Розбійний напад на колегу-суддю та її чоловіка-адвоката, на очах у дворічної донечки...
01.10.2018 близько півдругої ночі колега Наталія Буша з Деснянського районного суду м.Києва повідомила, що на неї з чоловіком і донечкою 2,3 роки,- напали. Дитина дуже злякалась калюж крові і кровавого сліду свого батька. Але вони обидві живі. Чоловік в реанімації в тяжкому стані.
Зловмисники чекали їх біля дому батьків колеги, в засідці на подвір‘ї. Проникли через сусідню ділянку, на якій ведеться будівництво і стоять «ліса».
В балаклавах, зі зброєю.
Напали. Прострілили чоловіку обидві ноги. Він стікав кров‘ю. Їх розділили і піддавали тортурам близько 30-40 хв. Вимагали 100 тисяч $ і зброю.
Чоловіка-адвоката сплутали з братом його дружини-судді. Говорили, що все знають про батька-бувшого суддю апеляційного суду м.Києва. А інформацію про майно судді розповсюджували в інтернеті.
Після усього, хотіли кинути в будинок гранату, яка пахла чимось ядучим. Але жінка знайшла в собі сили ще вести переговори з нападниками. Хоч і чула у відповідь: «Заткнись, бо прострелю коліно». Вмовила не використовувати гранату, щоб не нашкодити дитині.
Залишили будинок разом із награбованим. Але на сусідній вулиці один із нападників підірвався на гранаті. Інших поліція поки не спіймала.
Мужнього чоловіка-адвоката прооперували, вливали плазму. Він чудом вижив. Адже йому пробили артерію, що призвело до втрати величезної кількості крові: майже 4 літрів. Після операції прийшов до тями і перше, що спитав: як дружина і дитина, чи живі?
Наша колега-суддя вже пройшла кваліфікаційне оцінювання. На даний час доглядає дитину. Її співбесіда транслювалась он-лайн, питання по будинку на Печерську ставились і обговорювалось. Будинок батька, який також суддя в минулому, іноді доглядає за ним на прохання тата, але живуть окремими сім‘ями. В сейфі була зброя батька, яку вимагали, та як його відкрити колега не знала.
Хтось може мені пояснити, чому е-декларації працівників СБУ, оперативних співробітників правоохоронних органів -засекречені, а суддівські-у вільному доступі?
Чи не велику ціну платить суддівський корпус, виконуючи «запит суспільства на відкритість»? Де межа, яку ми собі можемо дозволити?
Квартиру столичної колеги Альони також обікрали після співбесіди. Вона без повноважень.
Формально-немає ніякого тиску на суддю, бо суддя не здійснює правосуддя.
А фактично? Напади повторюються знову і знову. І стало це відбуватись після того, як інформація про майно перейшла в розряд загальнодоступної.
То напали на суддю в Києві, то піддали тортурам суддю в Чернівцях, то кинули гранати в двір судді і її батьків в Рівне. Знову і знову, знову і знову...
Для кримінального світу вже і навідників не треба.
Суддівський корпус погодився на кваліфоцінювання. Погодився на опублікування у вільному доступі е-декларацій. В інтернеті є повні суддівські досьє, частенько і з не видаленою персональною інформацією.
Ми прийняли нові правила гри.
А держава забезпечила нам гарантії? Держава захистила нас, суддів?
А спитайте, чи хоч один суддя почуває себе у безпеці?
Я-ні. Цей день був дуже тяжким. Бо після історії з колегою, ще більше усвідомила, які ж ми беззахисні.
Теж результат реформи.
Раніше телефон чи адресу судді знайти було складно, в довідниках їх не дозволяли друкувати. Зараз усе на тарілочці готове лежить.
Прийшла пора визнати помилки і виправити їх. Оперуповноважені і спецслужбовці виявились більш захищеними, ніж судді.
Е-декларації треба закрити, нехай вони будуть доступні для уповноважених органів. Але не для всіх бажаючих. Досить.
І з публічними співбесідами щодо майна-теж треба щось вирішувати. Інакше ми допускаємо віктимну поведінку: поведінку «жертви».
А я жертвою бути не хочу.
П.с. Наталії Буші немає у ФБ. Пост публікується з її дозволу. Слухаючі розповідь Наталії, лише диву даюсь: яка смілива і розумна жінка. В такій ситуації не втратила контроль над собою і змогла вплинути на нападників, зберігши життя дитині. Але одночасно відчуваю і безсилля... Наскільки ж судді України не захищені. Щодня «ходимо по замінованому полю» і не знаємо де «рвоне».
