В історії з сержантом ВСУ Тарасом Гап’яком, чи то добровільно здавшимся в полон 23 березня 2017 року біля Попасної, чи то захопленим в полон, привернуло увагу дивне мовчання військової прокуратури, яка за ці майже 2 місяці, що минули з часу зникнення українського військового, мала би ретельно розслідувати усі обставини. Авжеж, командування, оприлюднивши після запуску сепаратистами ролика з допитом Гап’яка свій варіант його зникнення – добровільну здачу в полон, заявило, що відповідні документи у військову прокуратуру були спрямовані.
Волонтери оприлюднили зовсім інші обставини полонення цього військовослужбовця, з яких випливає, що підрозділ, в якому проходив службу Гап’як , тривалий час перебуває на «нулівці» без ротації, контроль за солдатами з боку офіцерів був послаблений, солдати періодично вживають спиртні напої і роблять, що їм заманеться. І саме це призвело до взяття Гап’яка в полон. А офіційна версія про його, ніби то, здачу, оприлюднена командуванням для приховування своїх недоробок. Від захисту військовослужбовця командування фактично відмовилось, вигороджуючи себе.
Саме час Головному військовому прокурору А. Матіосу надати суспільству об’єктивну і перевірену інформацію і поставити усі крапки над «і». Але він мовчить, хоча і по більш малозначних приводах любить публічні виступи. І його підлеглі як води в роти понабирали. Погано, якщо військовій прокуратурі нема що сказати, хоча, як виявляється, обставини взяття Гап’яка у полон доволі суперечливі. Тривале мовчання може означати, що зникнення військовослужбовця військовою прокуратурою зовсім не було розслідувано. Інакше проблем не було би – взяв матеріали кримінального провадження і оголосив про офіційно встановленні обставини справи.
У зв’язку з цим згадується історія з масовим незаконним притягненням до кримінальної відповідальності військовослужбовців колишньої 51-ї бригади за, ніби то, ухилення від військової служби, про що стало відомою рік тому. Як з’ясувалось, обставини, ніби то, неявки на службу кількасот військовослужбовців, яким повезло повернутись після Іловайського котла, практично не розслідувались. Військові прокурори на підставі наданих командуванням суперечливих документів штампували повідомлення про підозру, оголошували в розшук, оформляли обвинувальні акти на військовослужбовців, багато з яких в дійсності проявили мужність і героїзм, отримали поранення, тривалий час лікувались, деякі стали інвалідами.
Обурення громадськості, батьків і рідних військовослужбовців, звернення ветеранів АТО до новопризначеного генпрокурора Ю. Луценка з вимогою розібратись з ситуацією призвели до того, що Головним військовим прокурором було заявлено, що після перевірки цих кримінальних проваджень 500 (!!!) було закрито на законних підставах. Громадськість заспокоїли заявою, що, ніби то, відкрито кримінальне провадження щодо неналежного виконання посадових обов’язків командирами, які надали у військову прокуратуру неправдиві відомості про вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень.
Минув рік. Яка доля кримінального провадження щодо офіцерів, подавших у військову прокуратуру неправдиві і неперевірені відомості, невідомо. Та й було зрозумілим, що ніякої перспективи ця справа мати не буде, її відкрили лише для заспокоєння громадськості. І щоб відвести відповідальність від працівників військових прокуратур, які, не провівши ретельного досудового розслідування, незаконно притягли до кримінальної відповідальності сотні (!!!) ні в чому не винних захисників Вітчизни. Жоден зі слідчих і військових прокурорів не притягнутий до відповідальності за тривале знущання над ними. Більше того, згідно офіційної статистики ГПУ за 2016 рік закрито всього … 288 кримінальних проваджень за ухилення від військової служби (ст.ст. 407-409 КК). Куди поділись ті 500 кримінальних проваджень, ніби то, закритих відносно бійців 51-ї бригади, про що публічно звітував А. Матіос, є суцільною загадкою.
Але у випадку з сержантом ВСУ Гап’яком, схоже, військова прокуратура знову ступила на ті самі граблі, що і по 51-ї бригаді у 2015-2016 роках. Стара історія так і не навчила очільника ГВП та його підлеглих, що обставини зникнення військовослужбовців, особливо на «нулівці» в зоні ведення бойових дій, слід ретельно розслідувати, а не брати до уваги лише документи, що надійшли від командування. Тому досі важко сказати, ким є сержант ВСУ Тарас Гап’як – зрадником, чи жертвою.