Чим і кому заважало військове звання військових прокурорів і суддів - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

31 март 2020, Вторник, 00:59

Чим і кому заважало військове звання військових прокурорів і суддів

16 января 2020г.
0
ВПЦРУ
Фото: ВПЦРУ

Написавши про лицемірні витівки заступника генпрокурора В. Чумака зі статусом військового для підлеглих військових прокурорів і для себе, коханого, вирішив пояснити, чому цей статус для правоохоронців, які працюють у військовій сфері, привертав і привертає стільки уваги.

ВИБІРКОВА ПРИНЦИПОВІСТЬ ПРОКУРАТУРИ (ДОКУМЕНТ)

Із перших років незалежності України органами військової юстиції були військові суди і військова прокуратура. І відразу же вони підпали під нестримне бажання нової влади ліквідувати військову кримінальну юстицію. Військові суди було розформовано у 2010 році, військову прокуратуру – у 2012 році. Війна змусила відновити військову прокуратуру, але зараз вона знову знищується.

Основним гаслом цієї ліквідації системи військової юстиції стала суто зовнішня формальна ознака – що, ніби то, наявність військового статусу і погонів створює передумови для залежності військових суддів і прокурорів від вищого командування. Зводилось до примітивних пояснень суспільству, що для військового наказ старшого за званням є обов’язковим для виконання і тому слідчий, прокурор або суддя із меншим званням, ніби то, зобов’язаний виконувати накази військових генералів.

Почавши службу у військовій прокуратурі ще за радянських часів і продовжуючи в ній службу вже в незалежній Україні, можу сказати, що це пояснення є примітивним і недолугим, розрахованим на обивателя, викликано повним незнанням законодавчих основ діяльності органів військової кримінальної юстиції та реального стану справ.

У реальності органи військової кримінальної юстиції ніколи не були залежними від військового командування. Мало хто знає, що, наприклад, відносно офіцерів військової прокуратури гарнізону навіть безпосередній начальник – військовий прокурор гарнізону, не мав і не має жодних дисциплінарних повноважень. Він не може притягти свого підлеглого до дисциплінарної відповідальності, лише вищій військовий прокурор регіону або генеральний прокурор. Що вже говорити про сторонніх військових посадових осіб, які би військові звання ті не мали!

Насправді ситуація із залежністю була навпаки. Широкі законні повноваження і відсутність будь якої залежності від військового командування могли слугувати засобами впливу працівників органів військової юстиції на саме командування. Більше того, керівникам органів військової юстиції доводилось ретельно слідкувати, щоб у військових слідчих, прокурорів і суддів не з’явилось головокружіння від такої своєї незалежності.

Приклад з реального життя. У військову прокуратуру одного з гарнізонів було прийнято на посаду слідчого офіцера однієї з військових частин того же гарнізону в званні капітана, якій заочно отримав юридичну освіту. Через деякий час до керівництва військової прокуратури регіону дійшли чутки, що цей слідчий, маючи образу на свого колишнього командира військової частини за вимогливість до нього по службі, коли був його підлеглим, став прискіпливо вишукувати різні порушення в цій частині, відкривати по них кримінальні провадження, що призвело до неприємностей по службі в командира частини.

Слідчий із військовим званням капітана почав таким чином створювати неприємності для командира частини в званні підполковника. І цей підполковник, незважаючи на старшинство у військовому званні, не мав ніякої реальної змоги поставити на місце капітана військової прокуратури, якого трохи почало заносити. Довелось зробити це керівнику військової прокуратури регіону.

Так як проведена перевірка показала, що офіцер військової прокуратури не приймав незаконних рішень, але його увага до конкретної військової частини, в якій він до цього проходив службу, дійсно була надто прискіпливою, йому було запропоновано переведення в іншій гарнізон на рівнозначну посаду. В подальшому цей працівник військової прокуратури зробив вірні висновки із проведених з ним бесід і бездоганно працював в іншій військовій прокуратурі.

Військове звання – це виключно зовнішній атрибут, який є показником певного статусу у військовому середовищі. Воно було і є свідченням наявності певних військових знань та військового досвіду.

Не ці зовнішні атрибути є вирішальними для того, щоб здійснювати правоохоронну діяльність і правосуддя у військовій сфері. Вони лише полегшують сприйняття працівника органу військової кримінальної юстиції у військовому середовищі. До нього ставлення з боку військових не як до «піджака», чужого для них, а як до свого. А для успішного виконання правоохоронної функції у військах це досить часто є важливим.

Смішними є посилання недолугих критиків, що офіцери військових прокуратур і військових судів перебували на забезпеченні Міністерства оборони, а тому, нібито, були залежні від нього.

Насправді офіцери органів військової кримінальної юстиції лише забезпечувались обмундируванням, особистою зброєю, іншим майном, як і усі інші офіцери. Грошове забезпечення військових судів здійснювалось Державною судовою адміністрацією, як і усіх інших судів України. А військові прокурори отримували кошти від генеральної прокуратури.

До того же, крім Збройних Сил, повноваження органів військової кримінальної юстиції розповсюджувались ще і на Прикордонні війська, Національну гвардію, Спеціальну службу транспорту та інші законні військові формування України. Від цих військових формувань органі військової юстиції не отримували нічого, ні військової форми, ні інших матеріальних цінностей, тобто,були повністю незалежні. За логікою недолугих критиканів військові прокурори мали би проявити на цих військових формуваннях усю свою принциповість і рвати їх, як цуцик шматку. Але ніхто ніколи не говорив, що ставлення військової юстиції до цих військових формувань якось відрізнялось від ставлення до військовослужбовців Збройних Сил.

Говорити, що військові прокурори і судді якось залежали від Міністерства оборони за отримані від нього військові штани з кантом – погодьтесь, звучить смішно. Яка же тут може бути «залежність перед старшими по військовому званню» і «подвійне підпорядкування», про що так полюбляли і полюбляють говорити політики, знищуючи військові суди і військову прокуратуру?

Для інформаційного фону щодо обґрунтування ліквідації військової юстиції ще використовувались лозунги, які звучить гарно, сучасно, але для більшості незрозуміло – «цивільний контроль за військовою організацією» і «демілітаризація правоохоронних органів».

Виникає питання, а чому усі ці прихильники демілітаризації і цивільного контролю багато років мовчать про слідчих СБУ, які мають статус військових і військові звання? А десятки тисяч слідчих поліції, які мають спеціальні звання, що наближує їх статус до військового. Принаймні, щодо отримання доплат за ці звання і порядку пенсійного забезпечення. Нарахування і виплата пенсій військовим і поліцейським врегульовані одним і тим самим законом. Але ж ніхто ніколи навіть не заїкнувся, що наявність в цих правоохоронних органах військових або спеціальних звань якимось чином створює їх залежність від тих, хто має вищі звання. Це тому, що наявність будь якого звання, само по собі, насправді не може свідчити про будь яку залежність працівника правоохоронного органу.

Так чім і кому заважали військові звання військових суддів і прокурорів? Ця таємниця до банальності проста. На жаль, спрацювало народне прислів’я: «Погано не те, що моя корова здохла, а що в сусіда корова жива.»

Військовослужбовці за законом не сплачують податки зі свого грошового забезпечення! Це за них робить держава. Тому військові судді і військові прокурори мали зарплатню, яку отримували «на руки», трохи вищу, ніж їх цивільні колеги. І ще військове обмундирування, тобто робочий одяг, військовим слідчим, прокурорам і суддям держава надавала. Ця невелика різниця в зарплатні та забезпеченні завжди стояла кілком в горлі їх цивільних колег і постійно підбурювала як суддівську, так і прокурорську цивільну спільноту позбавити невеличку кількість своїх колег військового статусу і тим зрівняти їх з собою у зарплатні та іншому забезпеченні.

Зараз усі є однаково рівними у забезпеченні, ось тільки розслідувати злочини у військах, особливо в зоні бойових дій, та справедливо судити військових нікому. І шостий рік війни загострює це усе сильніше.

Представниками нової влади струшений нафталін зі старих гасел про «залежність перед старшими за військовим званням», «цивільний контроль за військовими формуваннями», «демілітаризацію правоохоронної системи», «подвійне підпорядкування» і вони новоявленими реформаторами знову використовуються для вже остаточної ліквідації того залишку системи військової кримінальної юстиції, якій являла собою військова прокуратура.

Коли війна стоїть на порозі і треба думати над посиленням обороноздатності і забезпечення правопорядку у військах, вони черговий раз експериментують, знищуючи залишки системи військової кримінальної юстиції. А що доведеться робити нам усім із забезпеченням правопорядку у військах в разі ескалації війни, коли знову, як у 2014 році, виявиться, що забезпечувати охорону правопорядку у військах нікому?

Про те, чім військова спільнота відрізняється від цивільного суспільства, крім військової форми і погонів, та чому тріщина між ними поглиблюється, в наступній статті.

ГЕНЕРАЛЬСЬКЕ ЗВАННЯ, ЯК ПОДАРУНОК

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.