» Конституційна криза в Україні: вихід є!

25 январь 2021, Понедельник, 07:14

Конституційна криза в Україні: вихід є!

12 января 2021г.
0
630_360_1604043729-9473

Олена Олійник 

Конституційна криза в Україні досягла своєї кульмінації. Причиною цьому послугував Указ Президента України «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» № 607/2020 від 29.12.2020 р. Цим нормативним актом відповідно до частини третьої статті 154 Кримінального процесуального кодексу України Тупицького Олександра Миколайовича відсторонили від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці. Згаданий Указ розділив суспільство як мінімум на дві частини: одна з яких вважає, що вимоги Президента є обґрунтованими та законними, інша – що Указ є нікчемним та виконанню не підлягає. Спробуємо розібратися у ситуації, що склалася.

По-перше. Дійсно, Конституція України прямо чи опосередковано не наділяє Президента України правом «відсторонення від посади судді Конституційного Суду України». Більше того, Конституція України взагалі не передбачає можливості відсторонення судді Конституційного Суду України від посади. Водночас, стосовно суддів судів загальної юрисдикції може бути ухвалено рішення про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 6 частини першої статті 131 Конституції України). Тобто, в аспекті відсторонення від посади суддів КСУ та судів загальної юрисдикції – процедура відмінна.

По-друге. Постає питання функціонального призначення суддів КСУ та суддів судів загальної юрисдикції. Чи воно однакове? Ні! Перші вирішують питання щодо відповідності законів та інших нормативних актів Конституції та надають роз’яснення з цього приводу та не здійснюють правосуддя, інші – здійснюють виключно правосуддя.

По-третє. Порядок призначення цих двох категорій суддів абсолютно різний, як і вимоги, що висуває закон щодо кандидатів, які претендують на заняття таких посад.

Що стосується аргументів, наданих з приводу невідповідності Указу Президента зазначається, що «за Конституцією України усі судді Конституційного Суду України мають єдиний правовий статус, що передбачає однакові для усіх суддів Конституційного Суду України гарантії незалежності та недоторканності. Зокрема, це стосується підстав та порядку набуття повноважень, звільнення з посади, припинення повноважень, заходів забезпечення особистої безпеки тощо (статті 148, 149, 149-1 Конституції України). Вони є однаковими для усіх суддів Конституційного Суду України незалежно від суб’єктів їх призначення». Більше того, «Наділення одного з таких суб’єктів призначення (у даному разі – Президента України) правом «відсторонення судді Конституційного Суду України від посади», говориться в правовому висновку, «…та відсутність такого права у двох інших суб’єктів призначення (Верховної Ради України та з’їзду суддів України) означало б грубе порушення єдиного для усіх суддів Конституційного Суду України конституційно-правового статусу», що є абсолютно логічним.

По-четверте, вирішення питання про відсторонення судді КСУ шляхом застосування аналогії закону є неприпустимим!

По-п’яте, конфлікт між гілками влади в жодному разі не посприяє підвищенню авторитету України на міжнародній арені.

Таки чином, навіть поверхневий аналіз доводів сторін дозволяє дійти висновку, що: найвищу юридичну силу має Конституція України і саме її положення повинні бути покладені в основу вирішення ситуації, яка склалася навколо КСУ; судді КСУ та суддів загальної юрисдикції - нерівні між собою по статусу та покликані вирішувати різні завдання; існує явна прогалина в законодавстві щодо процедури, завдяки якій можна вирішувати питання щодо притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності, оголошення їм підозри, відсторонення від посади тощо.

Отже, єдине, що можна побажати в даному випадку представникам судової, виконавчої та законодавчої влади, це – виключення емоційної складової та виваженість при прийнятті рішень під час виходу з конституційної кризи. Особливо це стосується ситуацій, коли питання дійсно в законі не врегульоване, а потребує негайного вирішення. Тобто, спочатку необхідно прийняти закон, який регулює ті чи інші відносини, а потім приймати рішення. В такому разі жодні виправдання перед суспільством, консультації з міжнародними партнерами та наукові висновки не знадобляться!

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

photo_2020-11-22_21-04-35
Олена Олійник Професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Інституту права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент