14 август 2018, Вторник, 22:42

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Як Керчинський міст заганяє Росію в глухий кут

24 мая 2018г.
0

Розмови про будівництво Керчинського мосту викликають активну дискусію – як в Україні, так і на медіапросторах окупантів. Особливо після того, як 15 травня Путін відкрив рух по мосту – пустивши кота пройтись новобудовою. Що тут скажеш, які керівники, такий і рівень ідей. 

Хтось переконаний, що міст завалиться від першого ж потужного шторму, інші ж наводять аргументи, чому це - «на століття». Однак замість того, аби гадати, що буде із стратегічною для РФ конструкцією (яка уже їм обійшлась в чотири мільярди доларів) краще подумаймо, які ризики з’являться для нас уже в найближчій перспективі та які правові інструменти проти Москви у цій ситуації можна і варто застосувати.

Економічні ризики 

За підрахунками Міністерства інфраструктури, щорічні втрати портів Маріуполя і Бердянська через обмеження вантажопідйомності і габаритів суден, які рухаються по Керч-Єнікальському каналу, складуть 0,5 млрд грн. Обсяги вантажоперевезень в цих портах зменшуються уже кілька років поспіль. Якщо в 2014 р обсяг вантажоперевезення в Маріупольському порту становив 12 млн тонн, то в 2016 р - 6,96 млн тонн. Удар наноситься якраз по можливостям транспортування металургійної та сільськогосподарської продукції. Однак цією тенденцією центральна влада чомусь не сильно переймається. Принаймі якихось дієвих рішень, аби змінити ситуацію, не ухвалювалось.

Варто було б не лише звинувачувати РФ в незаконному будівництві моста, що і так зрозуміло, а й заздалегідь готуватися до нових економічних умов, які нам створила держава-агресор. 

Навіть пошкодження мосту не призведе до повернення умов проходження вантажних суден, які існували до початку його будівництва.  

А це означає, що зниження обсягів роботи Маріупольського порту спровокує додаткові соціальні ризики в місті. Тут потрібна системна соціально-економічна програма. Розмови мають вестися не про те, як «росіяни тікатимуть по мосту з Криму»,  а що робити українській владі в реальному часі, в конкретному регіоні. Як бачимо, зрозумілої стратегії із реагування на цю кризову ситуацію поки що в уряду немає, або ж нам про неї не відомо.

Екологічні ризики

В Україні окрім економічних недооцінюють і екологічні наслідки будівництва та експлуатації Керчинського моста. Зокрема, не проаналізовані можливсті з протидії на правовому рівні. Відомо, що міжнародні судові інститути дуже чутливі до питань екології. Тому подача позовів з приводу екологічної шкоди нашій державі - ефективний спосіб тиску на РФ. 

Акцент на негативних екологічних наслідках будівництва моста дозволяє «включити» в питання протидії російській агресії екологічну громадськість Європи – доволі активну та пасіонарну. 

Російська агресія супроводжується значним підвищенням екологічних ризиків і на Донбасі. У цьому плані дії РФ в Криму відповідають загальному курсу ігнорування Москвою екологічних загроз. 

Екологічний акцент дозволяє ще й апелювати до суміжних тем. Зокрема, поховань хімзброї в прибережній зоні Криму. Так що поле для маневрів існує, було б бажання використати інструментарій. 

Без дружби з РФ

Нагадаю, Україна і РФ підписали в 2003 р договір про те, що Азовське море і Керченська протока є внутрішніми водами двох держав. З огляду на нинішні реалії, є пропозиції денонсувати цей договір. Тут потрібно враховувати, що документ підписали на основі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року та Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року. Відповідно, денонсації повинні підлягати в першу чергу саме ці акти. 

Зауважу, що на розгляді ВРУ вже понад два роки перебувають проекти ЗУ «Про денонсацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» (№0002 від 02.12.2014) та «Про денонсацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки» (№0051 від 16.07.2015). 

Перший наразі доопрацьовується, а другий очікує розгляду. Суттєвих юридичних зауважень проекти не викликають, проте є процедурні нюанси. Водночас, рішення щодо цих проектів цілковито залежить від політичної волі парламенту. 

Загалом у ВРУ на розгляді знаходиться близько 30 законопроектів про денонсацію різних двосторонніх угод з РФ. Логічно, що їх потрібно якомога швидше розглянути. Чому процес затягується? Незрозуміло. 

Варто пам’ятати, що підставою для притягнення РФ до відповідальності є порушення агресором своїх зобов'язань з міжнародного права – тобто тих, що випливають з норм міжнародних договорів, зокрема двосторонніх з Україною. Відповідно, в разі триваючої агресії з боку РФ її міжнародні правопорушення також є триваючими. З цієї точки зору дійсні договори з РФ все ж є інструментом юридичної боротьби як джерело вищезазначених зобов’язань, за порушення яких путінський режим понесе повну відповідальність.

Таким чином будівництво Керчинсьткого мосту – це не лише чергова маразматична ідея Кремля, а й можливість для нас відстояти свої інтереси та тиснути на агресора усіма можливими законними методами. Лише так можемо протистояти у цій гібридній війні, заганяючи Росію в глухий кут її беззаконня. 

 

Володимир Пилипенко Представник України у Венеційській комісії (2013-2017 рр), народний депутат України VI-VII скликань