» Самим мало: чому катарські гроші навряд чи «зайдуть» в Україну

29 июль 2021, Четверг, 19:33

Самим мало: чому катарські гроші навряд чи «зайдуть» в Україну

9 апреля 2021г.
0
511160a9e2e24dc87665df4461d0bd36_1617605235_extra_large

Антоніна Славицька

Найфантастичніше з того, що я чула про візит Володимира Зеленського до Катару, це те, що, мовляв, звідти він зробив пару дзвінків, які зупинили (чи призупинили) вихід в ефір нашумілого розслідування від Bellingcat. Фільм, який мав дуже сильно вдарити по репутації українського президента, був запланований на 15 березня (нібито!), відтак на 5 квітня (теж нібито!), але 5 квітня наш лідер опинився в Катарі, і – вуаля! – ніякого компромату. В цій версії незрозумілим лишається тільки те, для чого було летіти саме в Катар, а не кудись іще. Як то кажуть, «тема не розкрита» – якщо вести мову саме про цей географічний напрямок.

Ще версії

Ближче до істини, я гадаю, інше. Хтось просто сказав президентові, що Близький Схід – це розлите море грошей, і в цю версію добре вкладається недавній (лютневий) візит Зеленського до ОАЕ. Пам’ятаєте, у «За двома зайцями» Голохвастов вихвалявся: я, казав, як струсону старого Сірка, так з нього червінчики і посипляться? Приблизно так міркував і президент: у тих старих шейхів достобіса нафтодоларів, тож приїду я, такий молодий та красивий, і весь цей грошовий потік скерую у своє русло. Дарма, що Мендель світитиме голими колінами в арабському світі, а Єрмак закидатиме ногу на ногу.

Але ні. Так це не працює. І справа не в ногах та колінах. За близькосхідні нафтодолари у всьому світі – шалена конкуренція. Це не той випадок, коли люди не знають, куди їм свої дівати гроші. Знають, повірте, знають. А тому ретельно обирають та зважують. Віддати їх Україні? Можна було б, але президент України плутає два слова. Обидва складаються з десяти літер, і коли наш лідер пише слово «інвестиції», він робить у ньому десять помилок. Бо на увазі він має – «дармовщина». А катарці, хоч і не знають української мови, очевидно, мають нюх на такі справи. Зайти в Україну (де все так непевно, а судова система не працює взагалі) зі своїми інвестиціями – ідея так собі. Та й для чого ризикувати, коли інші країни вишукувалися в чергу і тільки й чекають запрошення до співпраці?

Будучи в Катарі, Зеленський запропонував своїм візаві приглядітися до його «мегапроекту» «Велике будівництво». Воно, за словами президента, є перспективним для інвесторів, бо передбачає спорудження доріг та інших інфраструктурних об'єктів. Але ще раз: інвестувати у щось не означає просто подарувати гроші. Інвестувати означає сьогодні вкласти, а завтра отримати прибуток. Але проблема із «Великим будівництвом» навіть не в тому, що воно поглинуло гроші, виділені на боротьбу з коронавірусом (а за це з України ще спитають міжнародні донори!), а в тому, що пробитися до джерел фінансування «Великого будівництва» можуть лише обрані підрядники.

Свій до свого по своє

Ідея радикального оновлення українських доріг – не нова, але у випадку із Зеленським вона несе не тільки економічне, але й ідеологічне навантаження. У такий спосіб глава держави надумав забезпечити «зшивання» країни, з’єднання всіх її точок – в центрі, на півночі, півдні, заході та сході – сучасними та комфортними дорогами. Протягом 2020 року на президентський проект були виділені рекордні 121,8 млрд грн. При цьому левова частка – близько 85 млрд грн – призначалася «Укравтодору» на дороги загального значення. Майже 22 млрд грн – кошти на місцеві дороги, якими займаються обласні державні адміністрації. Також до загальної суми входять гроші на експлуатаційне утримання доріг та кошти на безпеку, які йдуть Міністерству інфраструктури.

В чому основна вада такого проекту? По-перше, можна безкінечно довго сперечатися з приводу того, чи таким вже пріоритетним є латання доріг на тлі коронавірусної загрози? По-друге, аналізувати, хто саме отримав замовлення на виконання дорожніх робіт. І тут я процитую журналістів-розслідувачів, які дізналися про таке.

Отже, головне звинувачення на адресу «Укравтодору» полягає в тому, що компанія сформувала «картель» з підрядників, які отримують левову частку замовлень. Лідерами за вартістю виграних закупівель є товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-південь», «СУНП «Автострада», «Техно-буд-центр», «Онур конструкціон інтернешнл», «Ростдорстрой» та «ПБС». Саме цю групу називають «дорожнім картелем». За даними «Наших грошей», вона виграла 62% дорожніх тендерів. Сумарно з початку 2020 року ця шістка освоїла понад 55 млрд грн. В «Укравтодорі» на критику відповідають, що така ж ситуація спостерігається на іноземних ринках, і що це цілком нормально.

Та якщо копнути ці та інші назви, виявиться, що за ними стоїть не просто бізнес, а бізнес, вкорінений у владу. Приміром, на Хмельниччині тендер на 1,13 млрд грн виграло «Хмельницьке ШБУ №56». А коріння «Хмельницького ШБУ №56» веде до нардепа Сергія Лабазюка, представника депутатської групи «Партія «За майбутнє». До речі, на тендер щодо хмельницьких доріг подавалася і турецька кампанія Fermak Insaat Taahhut Anonim Sirketi, але її замовник не допустив до аукціону через невідповідність поданих заявок тендерній документації. Турки оскаржували дії Служби автодоріг в Антимопольному комітеті, але безуспішно. (Це, так би мовити, Катару на замітку).

Ще один приклад – вище згадуваний «Ростдорстрой» з Одеси. З ним Служба автомобільних доріг Вінницької області уклала угоду на ремонт доріг загальною вартістю 1,25 млрд грн. А загалом, за даними ЗМІ, з початку року одеський «Ростдорстрой» виграв дорожніх тендерів на 3 млрд грн. Бенефіціарами «Ростдорстроя» є Євген Коновалов та Юрій Шумахер – депутат Одеської міськради від партії «Довіряй ділам» мера Геннадія Труханова. Непрозорість перемог на тендерах була настільки гучною, що розворушила навіть генпрокурорку Ірину Венедіктову, яка наприкінці 2020-го була змушена реагувати на численні викриття корупції у дорожній галузі та «благословити» місцеві прокуратури на відкриття кримінальних за фактами крадіжок бюджетних грошей під час ремонту доріг.

А із зовсім свіжих новин, дотичних до цієї теми, згадаю таку: буквально днями, а саме 6 квітня, Державна фіскальна служба висунула одному з підприємств обвинувачення в ухилянні від сплати податків на 18,6 млн гривень. Назва підприємства поки не оголошується, але зазначається, що воно неодноразово ставало переможцем публічних торгів по програмі «Велике будівництво».

«З метою штучного завищення вартості робіт та подальшого отримання готівкових коштів (схема відкату) підприємство проводило безтоварні операції, при цьому лише документально відображаючи придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт, у іншого товариства, яке в свою чергу, здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з ризиковими субʼєктами господарської діяльності», – йдеться у прес-релізі фіскалів.

Приклади порушень правил гри можна наводити ще довго. Згадавши, приміром, дискримінаційні вимоги «Укравтодору», які стають непідйомними для ряду учасників тендеру. Наприклад, вимога до компанії мати свій асфальтобетонний завод на відстані до 150 км від місця ремонту автоматично відсіює з ринку послуг малі підприємства, котрі, навіть не маючи власного заводу, могли б впоратися із поставленим завданням. Нарешті, ще одне суттєво звинувачення на адресу «Укравтодору» стосується значного підвищення вартості робіт – втім, із цим має розбиратися слідство, бо шукати наявність корупційної складової у подібних діях якраз і є завданням правоохоронців.

Тоді як завдання наших потенційних іноземних партнерів – дослідити й собі всі бізнесові ризики, перш ніж казати Україні остаточне «так» або «ні».

Повертаючись до Катару

І щось підказує, що в Катарі це вже зробили. Недарма в офісі президента не називають конкретних сум, які зазначені у підписаних Зеленським документах, хоча і говорять про залучення «мільярдних інвестицій». Для порівняння: після візиту до ОАЕ в команді президента відзвітували про підписання угод «обсягом від 3 мільярдів доларів». Нині ж про фінансову сторону оборудок всі затято мовчать.

Мабуть, тоді, так і зараз, здебільшого йдеться про меморандуми, а не про комерційні контракти, а вони зовсім не гарантують, що інвестиції в Україну прийдуть. Іншими словами, Володимир Зеленський підписав у Катарі декларацію про намір – як то кажуть, «боротися за все хороше і проти всього поганого». Інша сторона теж була не проти – ну не розчаровувати ж гостя з порогу, даючи йому зрозуміти, що України з її принципами оподаткування, зарегульованою дозвільною системою, відсутністю ефективного арбітражу, де можна розв’язати фінансово-господарські суперечки, та, зрештою, неповагою до чужого майна та чужих грошей Катару просто не цікава?

Щоб змінити погляд світу на себе (хоч західного, хоч східного!) Україна має провести відповідні реформи та установити правила гри. А доки цього не зроблено, можна скільки завгодно повторювати «халва, халва» (чи який там десерт у Катарі є найбільш популярним?), але солодко від цього не стане. Президенту варто переглянути свою іпостась заклинача кредитів – у цій ролі він, їй-богу, виглядає слабувато та непереконливо. Навіть для внутрішнього (не кажучи вже про зовнішнє) споживання.

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України