21 ноябрь 2017, Вторник, 13:43

взятка декларация ДТП в Харькове НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Попутник Революції

10 ноября 2017г.
0

Ось вже два роки засоби масової інформації усіляко цькують активного учасника Революції Гідності – нинішнього заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Дмитра Бута. І корупціонером його називають, і особистим слідчим Авакова з особливо темних справ, і навіть винятковим хабарником та фальсифікатором. Щоправда, участь у революційних подіях чотирирічної давнини Бут брав з протилежного боку барикад, але саме завдяки йому була розгадана одна з журналістських таємниць – Дмитро Бут у грудні 2013 року знайшов барлогу Інтернет-видання «Цензор.нет» і з’ясував, що воно є партійним органом пропаганди та агітації, а зовсім не витвором незалежної журналістики.

Треба сказати, що феноменальні навички нишпорки розвинулись у Дмитра Бута не зразу. Звісно, найбільше своїм професійним зростанням Бут зобов’язаний Арсену Авакову, під безпосереднім керівництвом якого він працює останні 3 роки. Але не можна не відзначити й попередників Арсена Борисовича, насамперед – колишнього головного податківця України Олександра Клименка.

Річ у тім, що до того, як зайнятись у 2013 році редакцією «Цензор.нет», Дмитро Бут удосконалював свою майстерність у податковій міліції міста Маріуполь. Сказати, що в ті роки прізвище Бута неодноразово спливало в скандалах, пов’язаних з грошовими поборами за видачу довідки про сплату податків, необхідну для отримання паспорта моряка – то не сказати нічого. Скандалів було чимало, але вони лише загартовували молодого податківця, назавжди прищепивши йому стійкі хапальні рефлекси. Зрозуміло, що такі таланти не могли не привернути увагу тодішнього голови Донецької податкової адміністрації Олександра Клименка, в обозі якого Бут прибув до Києва.

У столиці України Дмитро попервах нужденно трудився слідчим податкової міліції Державної податкової інспекції в Деснянському районі. Тут завдяки численним скандалам (нагадаю лише, що після того, як Бут на підставі фіктивного судового рішення провів обшук у ресторані «Мандарин» та виніс звідтіля всі документи й фінансову звітність, на захист скривджених підприємців, які були громадянами США, публічно виступив Надзвичайний та Повноважний посол Сполучених Штатів в Україні Джон Теффт) кмітливого й здатного на все земляка примітив тодішній заступник Головного слідчого управління – начальник Управління з розслідування тяжких злочинів МВС України Микола Чинчин. Чинчин порекомендував Бута начальнику Главку, Василю Фариннику, і невдовзі Василь Іванович призначив нашого героя на ду-у-уже хлібну посаду начальника Управління з розслідування особливо тяжких злочинів у сфері економіки та службової діяльності.

Треба сказати, що уродженець Тернопільської області Фаринник був видатним представником донецького земляцтва в апараті Міністерства внутрішніх справ України часів Януковича. І хоча автора цих правдивих рядків Василь Іванович недолюблював і вважав ледь не рекетиром (причиною тому була феєрична історія з розлученням одного мого товариша: Фаринник, будучи суддею Київського районного суду Донецька, розглядав справу про розірвання шлюбу, а я представляв у суді відповідача), мушу відзначити – що-що, а добирати собі підлеглих Василь Іванович вмів досконало й людина без вроджених здібностей здирника за ті часи не могла потрапити на роботу в Головне слідче управління МВС України.

У березні 2013 року Фаринник полишив міліцейську службу, у серпні 2013-го на його місце був призначений Микола Миколайович Чинчин, після чого життя Бута перетворилось на суцільне свято, матеріальні ознаки якого тепер регулярно оприлюднюють невгомонні журналісти.

Втім, не лише трояндами був всипаний трудовий шлях Дмитра Бута, зустрічались і шипи – доводилось займатись не тільки приємними для серця та гаманця справами «з розслідування особливо тяжких злочинів у сфері економіки та службової діяльності», але й, на подяку за це, виконувати політичні забаганки Адміністрації Президента. Власне, в ході виконання відповідального завдання під час акцій протесту, що вибухнули в Києві 1 грудня 2013 року, і потрапив Бут у редакцію «Цензор.нет», звідкіля виніс комп’ютери й зупинив на певний час оновлення сайту.

Зроблено це було, звісно ж, навмисно, оскільки лише обмежене коло людей у 2013 році зн ало, що цей флагман чесної та непідкупної журналістики, насправді, є партійним проектом «Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» й живе з щедрот народного депутата України й фактичного керівника «Батьківщини» Олександра Турчинова. Для того, щоби просвітити широкі народні верстви з приводу партійної приналежності «Цензор.нет», а, заодно, полякати журналістів, Бут разом зі слідчим з особливо важливих справ Олександром Черненком 9 грудня 2013 року влаштували штурм офісу «Батьківщини» на вулиці Туровській в Києві.

Ну, власне, організатором цього дійства була Служба безпеки України, а якщо ще точніше – російські радники, які прибули в Україну з метою надання шефської допомоги українським колегам. Безпосередньо офіс «Батьківщини» та редакцію «Цензор.нет» захоплювати співробітники СБУ, перевдягнуті у форму спецпідрозділу «Сокіл» Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. Але офіційно обшуком керували Бут і Черненко, для чого Бут розпорядився зареєструвати кримінальне провадження за фактом, начебто, трудового спору між співробітником підконтрольної «Батківщині» газети «Вечірні вісті» Наталією Сидоровою та засновниками видання.

Усе інше було справою техніки – перевдягнуті в міліцейську форму співробітники СБУ оточили комплекс будинків на вулиці Туровській, де були розташовані офіс «Батьківщини» та редакції «Вечірніх вістей», «Цензор.нет» та інтернет-каналу INTV, після чого Бут і Черненко, як офіційні представники органу досудового розслідування, провели обшук і вилучили сервери з офісу «Батьківщини», а також винесли все комп’ютерне устаткування з редакції «Цензор.нет», зупинивши роботу сайту.

За рік по тому, після втечі Януковича та воцаріння нової чесної влади, керівник «Цензор.нет» Юрій Бутусов, який став радником міністра внутрішніх справ Авакова, опублікував спогади про штурм редакції за часи злочинного режиму.

Але в цих мемуарах чомусь не прозвучав самий пікантний момент – організатор цього беззаконня не тільки не був покараний, а, навпаки, отримав підвищення й був Аваковим призначений заступником начальника Головного слідчого управління МВС України. При цьому Бут ще й примудрився вижити з Главку свого колишнього опікуна Чинчина.

Подальші реформи, проведені в МВС України двома заїжджими дамами зі стійкою репутацією міжнародних аферисток, відкрили перед Бутом небачені раніше перспективи, а сам він отримав посаду заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України. І хоча Нацполіція формально не підпорядкована міністру внутрішніх справ, а є самостійним центральним органом виконавчої влади, підконтрольним Кабінету Міністрів України, фактично саме Аваков розставляє на всі ключові поліцейські посади своїх довірених людей. Дмитро Бут – один з таких аваковських конфідентів, який має приглядати на ненадійним Віталієм Невгадом, начальником Гооловного слідчого управління Нацполіції. Невгад отримав цю посаду завдяки тому, що є кумом голови Нацполіції Сергія Князева, але не користується довірою всесильного міністра. І якщо Невгад не вхожий в кабінет Авакова, його заступник Бут відкриває туди двері ногами.

Як стверджують злі язики, саме Бут є куратором двох головних джерел наповнення кишень керівництва міністерства внутрішніх справ – відкатів від конвертаційних центрів і митного оформлення вантажів. Втім, за нашою інформацію, прибутки від діяльності конвертаційних центрів сильно перебільшені й приносять очільникам МВС, максимум, 500 тис. доларів доходу на місяць. Інша річ – це прибутки від контрабанди, що під недреманим оком Бута безперешкодно проходить через митні пости. Тут суми обраховуються мільйонами доларів, а скандали за участю Бута регулярно висвітлюються українськими ЗМІ. За винятком, звісно, «Цензор.нет», редакція якого вперто не хоче цікавитись кар’єрним злетом того міліціонера, який зупинив роботу видання чотири роки тому.

Володимир Бойко Журналіст