИЙ СПРУТ: КАК ПРАВООХРАНИТЕЛИ СРОСЛИСЬ С БАНДИТАМИ

І тут ДБР - створили, а прокурорів, спеціалізованих під них, як окрему інституцію чи принаймні більш-менш автономну, ні. І навіть в тих випадках, коли слідчі ДБР починали реагувати на факти катувань, провадження, як правило, не рухались. За дуже рідким виключенням.

Тому і виникла ідея окремого підрозділу, який координуватиме всю діяльність у сфері протидії катування. Щоб запустисти цей механізм розслідування в Україні. І цей підрозділ був утворений. У жовтні виповнився рік, як він з’явився. Формально.

Коли саме?

Наказ про створення Департаменту був підписаний 8 жовтня 2019 року. Проте для себе ми ведемо відлік повноцінної роботи з 2 січня. Коли вже був утворений Офіс Генерального прокурора та набрані працівники.

Торік у листопаді-грудні були пройдені усі тести, відбори, реорганізації. І з січня цього року ми почали повноцінно працювати. З’явилися перші провадження, тощо.

Наразі нас 19 прокурорів за штатом. Плюс п’ять державних службовців. Тобто 24 людини в Департаменті.

Наш підрозділ був сформований виключно з працівників Генеральної прокуратури, адже на той час не було можливості комплектувати з інших підрозділів, бо йшла атестація. Тобто була умова набирати саме з працівників Генпрокуратури.

Однак, мені була надана можливість вибирати людей. Впевнений, що вдалося відібрати одних з найкращих.

При цьому ми пішли таким шляхом, щоб мати у складі Департаменту як людей з досвідом процесуального керівництва та публічного обвинувачення, так і з досвідом слідчої роботи. Окрім мене, людини, яка в цю систему зайшла тільки в жовтні і не працювала ніколи у прокуратурі. Такий підхід довзолив нам фактично створити автономний підрозділ, який за потреби здатний самостійно починати провадження, доводити його до суду. Й у подальшому ефективно брати участь під час судового розгляду.

З цього року, коли вже пішли відкриті конкурси, ми добрали ще чотири людини не з системи. З них двоє - колішні слідчі поліції, одна - з адвокатури. І ще один працівник, який до цього працював у цивільних провадженнях взагалі в бізнесі, тобто він до кримінальних проваджень взагалі не мав жодного відношення. І далі дві людини будуть не з системи, ми їх наразі очікуємо.

Тобто з 19 прокурорів - разом зі мною п’ять людей не з системи, і буде ще два. Трішки менше половини.

Поки не бачу недоліків, окрім того, що ці люди потребують супроводу на перших порах, бо їм необхідно приймати велику кількість процесуальних рішень, оформлювати значний обсяг процесуальних документів. Для цього треба добре розумітися на законодавстві, особливо коли працюєш проти правоохоронців, які знають його досить непогано.

Foto-2-1

Тому у нас вони поки під таким щільним супроводом, підтримкою з боку колег більш досвідчених - у оформлення документів, тощо.

Але плюс у тому, що це дуже мотивовані люди. Вони погодилися змінити своє життя, відмовились від попередньої роботи. Йшли сюди свідомо, дуже свідомо. Які пройшли увесь цей реальній відбір.

Направду,  це реальні люди. Вони не звалилися з космосу, і за руку їх ніхто не заводив. Отриманий високий рейтинг у цих кандидатів дозволяв їм обрати підрозділ, куди вони хочуть піти.

Акцентую, що за новою системою відбору керівник взагалі не впливає на цей процес, що дозволяє уникати різного роду суб’єктивізму.  Мені лише сказали, що ваш підрозділ обрали ці чотири людини, вони до вас приходять на стажування. І я їх вже побачив, коли вони прийшли.

Ці люди набрали високі бали й обрали наш Департамент, і поки ми задоволені, всі працюють. І я отримаю задоволення від роботи в такій змішаній команді.

Є відповідні підрозділи в областях?

Ні, поки центральний апарат. Ми розуміємо, що самі не зможемо забезпечити розслідування всіх проваджень по катуванням. Їх у середньому щороку, я кажу саме про насильство, бо є ще перевищення повноважень із застосуванням насильства…  виходить десь 1700-1800 на рік. Зрозуміло, що нереально розслідувати таку кількість проваджень силами 19 прокурорів, ще з судовими засіданнями по регіонам.

Тому наше завдання запустити - цей механізм, ми маємо задавати стандарти і маємо контролювати ефективність розслідування решти таких справ.

6 МИКОЛАЇВСЬКИХ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПІДОЗРЮЮТЬ У КАТУВАННІ

Ми для себе визначили кілька стратегічних напрямків, де безпосередньо самі здійснюємо процесуальне керівництво - наші всі прокурори, вони є старшими груп. І ми не підключаємось до когось для галочки. Якщо там прокуратура обласна працює, то дай Бог, хай самі доводять до суду, і в суді також підтримують обвинувачення.

Ми здійснюємо процесуальне керівництво в провадженнях найбільш складних і резонансних.

Як Кагарлик. Це найбільш резонансне провадження.

До речі, є новини у цій справі?

Так, ми оголосили остаточні підозри у цьому провадженні. Думаю, вже найближчим часом ця справа піде до суду.

РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРТУР У КАГАРЛИЦЬКІЙ ПОЛІЦІЇ ДБР МОЖЕ ЗАВЕРШИТИ ВЖЕ У ЖОВТНІ, — БАБІКОВ

Під час нещодавньої координаційної наради правоохоронців на чолі із Генеральним прокурором одним зі способів унеможливлення повторення злочинів з боку правоохоронців та випадків катувань було названо впровадження у всіх підрозділах поліції системи Сustody Records. Розкажіть про це детальніше.

Довідка Резонансу: Сustody Records — система запобігання порушенню прав людини в ізоляторах тимчасового тримання та відділах поліції шляхом електронної фіксації дій із затриманими. В Україні ця британська модель впроваджується Нацполіцією за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Української фундації правової допомоги та Експертного Центру з Прав Людини.

Ця система вже в Україні впроваджується три роки, вже є позитивний досвід, вона впроваджується в кількох ізоляторах тимчасового тримання. Це були відібрані люди, навчені, зроблене разом з програмістами МВС спеціальне програмне обладнання. І воно вперше з’явилося в ізоляторі міста Дніпро, потім у Херсоні, потім ця система з’явилась в місті Сарни Рівненської області, потім у Кропивницькому. Зараз найближчим часом відкривається у Харкові, Сєверодонецьку і таке інше.

Плюс, ми же розуміємо, що найбільше порушень трапляється не в ізоляторі, куди людина потрапляє на третій день, а в перші години в райвідділі поліції.

Протягом найближчого місяця відкривається пілотний райвідділ в Харкові, де ця система почне працювати з рівня райвідділу. Більш того, у Харківському університеті внутрішніх справ планується розпочати навчальний процес для майбутніх інспекторів з прав людини, які мають відповідати за фіксацією всіх дій.

Нам ця система цікава в тому, що людину опитують, опитують під відео, фіксують, фотографують тілесні ушкодження і відразу йде повідомлення до органів прокуратури.

Чому саме до органів прокуратури?

Нині цей механізм відпрацьовується: чи то буде прокурора, або ДБР, чи одночасно…  Є різні нюанси, але технічно система дозволяє генерувати після опрацювання первинної інформації конкретний звіт. Зараз вирішується, як правильно це зробити, щоб ця інформація була найефективніше використана.

Ми активно взаємодіємо з Уповноваженим з прав людини. І розуміємо, що інформація від громадськості, яка постійно моніторють райвідділи, чергові частини, СІЗО, має десь акумулюватися. Про це готується звіт Уповноваженому з прав людини, і ми маємо цей звіт максимально швидше отримати.

До речі, випадок останній у Голосієво, був виявлений представниками Уповноваженого з прав людини. Саме вони, здійснюючи моніторинг райвідділку поліції знайшли потерпілу людину, поїхали до неї в СІЗО, побачили, що вона вся побита, та зафіксували це. Фактично зібрали первинну інформацію.Потім ця інформація була передана до ДБР. Але саме у цій справі ключову роль відіграв наш прокурор, який фактично довів кримінальне провадження до підозри. Подальше розслідування йде у тісній співпраці з ДБР.

БИЛИ ТА ОДЯГАЛИ НА ГОЛОВУ ПРОТИГАЗ. У ГОЛОСІЇВСЬКОМУ ПІДРОЗДІЛІ ПОЛІЦІЇ КИЄВА ВИКРИЛИ КАТУВАННЯ

У цьому і є переваги КПК 2012 року – він наділив прокурора значними повноваженнями, у тому числі щодо самостійного проведення слідчих дій, у разі необхідності. Не всі слідчі ще розуміють, що саме прокурор керує досудовим розслідуванням. Відповідно слідчі мають збирати саме ті докази, які йому потрібні. То навіщо збирати те, що потім не буде використано прокурором у суді? Навіщо марно витрачати час та ресурси?

Як Ви оцінюєте рівень співпраці з Держбюро розслідувань?

Нам вдалося вибудувати нормальні робочі стосунки. Керівництво ДБР закріпило за напрямком протидії катуванням 25 своїх слідчих. Ми провели спільне навчання для них разом із нашими прокурорами, обговорили спільні стандарти роботи, спільне розуміння предмету розлідування.

На моє глибоке переконання, прокурор та слідчий мають працювати як єдина команда, з чітким розподілом обов’язків. Слідчий є фахівцем зі збору доказів, це його територія. Прокурор, у свою чергу, має приймати ключові процесуальні рішення у провадженні, визначати достатність доказів для повідомлення про підозру, направлення справи до суду, тощо.

Така спільна робота вже дає свої результати.

За 10 місяців 2020 року підозру отримали більше правоохоронців, ніж за два попередні роки разом взяті.

Зростає й кількість направлених до суду проваджень.

Наше завдання – зрушити всю цю систему. Не те, що Київ щось розслідує, а в регіонах, вибачте, жодного руху немає. Такий підхід нас не влаштовує, бо ми таки координуючій орган. Ми розслідуємо, витребовуємо провадження з регіонів, даємо їм вказівки, котрі треба виконати.

І регіони почали розуміти, що ця тема на контролі. Якщо раніше за катування ніхто суворо не питав, протидія цьому явищу не була пріоритетом, то у регіонах відповідно зосереджувались на інших провадженнях. А зараз дивляться - Офіс Генерального прокуратура бере на контроль… отже і реакція на місцях відповідна.

Наприклад, у другому кварталі всі обласні прокурори отримали вказівку вивчити стан розслідування катувань і доповісти Генеральному прокурору. І вони це зробили.

Заявлена Венедіктовою нульова толерантність до катувань в Україні і відповідні завдання для прокурорів – то не пусті слова?

Я можу на конкретних прикладів довести, що це не просто слова.

По-перше, 4 червня у нас відбулася, вперше в історії взагалі, міжвідомча нарада з питань протидії катуванням. На ній був присутній Генеральний прокурор, зрозуміло, вся Генеральна прокуратура, всі обласні прокурори, міністр внутрішніх справ, голова Служби безпеки, керівник ДБР, міністр юстиції, президент Європейського комітету проти катувань, Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Тобто були перші особи, які відповідають або діяльність яких тим чи іншим чином цього торкається.

І не просто поговорили. Під цю конкретну нараду була прийнята постанова, до кінця року ми розписали всі необхідні заходи, з чіткими дедлайнами, хто та що має робити. І зараз ми це відстежуємо. Тобто всі зрозуміли, що це не просто слова. І вони підписали це, бо там стоять підписи всіх керівників, а відтак сказати потім, що це ми не можемо, це не наше… Ні друзі, це вже підписано Вами!

Відтак другий квартал був присвячений саме цьому і всі прокурори звітували генеральному про зроблене.

Всіляка підтримка з боку керівництва є наразі, тобто я нічого не можу сказати, що нас блокують, нам щось не дають розслідувати, щось таке. Дякуючи Богу, з таким взагалі не стикався.

І фактично ми бачимо, що підозри пішли до суду, їхня кількість зростає. Рух пішов, і такий серйозний.

Динаміка відчувається?

Звичайно. Ми взяли 2018, 2019 та 2020 роки. Саме катування, перевищення сили, незаконне затримання. Складом злочину, передбаченим ст. 371 ККУ, до цього ніхто не займався в принципі. Цього явище не існувало. Зверніть увагу скільки справ направлено до суду, скільки підозр отримали правоохоронці.

Отже - підозри правоохоронцям:

- за ст. 127: 2018 - 9 осіб, 2019 - 2 особи, 2020 - 21 (з них 10 - реалізація нашого Департаменту);

- за ч.2 ст. 365: 2018 - 45 осіб, 2019 - 44 особи, 2020 - 100 осіб (4 - наш Департамент);

.- за ст. 371 (незаконні затримання): 2018 - 6 осіб, 2019 - 4 особи, 2020 - 23 особи (10 - наш Департамент).

Чому я на це постійно звертаю увагу? Бо якщо затримана людина не зареєстрована, то вона фактично зникає. Тобто її висмикнули десь правоохоронці, тримають у себе і про неї ніхто не знає, то вірогідність катувань зростає в рази, як і порушення інших її прав. Бо як кажуть: ніхто не знає про тебе, ми можемо з тобою зробити все що завгодно, ніхто навіть не дізнається, де ти...

І тому ми наполягаємо, що затримання має бути зафіксоване з самого початку. По-перше, час іде. По-друге, адвоката вже викликали, родичів поінформували, уже бити – ну якось не варто мабуть, бо про це уже дізнаються точно. А раніше - не зареєстрував, ну і нічого. Написав не о восьмій годині ранку затримання, а в 23 години, і все нормально. Ніхто жодного разу нікого не притягнув за це до відповідальності. А у нас наразі кримінальні провадження за це - вже в суді.

Ми також зрозуміли, що частково ці проблеми пов’язані з правовою необізнаністю громадян. Наприклад, момент затримання, хто може його оформлювати? Тому ми підготували інформаційний лист. Унікальний. Ми розтлумачили певним чином проблемні питання, які виникають на практиці.

У чому суть проблеми? Ми бачимо, що існує велика кількість незареєстрованих затримань, т.з. "неофіційних", коли люди нібито добровільно приходять до відділків поліції, або ж не хочуть йти звідти протягом тривалого часу, перебуваючи й статусі «запрошених осіб».

У ДБР РОЗПОВІЛИ, ЯК У ПОЛІЦІЇ ЧЕРЕЗ КРАДІЖКУ ВЕЛОСИПЕДА ЛЕДВЕ НЕ ЗАБИЛИ ЛЮДИНУ НА СМЕРТЬ

Чому це існує? Через певні нерозуміння. Ну ясно, що це може бути чисто корупційна складова або свідоме незаконне затримання, але частково це пов’язано з невірним розумінням: хто саме й коли має скласти протокол. Крім того, існує думка, що якщо людину затримали, то їй має обов’язково бути повідомлена підозра. Але ж це не так! Наприклад, людину затримали на місці з сокирою біля загиблого. А потім з’ясувалось, що він сокиру цю витягнув, а не засунув - тобто підстав для оголошенн підозри немає. Але затримання було й ти маєш його оформити, викликати адвоката. Потім людину треба відпускати, й тут не буде жодного порушення, адже правоохоронець діяв сумлінно, й мав підстави для затримання, які потім не знайшли свого підтвердження. Тут треба ще розуміти, що обсяг підозри є різним на різних стадіях процесу – на момент затримання цей обсяг є мінімальним, усі обставини злочину встановлюються на наступних стадіях розслідування.

І ми це розписали на п’ять сторінок і скинули такі чіткі орієнтири, куди треба рухатися. Тобто ми не бачимо себе, як такий палаючий меч, який карає і рубить всіх. Люди повинні розуміти, що такі речі не проходять і треба шукати інші підходи до роботи. А при цьому ми даємо їм орієнтири, які це мають бути підходи і як це треба робити.

Ми також активно долучилися разом із колегами з інших відомств та неурядових організацій до розробки стандартів досудового розслідування, які були нещодавно презентовані на спеціалізованій конференції Just conf.

Особливість цих стандартів полягає у тому, що вони розроблялися практиками: слідчими, прокурорами, слідчими суддями у співпраці з національними експертами неурядових організацій при підтримці МФ "Відродження". Вони містять детальні взаємоузгоджені алгоритми дій та уніфіковані бланки процесуальних документів, що значно підвищує ефективність взаємодії. Намагаємося пілотувати такі інновації й на базі нашого Департаменту.

Скільки справ зараз у суді?

Наразі ми до суду направили тільки п’ять справ. Тобто їх не так багато. Думаю, у цьому році буде десь 10-15.

На Вашу думку, чи переймаються проблематикою протидії катувань у судовій владі. Чи відчуваєте підтримку суддів у цій найскладнішій категорії справ? Може Україні треба ще один спеціалізований суд??

Не думаю, що потрібен окремий суд.

Зміни поступово відбуваються, й ми це побачимо по рішеннях Верховного Суду, а також по рішеннях судів нижчих інстанцій – все частіше докази, отримані внаслідок катувань визнаються судами недопустимими.

Суди починають вимагати проведення розслідування за заявами та скаргами сторони захисту про можливе застосування катувань під час досудового розслідування.

Все більше уваги цій проблемі приділяють й слідчі судді.

Фото 4

Чи слід очікувати на нову концепцію складу катування? Перший заступник директора ДБР нещодавно дав свою відповідь на це питання. Керівнику профільного Департаменту Офісу Генпрокурора є що додати дор піднятих проблем законодавчого регулювання?!

Так, кримінальне законодавство однозначно треба змінювати.  Дійсно існують проблеми з кваліфікацією дій правоохоронців, які застосовують надмірну або ж явно невиправдану силу.

Часом доволі складно визначитися, яку ж саме статтю застосувати – ст. 127 ККУ чи ч. 2 ст. 365? В обох йдеться про насильство, при цьому остання є спеціалізованою нормою саме для злочинів правоохоронців.

Однак, якщо правоохоронець використовує протигаз для придушення людини, чи електрострум для отримання зізнання, то про яке перевищення повноважень тут йдеться? Це однозначні катування, й відповідно ми кваліфікуємо такі дії за ст. 127 (катування). При цьому навіть судді Верховного суду не мають узгодженої позиції – хтось надає перевагу ст. 127, хтось ст. 365. А хтось взагалі пропонує кваліфікувати їх одночасно, при тому, що вони виключають одна одну – адже ст. 365 може застосовуватися лише у випадках, коли в діях правоохоронців відсутні ознаки катування.

Ми надали Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності свої пропозиції щодо внесення відповідних змін до Кримінального кодексу. Сподіваюся, вони будуть враховані.

ЗҐВАЛТУВАННЯ У КАГАРЛИКУ: ЩО НЕ ТАК З НАШИМ СОЦІУМОМ?

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

13260089_1013484595354637_523691465419455425_n
Олена Мельник Редактор, юрист, Резонанс