18 июнь 2019, Вторник, 15:39

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Ми говоримо про виборність поліцейських та суддів, — Микола Голомша

17 декабря 2018г.
0

Публичные люди

Останні події засвідчили, що значна частина політиків сприймає воєнну загрозу і воєнний стан – як відповідь на цю загрозу – лише в контексті виборів. Програми більшості партій рясніють популістичними обіцянками про підвищення пенсій та зниження ціни на газ і орієнтуються на найменш соціально захищені верстви населення. Мало хто хоче заморочуватися комплексними програмами розвитку, які б створювали життєвий простір для всіх прошарків суспільства: молоді, середнього класу, олігархів, урешті-решт. Зрозуміло, що до складання програм такого рівня в змозі долучитися лише державники з відповідним рівнем освіти й вагомим досвідом.

Сьогодні говоримо із заслуженим юристом України, професором права, доктором філософії у галузі державного управління, першим заступником Генерального прокурора України у 2014 році, очільником політичної партії «Патріот» Миколою Голомшею, якого в народі охрестили «народним прокурором» за його ставлення до людей та державницький підхід до виконання посадових обов‘язків.

Багато хто нині закидає Президентові звинувачення щодо введення воєнного стану – мовляв, під час набагато жахливіших трагедій з людськими жертвами воєнний стан не вводився, а тепер це робиться для узурпації влади і відтермінування виборів. Як ви вважаєте, наскільки доцільний воєнний стан сьогодні?

Воєнна агресія оцінюється не з погляду особистості Президента Порошенка чи політиків, а з погляду статуту ООН, двох пактів «Про ненапад» і Міжнародної Конвенції про визначення агресії. І саме аналіз ситуації та агресивні дії РФ в Азовському морі із застосуванням до наших суден зброї, фізичної сили, захоплення наших військових у полон, травмування і поранення їх – це агресія.

Вважаю, що воєнний стан потрібно було вводити ще 2014 року, щоб попередити анексію Криму, адже четверта стаття ЗУ «Про оборону» говорить, що в разі військової агресії Президент уводить воєнний стан по всій території України або в окремих її місцевостях. Це імперативна, обов’язкова норма. Цього зроблено не було, і ми маємо сьогодні гібридну війну.

Чому президент не вводив воєнний стан?

Це складне питання, адже РФ роками формувала цілу команду колаборантів всередині нашої країни – вони і в політиці, і в ЗСУ, і в спецслужбах, і в органах виконавчої, законодавчої влади, і в самоврядних органах. Тому Кремль чітко орієнтувався, що після втечі Януковича потрібно буде певний час, щоб відновити функціонал державних органів, бо у війні 2013–14 рр. проти свого народу на Майдані були залучені усі ці органи. Тимчасова влада була заморочена відтермінуванням виборів Президента і ВРУ, загрозою повномасштабної агресії з боку РФ і насильного повернення «легітимного», уже відстороненого в законному порядку від президентства Януковича, тому воєнного стану введено не було. Новообраний Президент мав увести воєнний стан принаймні під час вторгнення і атаки на наших військовиків, добробатів під час Іловайської трагедії.

Теперішнє введення воєнного стану Президентом Порошенком є законним. Наша влада має контрольних 30 днів, щоб чітко звірити свої сили із силою противника, доповнити наше озброєння, щоб ми почувались у безпеці. А задля цього обов’язком усіх органів влади є орієнтування всієї економіки на перемогу. До 90 % доходів, у тому числі олігархів, мають запрацювати на національну безпеку. І це не має обмежуватися дією воєнного стану. Саме в таких екстрених умовах є можливість мобілізувати економіку, спростити процедури й створити сприятливе середовище життя для українців.

Ми маємо розуміти, що в сучасних умовах не воюють кількістю кораблів або кількістю живої сили. Сьогодні на озброєнні високоточні системи, ракети й інші високотехнологічні засоби. Так, як це відбувається в Ізраїлі: піднялась ракета – вона має бути знищена ще в просторі. А ще маємо зараз звернутися до партнерів – Великої Британії і США, Туреччини про надання нам допомоги, фізичної присутності їхніх військових засобів судноплавства як фактору стриму. Якщо ми це зробимо, ми маємо шанси поповнити свої ресурси. Самим потрібно у пришвидшених темпах наростити власну високотехнологічну, адекватну ворогу РФ зброю.

Заява НАТО, американського Конгресу, Євросоюзу є чіткою і зрозумілою: відкрити експлуатацію акваторії Азовського моря, Керченської протоки для обох сторін, тому що це води прилеглої території країн. І це оцінюється не з огляду на бачення Російської Федерації, а за нормами морського права.

Я вважаю, окрім іншого, агресія Росії була пов’язана із зовнішньополітичним і внутрішньополітичним українськими питаннями. Це вписується із технологічною картою популяризації так званої опозиційної платформи, яка є в опозиції не до влади, а до всього українського, з її «місією голубів миру», про що рясніють їхні білборди. Тут, думається, Кремль, щоб завести своїх колаборантів у владу, сьогодні вчинив провокацію, давши можливість розвивати тему, щоб ці «голуби миру» врегульовували узгоджені ними з РФ конфлікти. Звісно, вони можуть, бо ж вони у безпосередньому контакті з Кремлем. Нехай врегульовують, але не шляхом шантажу і заходу у владу, а особистим авторитетом і доведенням здатності як патріотів України впливати на політичні процеси.

Лідери патріотичних сил, яких ви закликаєте об’єднуватись, – Тягнибок, Гриценко, Білецький, Наливайченко, – мають різні рейтинги і бекграунд. Які у вас аргументи для їх об’єднання і висунення єдиного кандидата?

Ми об’єднуємося не навколо особистості, а навколо інтересів України, навколо цінностей. У мене запитання: «Хто з політичних сил долучився до творення якогось культурологічного й життєвого простору людей, окрім як дискредитації себе черговими корупційними скандалами»?

Тому ми є зародком тієї правиці, яка не має за собою олігархів, яка орієнтована не на рекламні щити й проплачені реклами, бо ми не маємо таких коштів. Ми орієнтовані на формування однодумців і проривних технологій розвитку України на 50 років уперед. За нашою спиною є група вчених, здобутки культурологічного характеру.

Ми ініціюємо повну інвентаризацію та аналіз першої, другої, третьої, четвертої хвиль приватизації, які принесли нам монополії та олігархат. Чому умови, які базово закладалися в договори про приватизацію, сьогодні не спрацьовують? Чому всі монополісти-олігархи увірували, що це їхня приватна власність? І вони забули, що управління стратегічними об’єктами та природними ресурсами має слугувати інтересам українського народу.

Сьогодні ми в Україні видобуваємо близько 20 мільярдів кубометрів газу, що повністю забезпечує потреби українців, і собівартість видобутого газу дорівнює 667 гривень без оподаткування. То на якій підставі нас прирівнюють до світового ринку, коли в нас немає внутрішнього ринку, коли ми не забезпечили потреби власних людей? Чому ми торгуємо багатствами надр на світовому ринку без права на це? Це є неправильно, несправедливо.

Ми маємо об’єднатися навколо творення середовища життя в Україні. Колись Київ славився як батько усіх міст України, тут діяли понад 30 великих науково-дослідних інститутів з різних напрямків. У нас були спеціалісти КВІРТУ ППО, які розробляли проривні технології розвитку України на 50 років. Сьогодні все це дармує, лежить мертвим капіталом, оскільки монополісти, які прийшли до влади, марнотратять лишень сировинний ресурс, роблячи нас сировинним придатком для країн Європи і Північноатлантичного альянсу. Ми кажемо ні такій методиці.

2006 року ми робили дослідження щодо капіталізації України і з’ясували, що наш природний ресурс оцінюється від 7 до 18 трильйонів доларів. Звісно, ми багатюща країна. Ми маємо золото, діаманти, бурштин, нафту, газ, 40 % родючих земель Європи, і втрачаємо щорічно майже 400 млрд через нераціональне використання землі. Безгосподарність, відсутність стратегічного розвитку і бачення розвитку економіки призводить до того, що ми очікуємо черговий транш і розказуємо, що ми приймаємо бюджет. А про молоде покоління, яке треба втримувати у своїй країні пільговими кредитами, страховими «заманухами» і відповідними програмними речами, ніхто не думає.

Ми повинні влаштувати конкурс на кращу національну ідею, адже у нас в країні близько 30 000 раціоналізаторів, і заплатити переможцям великі грошові премії. Йдеться не так про конкурс, як про те, щоб долучити суспільство до обговорення цих ідей. І скажіть мені, що заважає владі це робити?

Чи підтримуєте ви як правник радикальні методи – спалення машини посла, псування майна ресторану, підпал шин? Чи є обставини, за яких це можна виправдати?

Як політик, державник і правник я засуджую такі дії. Ми повинні жити в мирі й злагоді, а всі наші дії потрібно спрямовувати на конструктив, на формування програми майбутнього. Ми маємо демонструвати молодому поколінню культуру, етику, естетику, повагу до закону, ми повинні відроджувати українські традиції, писати книги, показувати, як слід поводитися людям у суспільстві.

Я представляю когорту патріотів, у нас дуже багато силовиків, людей з воєнним досвідом, я переконаний, що наша війна тривала б не більше ніж два місяці. Ми не залишили б у живих жодну потвору, яка взяла б у руки зброю. Наші диверсійні групи піднімали б у повітря їхні бойові склади та озброєння, а не очікували б диверсій на нашій мирній території, знищували б їхні так звані гумконвої, які забезпечують їхні бойові позиції. Ми засуджуємо політику Збройних Сил, які з початку війни в односторонньому порядку виконують Мінські домовленості, а ворог знищує наших солдат і добровольців. Я переконаний, якби російське судно і вертольоти, бойові літаки побачили на палубі військових спеціалістів із ПЗРК, з іншим високоточним озброєнням, якби наші гармати й великокаліберні кулемети були розвернуті на них прицілом, навряд чи хтось спробував би брати на таран.

Як ви налагоджуватимете стосунки з протилежною частиною політичного спектра на кшталт Опозиційного блоку?

У нас є потужна аналітична група, своя служба безпеки. І ми зробили висновки, що там є дуже багато людей, яких просто викинули за борт. Це професіонали у сфері економіки, медицини, науки – тепер вони нікому не потрібні. На жаль, через слабкість духу вони пристають до будь-кого. З ними потрібно працювати й повертати в річище демократичних цінностей і під дах нашої країни. Переконаний, вони будуть гідними учасниками політичного процесу. Це станеться, якщо вони відчують попит. Тому ми націлені на конструктив.

Зовнішня політика. Світ дуже обережно ставиться до радикальних настроїв. Чи збираєтесь ви згладжувати гострі кути у своїй ідеології, щоб говорити із західними партнерами?

Наша політична сила дозріла, щоб стати Правицею, хоча, звісно, треба вдосконалюватись і реформуватись. Хто такі націоналісти? Націоналізм – це вищий ступінь любові до своєї країни. Я не бачу націоналістів як таких в Україні. Є праворадикали, котрі мають свої цілі та завдання. Націоналізм – це є творення об’єктивного, органічного середовища життя.

В ідеології ленінізму була чутке уявлення, що націоналізм – це шлях саморозвитку нації. Радянська влада вбивала Україну різними способами: терор, геноцид. У трьох Голодоморах вимерло щонайменше 18 мільйонів українців. А Сталін продовжував політику Леніна: «вбивати, грабувати, забирати». Тому такий терор виявив ідеологічну зброю проти українців: знищити націоналізм як такий.

Влада має працювати над тим, щоб людям ці поняття розтлумачувати. Я вважаю, націоналізм поділяється на дві категорії: конструктивний та деструктивний. Деструктивний як раз є в Україні. Це радикальний рух, який не має логіки, брутально вчиняє протиправні дії, розуміючи, що він не буде за них відповідати.

Націоналізм конструктивний – це саме те, що потрібно нашій нації. Ми маємо формувати свідомого українця, щоб він розумів, куди він рухається, хто йому спільники, а хто противники. Нам потрібно найкоротшими шляхами рухатись до прогресу. Націоналіст – це патріот, людина, яка терпимо ставиться до будь-якої нації. Це людина, яка негативні дії окремої людини не поширюватиме на сприйняття цілої нації, а даватиме оцінку особистостям, яка не буде паплюжити ані релігійні цінності, ані державні переконання, не буде принижувати інші народності. Ось саме таких націоналістів-правоцентристів ми притягуємо до себе. Тих, хто можуть об’єднатися навколо своїх, духовних, традиційних та й матеріальних цінностей і рухатись уперед.

Майже всі політичні сили вдаються до популістичних гасел: зниження тарифів удвічі, блискавичне встановлення миру, підвищення пенсій, ба й навіть більше – підписання контрактів із виборцями. До кого і як буде апелювати «Патріот»?

Ми вважаємо, час популістичних гасел минув. Я наголошую: ми не будемо латати ями на дорогах, бо ми не маємо коштів. Ми не будемо розповідати, що посіємо людям гречку. В «Патріоті» об’єднуються довкола цінностей. Ми намагаємося об’єднатися з іншими політичними силами й рухатися у напрямі закладення таких цінностей.

Україні заважають розвиватися внутрішні колаборанти. Ми хочемо виявити їх, провести роз’яснювальну роботу, вимагати від влади покарання тих, хто сіє ворожнечу, хто обманює, маніпулює, не визнає святині, не називає війну війною, хто ділить українців на правих і лівих, на російськомовних та україномовних. І це, звісно, навіть не праворадикальні організації, а колаборанти Кремля.

Ми об’єднуємося проти монополій і хочемо перетворити олігархів на великий національний бізнес. Ми висовуємо реалістичні гасла, які дають нам можливість формувати середовище життя.

Ми до всього підходимо фундаментально, викладаючи свої думки й радячи владі, як чинити найкраще. Якщо вона рухається у бік НАТО, ми не ставатимемо в опозицію до такого руху. Єдине наше завдання – примушувати владу туди рухатися. Не тільки ухвалювати декларативні реформи, а й підкріплювати їх реальною економічною платформою, бо поки що ми маємо до 20 % декларативності та 0 % виконання. Люди не відчувають на собі тих реформ, не відчувають захисту від поліції, поваги від влади.

Треба розуміти, які атрибути унітарної країни. Державною мовою має бути українська. Ми повинні говорити про культуру і не кричати, що українська пісня – це «не формат».

Ми запитуємо про оборонну промисловість, ми кажемо, якою має бути армія. Ми говоримо про виборність поліцейських, суддів, про статус і автономію громад, які матимуть самостійність у своїх діях.

Усі ці складові формують середовище життя, адже, коли людина занурюється в усі ці речі й не купляється на голі обіцянки, вона починає розуміти все. Ми маємо усвідомити, що від наших рук залежить будівництво нашої країни. І ми жертовно рухаємось до цієї мети.

Ми дуже стурбовані відсутністю стратегічного розвитку економіки нашої країни, тими призначеннями посадовців, які продовжують корумпувати країну. Ми ініціюємо молодіжну платформу розвитку особистості, молодої людини, яка буде мати усіляку підтримку держави. Коли держава дасть молоді роботу, дозволить утворення кластерів у видобувній галузі, яка буде творити внутрішній ринок, а це 40% родючих земель Європи, бурштин, газ, нафта, золото тощо. Ми критикуємо монополістів, які гальмують розвиток країни, і бажаємо відділення бізнесу від влади.