Хто розслідуватиме злочини у військах - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

09 декабрь 2019, Понедельник, 23:05

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Хто розслідуватиме злочини у військах

4 ноября 2019г.
0

За часів президентства В.Януковича систему військової кримінальної юстиції швидко зруйнували, ліквідувавши у 2010 році військові суди, а в 2012 – військові прокуратури. Тоді був мир і це пройшло майже непомітно для широкого загалу. Шостий рік в Україні триває війна, а за цей час ефективна система військової кримінальної юстиції так і не створена.

Коли у 2014 році стало гаряче на Сході і в зоні бойових дій виявився правовий вакуум, терміново, в рекордні строки законодавчо відновили військову прокуратуру. Але ще тоді фахівцям було зрозумілим, що це – тимчасовий захід і військова прокуратура згідно прийнятого у 2012 році нового КПК буде мати право досудового розслідування лише до листопада 2017 року. Тому вже через рік законодавець почав думати, на який же орган слід покласти розслідування військових злочинів, коли цього права буде позбавлено військову прокуратуру.

З урахуванням досвіду війни у 2014-2015 роках стало зрозумілим, що поліція, на яку згідно КПК 2012 року планувалось покласти їх розслідування, цього не подужає. І тому цю функцію вирішили покласти на…. Державне бюро розслідувань, закон про яке саме тоді розглядався у Верховній Раді.

Ця функція взагалі не вписувалась у первинну концепцію цього нового органу, призначенням якого було розслідування службових злочинів вищої ланки чиновників, суддів і правоохоронців. Проте, розслідування військових злочинів буквально впхали в закон про ДБР перед останнім читанням.

Якщо уважно прочитати статтю 5 цього закону, яка визначає його підслідність, то видно, що нею передбачена суб’єктна підслідність злочинів, вчинених

- службовими особами, які займають особливо відповідальне становище,

- особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби,

- суддями,

- працівниками правоохоронних органів,

- службовими особами Національного антикорупційного бюро України, керівником і прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

І лише потім раптово з’явилась предметна підслідність - розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів). Тому немає дивного в тому, що закон взагалі не передбачив механізмів виконання цієї функції. Невдала редакція Закону України «Про державне бюро розслідувань» не надала цьому органу ні організаційних, ні функціональних можливостей реально впливати на військову дисципліну, правопорядок і стан злочинності у військах. Це було і є для ДБР п’ятим колесом у возі.

Малочислені відділи семі територіальних управлінь ДБР, які мають розслідувати військові злочини по усій Україні, не в стані фізично забезпечити оперативні виїзди на місця подій, тоді як найбільше шансів викриття злочину надає робота на місці злочину і по «гарячих слідах» протягом перших 48 годин. Надалі шанси викриття падають в геометричній прогресії.

Наприклад, територіальне управління Державного бюро розслідувань, підслідність якого розповсюджується на Донецьку і Луганську область, створене в м. Краматорську. Відстань до місць розташування українських військових підрозділів – до 250 км в різні сторони. При тому, що в даний час територія цих областей є самою насиченою військами, 3-і відділ, на який покладено розслідування військових злочинів, налічує всього 6 слідчих. Вони і зараз при позиційній війні захлинулись у лавині кримінальних проваджень, мають їх по 200-300 штук. При активізації бойових дій і передислокації туди додаткових військ цей орган досудового розслідування правопорушень у військах може бути просто паралізованим.

У даний час розслідування правопорушень у військах на території Харківської, Сумської, Полтавської і Дніпропетровської областей покладено на Полтавське територіальне управління ДБР. Відстані від Полтави до Харкова – 150 км., до Сум – 180 км., до важливого транспортного вузла Конотопа – 260 км., до державного кордону – більше 300 км.

Рекордсменом по віддаленості до потенційних об’єктів розслідування є Хмельницьке територіальне управління ДБР. Місця дислокації найбільших військових з’єднань, частин і установ(Рівне, Житомир, Вінниця, Чернівці, Новоград-Волинський, Бердичів) знаходяться на відстані більше 200 км. від місця дислокації 6-ті слідчих, які повинні забезпечувати розслідування можливих військових злочинів. А відстань до границь зони обслуговування сягає до 350 км у різні сторони, так як під їх юрисдикцією перебувають військові формування, розташовані у 5-ти областях.

Ні про яку оперативність виїздів на місця події слідчих ДБР навіть в умовах відносного затишшя бойових дій говорити не доводиться. Поки слідчий подолає 200-300 км. до місця вчинення злочину, він ризикує вже нічого не побачити і, тим більше, не зафіксувати сліди злочину.

Але слідчі ДБР розслідують лише військові злочини. А загальнокримінальні - вбивства, зґвалтування, грабежі, розбій та ін. розслідують слідчі поліції. Вони більш наближені до місць дислокації військових частин, так як є у кожному райцентрі. Проте, вони завантажені іншими справами про злочини, вчинені на їх території цивільними особами, і не приділяють належної уваги розслідуванню загальнокримінальних злочинів, вчинених військовослужбовцями.

Якість їх розслідування низька, часто розслідування буває затягнутим і не забезпечується оперативність і невідворотність покарання. Можливості оперативних підрозділів поліції у військах обмежені, а часто просто неможливі для застосування, так як військові частини є закритими об’єктами і звичайні поліцейські оперативні методи роботи там неможливі для застосування. Часто буває, що працівників поліції взагалі не допускають на територію військових частин, допоки командир не надасть дозволу. Тому для слідчих поліції розслідування злочинів військовослужбовців також відіграє роль п’ятого колеса возу.

Результати роботи цих слідчих підрозділів наочно продемонстрували, що в їх нинішньому стані а ні підрозділи ДБР а ні слідчі поліції не в стані забезпечити якісне та оперативне розслідування усіх злочинів у військах.

Ні про який аналіз стану і динаміки злочинності у військах, що потрібно для попередження злочинів, говорити не доводиться. Розпорошеність роботи по виявленню і розслідуванню правопорушень у військах між двома різними відомствами унеможливлює це. Військові знову залишились крайніми, усе для них – по остаточному принципу.

А військо без дисципліни і правопорядку – це озброєна і вкрай небезпечна зграя.

Ще одна глобальна проблема, яка притаманна як поліції, так і ДБР – відсутність підготовлених професійних кадрів для фахового і якісного розслідування правопорушень у військах. Усіма визнається, що розслідування правопорушень у військах має специфіку і займатись цим повинні спеціально підготовлені кадри.

Слідчих ДБР в ці підрозділи набрали з тих, хто не вивчав військове законодавство, методику розслідування військових злочинів, не має досвіду роботи у військах. Згідно закону більше 50 % кадрів – це ті, що взагалі не працювали раніше в правоохоронних органах. На практиці вони часто є безпомічними на місці вчинення злочину, не навчені елементарному, не знають спеціального військового законодавства, правил і звичаїв військових правовідносин. І головне – вчити їх в ДБР цьому просто нікому. Слідчих поліції також ніхто ніколи не навчав методиці розслідування злочинів у військах, рівень їх підготовки для таких розслідувань також низький.

Спеціалізованими навчальними закладами, які готують фахівців військової юстиції, є Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого(Харків), Військовий інститут Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і Національний університет оборони України. Але проблема в тому, що вони випускають фахівців, які мають статус військовослужбовців. Ці випускники без звільнення з військової служби не можуть поповнювати ряди слідчих поліції або ДБР, так як ті мають зовсім іншій правовий статус.

Склався парадокс – держава витрачає кошти на підготовку фахівців військової юстиції, а нині чинні державні органи, що займаються розслідуванням правопорушень у військах, кажуть – так, нам потрібні фахівці цього профілю спеціальної підготовки, але ми позбавлені можливості використовувати тих фахівців, яких готує держава.

До речі, нинішні працівники військових прокуратур також позбавляються статусу військовослужбовців, а відтак майбутні спеціалізовані цивільні прокуратури також не можуть претендувати на поповнення випускниками – фахівцями в галузі військової юстиції. І все із-за статусу військовослужбовців цих випускників.

Навчання і спеціальна підготовка фахівців виявились відірваними від їх використання на практиці.

Мільйони державних коштів, витрачених на підготовку фахівців військової юстиції можуть бути викинуті просто на вітер. Це – результат того, що реформуванням військової сфери, в тому числі і військової кримінальної юстиції, займались і займаються в даний час не фахівці, а далекі від війська цивільні особи, яки вирішили поекспериментувати у державному військовому будівництві.

Військові формування вкрай потребують наявності в системі органів кримінальної юстиції України єдиного спеціалізованого органу, якій був би укомплектований фахівцями військової юстиції і забезпечував би виявлення і розслідування правопорушень у військових формуваннях. Ні ДБР в її нинішньому вигляді, ні Національна поліція зробити це не в стані а ні організаційно, а ні функціонально, а ні по своєму кадровому складу. Щодо роботи в умовах повномасштабної війни говорити навіть не доводиться, обидва органи абсолютно до цього не готові.

Усі, ніби то, це розуміють і …ніхто нічого не робить!

Адже на Печерських пагорбах в Києві, де мали би вирішуватись ці питання, тихо і спокійно, на околицях гармати не стріляють. Лише коли грім гряне, як це було у 2014-2015 роках, тоді представники влади стають уважними до військових – і закони для них швидко приймають, і кошти знаходять, аби їх задобрити, щоб вони тільки захистили усіх, в тому числі і їх -можновладців. Стає тихіше – і про військових знову забувають.

Про Військову службу правопорядку, яка згідно закону називається спеціальним правоохоронним формуванням у складі Збройних Сил України, можна сказати, що вона лише частково виконує функцію попередження правопорушень, її правоохоронна складова досить незначна. Розслідувати злочини, вчинені у військах, вона права не має. Багато років тривають спроби створити на її базі Військову поліцію, наділивши цей орган правом ведення оперативно-розшукової роботи і досудового розслідування. Активізувались ці розмови і після зміни влади.

Проте, вони знову ведуться не фахівцями, знову проглядається спроба вирішити складну проблему наскоком, без її глибокого вивчення, без бачення перспектив. В баченні нових «клаузевиців», які жодного дня не служили у війську, достатньо перейменувати ВСП ЗСУ у Військову поліцію, наділити її правом ведення досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності - і проблема із злочинністю у військах, в тому числі і з корупцією, буде вирішена.

29.10.2019 року Міністерством оборони України, Військовим інститутом Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Військово-юридичним інститутом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Національною академією правових наук України проведено міжнародну науково-практичну конференцію на тему «Система військової юстиції у забезпеченні національної безпеки України». Однією з проблем, що обговорювались, було питання – хто же розслідуватиме злочини у військах.

Здивувало те, що організатори конференції, схоже, не розглядали Державне бюро розслідувань і Національну поліцію, як елементи системи військової юстиції в Україні. Тому обговорення проблем військової юстиції, як це не дивно, відбулось за відсутності їх представників.

Щодо військової прокуратури – то вже голосно заявлено, що вона знову ліквідована. Її нове керівництво до цього часу ще само не знає, в якому вигляді має бути та спеціалізована прокуратура з військових питань. Тому поки що у військової спільноти і науковців склалось ставлення, що в Генеральній прокуратурі говорити про перспективи побудови в Україні системи військової юстиції, схоже, нема з ким і нема про що.

Це є відлунням підходу новопризначених керівників генпрокуратури до її реформування – спочатку усе старе зламати, а потім на руїнах будувати щось нове. Поки триває руйнування, серед руїн ніхто не бачить паростків нового, з ким можна було би говорити про перспективи?

Усі в прокуратурі зайняті виживанням, а не роботою на майбутнє.

За результатами обговорення учасники конференції зійшлись в одному – потрібно негайно створювати єдиний спеціалізований орган, якій би займався попередженням, виявленням і розслідуванням правопорушень у військових формуваннях України незалежно від їх підпорядкування. Цей орган доцільно комплектувати з військовослужбовців – фахівців військової юстиції, максимально використавши при цьому вже готових фахівців Військової служби правопорядку, військової прокуратури та їх наявну матеріально-технічну базу.

Проблемним залишається питання підпорядкування цього органу. Військові керівники давно зацікавлені в тому, щоб Військову службу правопорядку наділили правом ведення оперативно-розшукової діяльності і ведення досудового розслідування. Для них дуже бажане таке розширення власних повноважень і можливостей – мати в підпорядкуванні такий орган.

Проте, ці спроби уявляються не дуже перспективними, так як є загроза, що при збереженні Військової поліції у складі Збройних Сил, як це передбачалось в усіх законопроектах, такій закон може бути визнаний неконституційним. Приклад вже є – рішення Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року № 3-р/2018.

У цьому рішенні чітко проведена позиція, що інституційне підпорядкування слідчого органу і представників державних структур, відносно яких він має проводити досудове розслідування, одному центральному органу державної влади, порушує принципи незалежності і суперечить Конституції України.

Відтак, орган виявлення і розслідування правопорушень у військових формуваннях не може входити до складу Збройних Сил або Національної гвардії, інших військових формувань. Висловлені думки, що він може бути в структурі ДБР, як відокремлений воєнізований підрозділ. Або може бути підпорядкований РНБО, як міжвідомчий спеціальний воєнізований правоохоронний орган. Як, наприклад, в армії США Корпус Військової поліції. На жаль, ці проблеми не цікавлять а ні Офіс Президента України, а ні РНБО, а ні генпрокуратуру, а ні ДБР. Єдиного рецепту дій на конференції також не знайдено.

При усій повазі до принципу демілітаризації правоохоронних органів, працівники цього органу повинні мати статус військових. Причина проста – військова служба за конституцією не є примусовою працею. Відтак, військового слідчого можна послати виконувати свої службові обов’язки туди, куди цивільні особи цілком можуть відмовитись їхати.

У 2014 році ми вже спостерігали колапас правоохоронних органів після початку бойових дій. Цивільні працівники просто відмовились працювати і поклали заяви про звільнення. То саме можуть зробити слідчі ДБР і поліції в разі ескалації військового конфлікту, від чого України не застрахована.

У цій ситуації ініціативу перехопило Міністерство оборони і, не виключається, що їм вдасться проштовхнути свій варіант, якій найбільше влаштовує саме вище військове керівництво – мати в підпорядкуванні власний правоохоронний орган з широкими можливостями. ДБР і поліція будуть тільки раді, якщо в них відвалиться це п’яте колесо – розслідування злочинів у військах. А прокуратурі поки що не до цього, вона із захопленням займається самоїдством.

А ми можемо знову побачити, як важливі питання державного військового будівництва можуть вирішуватись не на державному, а на містечковому рівні. Як будується не єдина гармонійна і збалансована система органів кримінальної юстиції, а переважають відомчі інтереси, під які потім змушена пристосовуватись уся система.

А результатом може бути щось криве, горбате і кульгаве, яке ми потім будемо усі дружно критикувати.

ЧИМ МОЖЕ ЗАКІНЧИТИСЯ ГРА У НАПЕРСТКИ ВЛАДИ З АРМІЄЮ

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.