Зі складів Державного агентства резерву України зникли 2700 вагонів із зерном, 150 з яких перебували в Чорткові Тернопільської області. Розкрадання насіння викрили позапланові перевірки підприємств, які входять до Держрезерву. Парадокс у тому, що директора відомства, який ініціював ці перевірки, звільнили з посади без чіткого пояснення причин.
Правоохоронці на зникнення зерна відреагували досить дивно, нібито пожартували, що його «з’їли миші». Поряд з тим нитка пограбування Держрезерву потягнулася і до інших фактів розкрадань, зокрема були й крадіжки пального. Серед винаходів крадіїв – порожні цистерни з трубами, привареними до віконечок для зондів. Лише вони були заповнені нафтопродуктами, тому проби показували наповненість цистерни, хоча насправді вона була порожньою.
Проблеми українського Держрезерву полягають не у тому, що його хтось хотів позбутися, а у тому, що ще з радянських років ця структура так і залишалася нереформованою. За ці роки за неї ніхто всерйоз не брався і вона просто занепадала. Тому, як і більшість державних підприємств, агентство резерву просто стало ще однією «чорною дірою» та розсадником корупції і мародерства.
Проблему поглиблює ще й непрозорість роботи цього агентства, яке має у своїй структурі склади і холодильники, аграрні активи, нафтобази та навіть дослідний інститут. До речі, інформація про його роботу здебільшого залишається таємною, адже йдеться про державні запаси, зокрема й на випадок війни.
Життєвий абсурд: про існування Державного резерву ніби й всі знають, але ефективність його функціонування далеко не кожен українець може відчути на собі. І не дивно, бо до 1990-х Держрезерв потроху занепадав, але таки здебільшого успішно зберігав старі радянські запаси. Після економічної кризи 1998 року з нього за допомогою так званих товарних кредитів почали «вимивати» ресурси. Державний резерв надавав допомогу підприємствам, але не отримував ці товари чи кошти за них назад. Коли стало зрозуміло, що є схеми, які дозволяють не повертати товарні кредити Держрезерву, цей процес уже не можна було зупинити.
Ще однією проблемою стало недофінансування Держрезерву та непродумана політика зберігання запасів. Оскільки продати через десять років зерно за тією ж вартістю, за якою воно було куплене, неможливо. А зберігати старі запаси на тому ж рівні лише за рахунок продажу старих резервів не було жодної можливості, тим більше, що востаннє кошти на поповнення Держрезерву з бюджету виділяли ще у 2012 році.
Насправді державі необхідно приблизно 2 мільярди доларів, щоб відновити матеріальні цінності Держрезерву за сучасною номенклатурою і нормами. Очевидно, що у країни немає таких коштів, тому потрібно провести реорганізацію кошика запасів і змінити систему управління в Держрезерві. Також слід переформатувати мобілізаційний резерв, оскільки він залишився тільки в декількох пострадянських країнах. Як приклад фахівці вказують на номенклатуру резерву в Ізраїлі, Естонії або Німеччині. У цих країнах частково залучаються приватні інвестиції, які допомагають Державному резерву бути більш мобільним.
Для успішної роботи Держрезерву варто зменшити неліквіди, залучити приватний сектор і залишити ефективні підприємства. Окрім того, необхідно створити електронний майданчик Державного резерву.
Загалом структура Держрезерву України, як і методи та підходи в роботі вимагають термінового реформування та результативного менеджменту. На жаль, це стало цілком очевидним саме зараз - коли в країні виникає дефіцит чи то на медичні засоби, чи то на продукти харчування, а влада не має змоги його перекрити своїми збереженнями.
Та чи готова теперішня влада проводити такі необхідні реформи? На превеликий жаль, усі попередні кроки нинішніх чиновників змушують дуже сильно у цьому сумніватися. Ба більше: з’являється острах, що не усвідомлення зі сторони влади серйозності ситуації із державними об’єктами може призвести до того, що «миші», які знищують резерви України, дуже скоро почнуть поглинати усе на своєму шляху – в тому числі наші перспективи на успішну країну…
