Не можу не поділитись певними думками, що з’явились після ознайомлення з поширеною директором департаменту комунікацій Міністерства внутрішніх справ Артемом Шевченко інформацією щодо мого клієнта Петра Димінського.
Цей чиновник МВС поінформував суспільство, мовляв поява в ефірі телеканалу ЗІК колишнього чиновника адміністрації президента Віктора Януковича - Андрія Портнова - пов’язана з тим, що П.Димінський “удає із себе жертву політичних переслідувань за такі ефіри на своєму каналі і такими ефірами розраховується із Портновим за юридичні консультації та супровід процесу перетворення себе на політичного утікача”.
Побачивши через день в ефірі телеканалу ЗІК у тієї ж Наталії Влащенко заступника генпрокурора Анатолія Матіоса, який пліч-о-пліч працював із А. Портновим у кабінетах на Банковій, за логікою А.Шевченка, очікував від нього ще й заяв на кшталт того, що П.Димінський цими ефірами розраховується із керівниками ГПУ за непритягнення до кримінальної відповідальності.
Але таким постом спікер МВС так і не розродився.
Виникає запитання: що ж наштовхнуло А.Шевченка на такий “глибокий і логічний” конспірологічний висновок?
Дізнавшись із ЗМІ про своє начебто перебуваня у міжнародному розшуку, Петро Димінський офіційно звернувся до Комісії із контролю за файлами Інтерполу із запитом до доступу та видалення даних щодо себе - через порушенням процедури оголошення у міжнародний розшук. За цим зверненням Інтерпол вже розпочав відповідну перевірку.
Так чим же стурбував запит Інтерполу вітчизняне МВС та його речника?!
Наявна у мене інформація дає деякі відповіді на це запитання. Недолугі пости та виступи керівників різного рівня силового відомства, їхніх радників, а також неможливість пояснити причини появи у ЗМІ конфіденційної інформації із матеріалів кримінального провадження, стали однією із причин винесення 27 листопада 2017 року відповідної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва. Було задоволено заяву захисту про відвід 11 експертів Державного Науково-дослідного експертного центру МВС України, які провели близько 30 експертиз у даному кримінальному провадженні. Юристи розуміють доказову силу таких експертних висновків. Натомість рченик Шевченко чомусь не афішує наявність такої ухвали суду.
Також акцентую, що попри надання усіх передбачених законом документів, керівник групи слідчих не допускає захисника Димінського до участі у кримінальному провадженні. Адвокатові не надають встановленим порядком і матеріали кримінального провадження. Такі дії слідчого були оскаржені у суді.
А ще у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо направлення Національним центральним Бюро (НЦБ) Інтерполу в Україні відповідних запитів до Генерального секретаріату Інтерполу та НЦБ Інтерполу відповідної країни про рішення щодо оголошення підозрюваного Димінського у міжнародний розшук.
Із отриманих у відділі міжнародного поліцейського співробітництва однієї з європейських країн відомостей вбачається, що П. Димінський станом на 17 січня 2018 року взагалі не перебував у розшукових базах Інтерполу!
На мій адвокатський запит до Українського Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва від 11 січня цього року я й досі не отримав відповіді. Попри передбачений на це Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 5-денний термін.
Відтак слідчий і прокурор увели в оману Печерський районний суд м. Києва, надавши клопотання про обрання П.Димінському запобіжного заходу - взяття під варту, де було зазначено недостовірну інформацію щодо перебування П.Димінського у міжнародному розшуку.
“Проявляючи верх професійної майстерності”, слідчий суддя Печерського райсуду столиці вказану справу розглянула за 4 хв 56 сек, ще 6 хв 19 сек суддя оголошувала ухвалу. Вищевикладене підтверджується наявним у матеріалах судового провадження журналом судового засідання. Згідно із цими даним слідчий суддя оголошувала клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою упродовж 7 секунд, а матеріали справи досліджувались упродовж 1 секунди!
Витребуваний із суду технічний запис судового засідання підтверджує, що слідчий суддя взагалі не досліджувала матеріали, якими обгрунтовується подання.
Жоден із "доказів", наведених стороною обвинувачення в клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підтверджує обґрунтованість повідомленої Димінському підозри - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що залишив поза увагою слідчий суддя.
Матеріали судового провадження, котрі мав дослідити слідчий суддею, не містять належних та допустимих доказів, тому висновки слідчого судді про перебування підозрюваного Димінського у міжнародному розшуку та, як наслідок, можливості розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - також не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами. Тому у слідчого судді не було правових підстав для задоволення клопотання про обрання щодо Димінського П.П. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановлення відповідної ухвали.
Ухвалу слідчого судді про обрання П.Димінському запобіжного заходу наразі оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.
За інформацією прес-секретаря МВС, Генеральна прокуратура надала весь пакет документів для оголошення П.Димінського у міжнародний розшук. З огляду на оприлюднену А.Шевченком інформацію, досить дивною і незрозумілою залишається вже третя неявка прокурора у засідання Апеляційного суду столиці. Через це 25 січня у черговий раз судове засідання було перенесено.
Напевно, немає чим прокурорам пояснювати суддям ось таку свою діяльність, яка, до речі, містить ознаки кримінально-караного діяння...
Про таке "розслідування", а, власне, про переслідування Петра Димінського і було повідомлено Комісію по контролю за файлами Інтерполу.
А вищеописана реакція представників МВС свідчить, скоріш за все, про розумінням того, що комусь за це незабаром таки доведеться відповідати! Не виключено, що в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством.
А радникам та різного роду “глашатаям” силового відомства я би рекомендував у вільний час між облизуванням тарілок у недешевих ресторанах та на заморських курортах хоч іноді читати Закон, і керуватись ним у повсякденній діяльності. Саме такого ставлення до виконання посадових обов’язків вимагає від своїх правоохоронців українське суспільство.
