24 август 2017, Четверг, 03:59

взятка декларация НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Самогубства чи вбивства? Розслідування небойових втрат в АТО

15 июня 2017г.
0

Тема належного реагування держави на випадки загибелі військовослужбовців болюча не тільки для нашої армії, але й для усього суспільства. За 3 роки бойових дій на території України ми втратили кілька тисяч наших з вами співгромадян.

Ремарк у своєму романі «Чорний обеліск» написав: «Смерть однієї людини – це смерть, а смерть двох мільйонів – лише статистика.» Хотілось би, щоб ми ніколи не вважали загибель наших співгромадян статистикою і завжди пам’ятали, що за кожним, що загинув, стоять батьки, родина, друзі, знайомі співслужбовці. Для кожного з них смерть близької людини – це горе. І про це ми усі маємо пам’ятати та робити усе можливе, щоб цього горя було якомога менше. Це є наш моральний обов’язок, а для держави і її представників – і законний обов’язок. Хочу нагадати усім статтю 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

На наш погляд, у військових формуваннях склалась тривожна ситуація із належним розслідуванням компетентними державними органами обставин небойових втрат серед військовослужбовців. І як наслідок цього з року в рік зростає і кількість таких небойових втрат.

Вражає те, що у Збройних Силах України під час ведення бойових дій небойові втрати стали перевищувати бойові. За оприлюдненими офіційними даними за 2016 рік небойові втрати тільки Збройних Сил склали 256 осіб, що перебільшило бойові втрати за той же час – 211 осіб. Найбільше серед небойових втрат було самогубств – 63. Серед небойових втрат військовослужбовців ЗСУ у 2016 році крім самогубців є ще 58 померлих від хвороби, 29 – від нещасних випадків, 5 – від інших причин, 4 – внаслідок порушень правил безпеки. Ці цифри взяті з листа-відповіді начальника відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю МО України О. Копаниці від 27.12.2016 року, фотокопія якого була оприлюднена в мережі.

За весь час ведення бойових дій зареєстровано близько 300 самогубців. І це лише по Збройних Силах, не враховуючи Національну гвардію, прикордонні війська та інші військові формування. Ситуація в них, як уявляється, аналогічна, але відкритої інформації про це немає.

Привертає увагу високий рівень такого виду небойових втрат, як самогубства військовослужбовців. В багатьох випадках ці «самогубства» мають ознаки замаскованих вбивств або доведення до самогубства внаслідок принижень, знущань і протиправних насильницьких дій щодо військовослужбовців.

Так 24.04.2017 року, на 3-й день після призову на військову службу та прибуття в учбовий підрозділ 92-ї бригади(м. Чугуїв Харківської області) був знайденим повішеним на перилах у медчастині рядовий Олександр Ткачов, призваний з с. Степанівка Волноваського району Донецької області. Зі слів його батька, рідних та сусідів він йшов на військову службу з бажанням, хоча мав право на відстрочку внаслідок інвалідності батька. На його тілі перед похованням були виявлені численні тілесні ушкодження, крововиливи в мошонці, пошкодження щелепи. Але офіційна версія командування і поліції – самогубство.

Як пояснив під час телефонної розмови батько загиблого, поліція лише робить вигляд, ніби розслідує. Слідчий Чугуївського відділу НП ніяких слідчих дій не проводить, у військовій частині, де було виявлено тіло солдата, не працює, на вимогу батька призначив повторну судово-медичну експертизу і чекає її висновку. Скоро два місяці з часу загибелі – результат нульовий. Військова прокуратура на письмові звернення батька про належне розслідування надала відписку, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а скаргу батька на бездіяльність слідчого переслала в Чугуївський відділ поліції. Батько написав скарги на бездіяльність в усі інстанції, в тому числі до Президента, Генерального прокурора, омбудсмена і т.с. Усі скарги в кінцевому результаті пересилаються у Чугуївський відділ поліції, тобто, самому слідчому, на бездіяльність якого він скаржиться.

Дуже сумнівним виглядає і «самогубство» 03.08.2016 року поблизу с. Попасна Луганської області військовослужбовця 59 мотопіхотного батальйону Юрія Барашенка, який загинув від 5 пострілів у голову та шию. Рідні та односельці з села Маньківка Бершадського району до цього часу не вірять у офіційні висновки, що чоловік, який був демобілізований, відвоював більше року, раптом покінчив з життям перед тим, як мав повертатись додому, про що він радісно повідомляв телефоном свою сім’ю. Вони пишуть численні звернення з вимогою провести належне розслідування, але від них відмахуються і поліція, і військова прокуратура.

Про випадки сумнівних «самогубств» повідомляють засоби масової інформації. Процитую мовою оригіналу уривок із статті Тетяни Заровної «В моей смерти прошу винить». Странные самоубийства в зоне АТО», опублікованої ще рік тому: «Спустя год и 9 месяцев после гибели солдата экспертиза подтвердила очевидное: 30-летний Евгений Лукаш не расстреливал себя очередями из автомата. Жителя села Гребенка (Полтавской области) убили 1 июля 2014 года. Перед смертью еще и пытали. Тело было изуродовано, на лице застыл отпечаток чьей-то подошвы. И сделали это не террористы, и не российские военные. «Когда мы его раздели перед похоронами, увидели порезы и ожоги. Зубы были выбиты, глаз вдавлен, сломан нос. Все это снимали на фото. Их в палатке, там, где «муж себя убил» — в селе Криницы, Донецкой области — было трое. К…о, П…..о и мой муж», — говорит вдова… Прокуратура изначально удовлетворилась допросом тех двоих, о ком Лукаш говорил, что они хотят его убить. На основании показаний подозреваемых (или тех, кого следовало заподозрить) был выдан акт о самоубийстве. Правозащитники помогли добиться от военной прокуратуры начала расследования по статье «Доведение до самоубийства». И лишь нынешней весной повторная экспертиза установила, что в Лукаша стреляли с расстояния более 2 метров.»

Військовослужбовець Верешко Василь Михайлович, 1971 року народження, що був мобілізований з села Піддолини Городоцького району Львівської області, під час перебування у навчальному центрі в смт Нова Любомирка (Рівненський полігон) 18 серпня 2015 року загинув за сумнівних обставин. Перебуваючи в лазареті військової частини, в 3-00 ночі він випав з вікна другого поверху, від чого помер. Судово-медична експертиза трупа алкоголь в крові заперечує, проте слідчий поліції в постанові про закриття справи, складеній через тиждень після загибелі (!!!), написав, що військовослужбовець був п'яний. Загиблий перед смертю написав СМС голові сільради з текстом, що його вбивають: "Нас бивають". Писав у сільраду тому, що його батько - паралізований, більше нікого не має з рідних. Ця обставина слідство не зацікавила. Розслідувалась справа слідчим відділенням Рівненського РВ УНП України у Рівненській області. За скаргою адвоката постанова про закриття була скасована судом, проте, зараз знову кримінальне провадження закрите, але документи про це адвокату і рідним загиблого не видаються.

Таких прикладів тільки із загальнодоступних повідомлень ЗМІ за останні 3 роки можна навести десятки. Реальна загальна картина, як уявляється, ще жахливіша. Випадки сумнівної загибелі військовослужбовців маскуються під «самогубства» і фактично не розслідуються. Батьки і рідні таких «самогубців» тривалий час роблять спроби домогтись правдивого і об’єктивного розслідування обставин загибелі, але марно. Командуванню певною мірою вигідно, щоб це залишалось «самогубством», тоді з них знімається відповідальність за стан дисципліни та правопорядку. Ну так сталось, людина сама вирішила вкоротити собі життя. Але справжні причини сумнівних «самогубств» відомі військовослужбовцям, про них здогадуються батьки і рідні загиблих, домагаються встановлення істини і притягнення винних до відповідальності.

Безкарність розбещує найбільше і тому чим дальше, тім більше з року в рік зростає кількість таких вкрай сумнівних «самогубств» військовослужбовців.

Враховуючи, що Україні воювати, скоріш за все, доведеться ще довго, подальше залишення цієї проблеми на самоплив може призвести до ще більшого погіршення правопорядку у військах та зниження їх боєздатності.

Не виключається також зростання невдоволення суспільства бездіяльністю держави у боротьбі із небойовими втратами військовослужбовців, які вже перевищили бойові втрати. Особливо по таких сумнівних випадках, що наведені вище.

Неналежне розслідування фактів загибелі військовослужбовців зазначене у звіті Центру Громадянських Свобод «Розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням права на життя, права на свободу та особисту недоторканість, свободу від тортур, вчинених у зоні АТО: недоліки роботи слідчих органів та рекомендації правозахисників», опублікованому у 2016 році.

Саме гірше, що люди, розчарувавшись у здатності держави належно розслідувати обставини загибелі військовослужбовців, вже почали звертатись до Європейського суду з прав людини. Україна на усю Європу показує незграбність і безпорадність свого державного апарату, нездатність уповноважених правоохоронних органів належно розслідувати обставини загибелі військовослужбовців, вживати заходи по запобіганню цих випадків, притягати в разі необхідності винних до законної відповідальності.

Батьки та рідні мобілізованого у 2014 році військовослужбовця Андрія Мусина у серпні 2016 року подали скаргу в ЄСПЛ на бездіяльність держави Україна у належному розслідуванні обставин його загибелі. А ці обставини дійсно потребували ретельного розслідування. Андрій Мусин рік відвоював і прибув у військову частину на полігон в смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області для оформлення документів на демобілізацію і вибуття додому. 28.03.2015 року він був виявлений у палатці мертвим, із зав’язаними позаду руками, зв’язаними ногами, прив’язаними до стійкий палатки, кляпом у роті, заклеєним зверху липкою стрічкою. На тілі експертом були виявлені тілесні ушкодження, спричинені незадовго до смерті. Згідно висновку експерта причина смерті – гостра коронарна недостатність на тлі алкогольного сп’яніння. Слідство проводила поліція Новомосковського району. Через 3 місяці слідчим поліції кримінальне провадження було закрито «за відсутності події кримінального правопорушення». Ця його постанова була скасована судом, але подальше розслідування фактично не проводилось. Батьки самі намагались з’ясовувати обставини загибелі, так слідчий навіть на їх клопотання не допитав осіб, які могли бути присутніми в палатці, в якій потім був виявлений загиблий, не встановив, де і з кім вживав спиртні напої загиблий.

Вбачається, що однією з причин вкрай низької якості розслідування фактів небойових втрат серед військовослужбовців, особливо самогубств, є те, що при відновленні діяльності військової прокуратури у 2014 році не була одночасно законодавчо повернута суб’єктна підслідність їй усіх справ щодо військовослужбовців. Сам колишній військовий прокурор, хочу зазначити, що раніше усі випадки загибелі військовослужбовців були предметом ретельного розслідування військової прокуратури. Перевірялось, чи не було доведення до самогубства, випадків нестатутних відносин, інших сумнівних обставин. Особливості військової служби такі, що усе життя військовослужбовця детально розписано Статутами, тому під час розслідування перевірялось, чи належно виконали свої обов’язки по контролю за особовим складом командири і начальники.

Коли можновладці вирішили знищити військову юстицію, то з ліквідацією у 2010 році військових судів спочатку обмежили підслідність військовій прокуратурі щодо загально кримінальних злочинів, залишивши їм лише військові, а це усього 15 % від усіх правопорушень, передбачених КК України, а у 2012 році військову прокуратуру ліквідували, перетворивши в спеціалізовану цивільну прокуратуру з обмеженими повноваженнями. На жаль, відновленням роботи військової прокуратури у 2014 році займались не фахівці, а люди, незнайомі з її роботою взагалі, тому або по незнанню, або з якихось інших міркувань повна суб’єктна підслідність військовій прокуратурі так і не була повернута.

Тому розслідуванням самогубств, навіть вчинених в зоні АТО, у розташуванні військових частин займається Національна поліція. Слідчі поліції неохоче виїжджають на місця події, особливо в районах ведення бойових дій, якість їх роботи дуже низька, вони не знають особливостей правовідносин у військових колективах. Командуванню часто вигідніше подати випадок загибелі військовослужбовця, як самогубство, щоб перекласти усю відповідальність за стан справ у підрозділі на самого загиблого, перевести причини на його особистість.

Навіть наведені вище поодинокі приклади «сумнівних самогубств» офіційно поліцією кваліфіковані саме як самогубства або смерть від звичайних причин без ознак криміналу. Сумнівні обставини загибелі не досліджуються і реальні обставини загибелі не встановлюються. Військова прокуратура обмежується лише процесуальним керівництвом таких розслідувань, яке також бажає бути кращим. Приймати до свого розслідування випадки самогубств або загибелі військовослужбовців, навіть за вкрай сумнівних обставин їх гибелі, військова прокуратура відмовляється, посилаючись на встановлені ст. 216 КПК України правила постатейної підслідності. Формальною підставою для цього є посилання, що випадки самогубств розслідуються за ознаками складу злочину «Доведення до самогубства» або «Навмисного вбивства», які не є військовими злочинами, а тому згідно ст. 216 КПК України підслідні поліції.

Проте, навіть при нинішньому недосконалому законодавстві ч. 10 ст.216 КПК України надає право прокурору самому визначати підслідність того чи іншого злочину. І хочу зазначити, що військові прокурори дуже активно користуються цим правом. Тільки за 2016 рік з числа направлених військовими прокурорами до суду обвинувальних актів 52 % стосувались не військових злочинів. По них військові прокурори чомусь вирішили питання про їх підслідність на свою користь. Ще більше дивує, що дуже багато цих кримінальних проваджень стосувались взагалі не військовослужбовців, а цивільних осіб, які не мають жодного відношення до військових формувань: митників, поліцейських, державних виконавців, викладачів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Це свідчить про незрозумілу вибірковість у визначенні військовими прокурорами підслідності тої чи іншої справи і повне ігнорування того, що військова прокуратура відновлювалась у 2014 році саме для роботи у військах і сприяння покращенню військової дисципліни та правопорядку у військових формуваннях. Вперте небажання керівництва військової прокуратури визнавати, що розслідування небойових втрат, насамперед, самогубств військовослужбовців, є важелем для боротьби із нестатутними взаємовідносинами у військових колективах, іншими кримінальними правопорушеннями і покращення в них військової дисципліни та правопорядку, є, щонайменше, незрозумілим.

У зв’язку з викладеним вважаємо, що та практика розслідування випадків самогубств та інших небойових втрат у військових формуваннях силами поліції не відповідає вимогам сьогодення і порушує права як військовослужбовців, так і їх батьків та рідних на належне розслідування уповноваженими державними органами обставин загибелі військовослужбовців.

Зі свого більше, ніж 20-річного досвіду роботи у військовій прокуратурі можу сказати, що значна частина подібних дивних самогубств та інших фактів загибелі військовослужбовців буває пов’язана із застосуванням до них так званих «нестатутних взаємовідносин», які останнім часом знову стали зростати у військових формуваннях. Виявляти справжні причини сумнівних «самогубств» та загибелі дуже складно. Це потребує негайної роботи групи слідчих в підрозділі відразу після виявлення загиблого та огляду місця події, виявлення та подолання ними кругової поруки, встановлення винних осіб та фіксації доказів. Слідчі поліції методику такої роботи не вивчали і нею не володіють.

Представляється, саме складність розслідування цієї категорії кримінальних проваджень і необхідність для цього мати підготовлених фахівців, навчених методиці виявлення і розслідування «нестатутних» взаємовідносин у військових колективах, спонукає Головного військового прокурора А. Матіоса орієнтувати своїх підлеглих на те, щоб вони усіма силами уникали прийняття їх до провадження, користуючись лазівкою, яку надає нинішня редакція ст. 216 КПК України щодо підслідності. Якщо складне – краще спихнути це на поліцію. В той же час військові прокурори масово приймають до провадження кримінальні провадження чужої підслідності, особливо пов’язані із затриманням «на гарячому» хабарників, які навіть не є військовими. Ці провадження після вдалого затримання особи з хабарем переважно є легкими у доказуванні, так як більшість доказів до цього фіксується оперативними підрозділами СБУ або поліції. Крім того, вони значно вигідніші для піару, а тому практично завжди із задоволенням приймаються військовими прокурорами до свого провадження з посиланням на ту саму ст. 216 КПК України.

Враховуючи нагальність проблеми і очікуване реформування органів досудового розслідування, вважали би за доцільне ініціювати внесення змін в чинне законодавство щодо повернення суб’єктної підслідності кримінальних проваджень щодо військовослужбовців, а до цього часу звернутись до генерального прокурора Ю. Луценка з пропозицією про перегляд практики визначення відповідно до ч. 10 ст.216 КПК України підслідності кримінальних проваджень щодо самогубств та загибелі військовослужбовців.

СПРАВА ПРО СМЕРТЬ БАБИЧА — ХОДІННЯ ПО КОЛУ

Фото

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.