Про те, як сьогодні судді, обґрунтовуючи свої рішення іменем України, оцінюють законодавчу роботу нинішньої Верховної Ради України по реформуванню правоохоронної системи та боротьби із злочинністю та як вона негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі.
Нещодавно мені вдалося ознайомитися із однією досить «цікавою» ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2017 року (справа №200/1627/17), в якій суддя Л., прийнявши абсолютно, як на мене, законне рішення, фактично своєю аргументацією «познущався» над нашими нинішніми законодавцями, чим хотів очевидно привернути увагу суспільства як до незадовільної законодавчої роботи, що неминуче сприяло погіршенню криміногенної ситуації в країні, так і фактично «провальних» реформ вітчизняної правоохоронної системи.
Зокрема, дана кримінальна справа стосувалася обвинуваченого, який з 2004 року був судимий вісім разів. Останнього разу його було звільнено достроково від подальшого відбування покарання за так званим «Законом Савченко». Скоївши через два місяці після виходу на свободу дев'ятий злочин (крадіжку продуктів, припинила охорона магазину), він, начебто, розкаявся у вчиненому, в зв’язку з чим прокуратура підтримала угоду про примирення з потерпілим, яка передбачала нове покарання останньому у вигляді позбавлення волі строком на два роки з випробувальним терміном 1 рік. Однак, названий суд не став затверджувати цю угоду про примирення, пославшись на п. 2 ч.7 ст. 474 КПК України, в зв’язку з тим, що умови її не відповідали інтересам суспільства. І це абсолютно правильно, але мене зацікавило як саме суддя мотивував і обґрунтував своє рішення.
Перш за все, може і в порушення вимог ст. 370 КПК України, він виклав мотиви та підстави ухвалення такого рішення, які містили його суб’єктивні оцінки щодо прийнятих Верховною Радою деяких законів, як щодо зарахування в термін відбування покарання строків перебування осіб під вартою, так і щодо реформування правоохоронної системи, тим більше, що це було зроблено в завуальованій, скоріше – іронічній формі. Спочатку скажу, що із змістом і мотивацією такої ухвали суду я повністю згоден, повністю розділяю тривогу судді за криміногенну ситуацію в державі, яку спровокувала саме бездарна законодавча діяльність нинішніх народних депутатів та незрозуміло пасивна реакція на це з боку Гаранта Конституції – Президента України.
Оцінюючи криміногенну ситуацію в країні як критичну, названий суддя, нехай і в прихованому вигляді, але фактично висміяв не тільки законодавчу діяльність Верховної Ради України, а і державу в цілому, оскільки, напевно інших можливостей достукатись до нашої влади у нього вже не залишилось.
В зв’язку з цим, звертаю Вашу увагу на такі його вислови:
«Загальновідомим фактом є та обставина, що Герой України ОСОБА_5 щиро піклується про всіх засуджених в Україні. Саме за законопроектом, де Герой України ОСОБА_5 була співавтором, були внесені зміни в статтю 72 Кримінального Кодексу України, завдяки чому з місць позбавлення волі вийшло на свободу близько восьми тисяч осіб, засуджених за тяжкі, особливо тяжкі та середньої тяжкості злочини.
Як Герой України ОСОБА_5, так і все суспільство держави Україна, вірили в те, що ті засуджені, які були звільнені з місць позбавлення волі, тепер у вільній та незалежній, справедливій та європейській державі, стануть на шлях виправлення, та більше не будуть вчиняти злочини. Більш того, ці особи долучаться до розбудови світлого майбутнього держави».
Не дивлячись на те, що саме застосування так званого «Закону Савченко» не було причиною зростання в Україні відсотка злочинності в декілька разів, як про це констатує цей суддя в своєму рішенні, я теж повністю погоджуюсь із його висновком про невдале, а може і навіть шкідливе реформування тієї ж Нацполіції. Ці проблеми, в дійсності, залишаються не поміченими, не обговореними та до цих пір не усуненими. Саме тому і мені абсолютно не дивно, що суддя вдався до таких засобів подання цієї важливої інформації і тривоги з приводу теперішньої ситуації в країні, про що зазначив наступне (пряма мова):
«Суд впевнений, що Герой України ОСОБА_5 подавала до Верховної Ради України загальновідомий законопроект не для того, щоб в державі, завдяки звільненим з місць позбавлення волі особам, в декілька разів виріс процент злочинності, з яким на сьогоднішній день не може впоратися навіть реформована, не корумпована Національна поліція, в якій працюють надзвичайно чесні та активні поліцейські, які через декілька років наберуться досвіду та стануть професіоналами».
Абсолютно розділяючи тривогу судді як в частині значного погіршення криміногенної обстановки, в т.ч. і в громадських місцях, так і щодо значного зниження професійного рівня сьогоднішніх поліцейських, я не можу погодитися з ним в частині такого його відвертого сарказму щодо європейської інтеграції нашої держави:
«Незважаючи на ту обставину, що суспільство тепер живе у вільній та незалежній, справедливій, чесній, соціально спрямованій та європейській державі, на глибоке переконання суду, у суспільства все-таки існують інтереси жити ще й в такій державі, де людям не страшно виходити на вулиці; де б люди не боялися випускати дітей на вулицю; де б рівень злочинності не зашкалював».
Дійсно, у відповідності до ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя повинен дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду. Більше того, ст. 8 Кодексу суддівської етики гласить: суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Тобто, аналізуючи детально згадане рішення суду, можливо пред’явити відповідні претензії до цього судді, але, мабуть і потрібно відреагувати на таку незвичну форму обґрунтування цього рішення. Тобто, в зв’язку з викладеними ним міркуваннями нашій владі потрібно вже сьогодні задуматись над такими висновками і доводами судового рішення, яке вступило в силу і має силу закону. Нехай і в завуальованій, нехай і в іронічній формі, але це рішення суду!
Можливо, комусь і з посміхом довелось читати цю ухвалу суду, але, мені б хотілося нагадати, що все одно це законне рішення суду, органу, який здійснює правосуддя, а тому і законодавчому органу, і Президенту держави потрібно сприймати цей документ як серйозний сигнал щодо негативної оцінки суспільством проводимих нинішньою владою змін та так званих «реформ», особливо в правоохоронній системі!
Наостанок, виникає закономірне питання: які ще тобі потрібні сигнали, владо, якщо ні статистика росту злочинності, ні численні жертви злочинців, невдоволення громадян, професійних правознавців та суддів для тебе не показник «глобального провалу»?
