» Дитина проти судово-адміністративної системи

23 апрель 2021, Пятница, 18:09

Дитина проти судово-адміністративної системи

22 марта 2021г.
0
image_2021-03-22_10-22-40

Василь Вовк

Усе було чинно, як то передбачають народні звичаї, національні традиції та місцеві морально-психологічні правила людського життя. Навесні 2016 року Любомир із села Побережжя і М. (мешканка іншого мальовничого села на Івано-Франківщині) за спільною згодою, із благословення батьків створили чарунку суспільства СІМ’Ю.

На заході України, як ніде, цінують сімейні цінності. Там молоде подружжя перед родичами і близькими дало клятву вірності один одному й родині та привселюдно взяло на себе повну відповідальність за щасливе дитинство своїх небожат.

В лютому 2017 року М. народжує первістка - чарівну доцю Мілану Любомирівну. У такий час живемо, що не завжди пологи завершуються добре – Міланці поставили кілька доволі серйозних діагнозів (не хвилюйтесь, на сьогодні дівчинка майже у повному порядку й достатньо підстав вважати, що через короткий проміжок часу вона повністю одужає).

Після цього почалося непередбачуване ніким.

Розказує Д. (бабуся Мілани): «Ще у пологовому будинку М. сказала сину, що відмовляється від дитини…, лікар В. хотів одразу відправити її в психдиспансер, але Любомир впросив, «відказну» порвав…, думав, що змусить дружину бути з дочкою в такі важкі для немовляти дні».

У квітні 2017 року М. уже добровільно за своїм особистим зверненням опинилась у спеціальному закладі – «на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській обласній психоневрологічній лікарні № 3. На початку червня вона повернулась у будинок своє матері, куди також переїхав від своєї мами Любомир із дочкою, щоденним лікуванням якої вони займалися у селі Побережжя…».

Із виписки з медичної картки стаціонарної хворої № 1260/17: «діагноз – важкі психічні та поведінкові розлади, депресивно-параноїдний синдром».

Любомир розказує: «Я до останнього надіявся на те, що разом будемо боротися із недугом нашої маленької дитини, але дружина після лікування залишилась такою ж тривожною, неспокійною, періодично проявляла агресію й зовсім не займалась донькою, жодного разу навіть на руки її не взяла. Мені нічого не залишалось, як під приводом відвідин лікаря забрати Мілану й знову переїхати до матері, з якою продовжили системне лікування моєї дочки…».

Любомир і його мама вирішили, що в подальшому ризикувати життям маленької дитини не мають права, у зв’язку із чим поставили умову М.: «Або вона разом з ними в їх будинку в селі Побережжя бореться із хворобою її та Любомира дочки, або вони без неї докладуть усіх зусиль, щоб за короткий строк Мілана повністю «стала на ноги». При цьому категорично заявили, що більше не допустять психічного травмування дитини з будь-якого боку, навіть від рідної мами».

Звичайно, жорстко, навіть дуже жорстоко, але, враховуючи вищевикладені обставини, потрібно визнати, що такі дії могли бути викликані станом крайньої необхідності! Батько дійсно мав підстави обмежувати спілкування дитини з матір’ю, оскільки не міг передбачити наслідки, коли вона залишилась би наодинці з дочкою.

Замість того, щоб сприйняти ситуацію, як вона є, долучитись до лікування доньки, знайти компроміс щодо розподілення ролей тата і мами (за законом вони мають абсолютно рівні права на дитину), місця сумісного проживання тощо, М. разом із своїми родичами розпочала адміністративні і судові наступи на сім’ю чоловіка. При цьому, за великим рахунком, поставила під загрозу здоров’я і життя маленької Мілани.

22 серпня 2017 року комісія з питань захисту прав дитини Тисменицької районної адміністрації прийняла рішення, що дитина має проживати з мамою.

24 квітня 2019 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановив відібрати дитину від батька та повернути її матері, посилаючись у першу чергу на висновок районної комісії з питань захисту прав дитини.

20 червня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, не знайшовши підстав, передбачених нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір’ю.

Батько і бабуся Мілани були шоковані такими рішеннями, оскільки не очікували, на їх переконання, явно однобокого і не на користь дитини розгляду даної сімейної справи.

Вони звернулись за юридичною допомогою до адвокатів ДЮК «Василь Вовк і партнери», на підготовлений якими (під керівництвом Кругляка Р. Є.) позов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (суддя-доповідач Гулейков І.Ю.) постановив:

- рішення Тисменицького районного суду (суддя Хоминець М.М.) і постанову Івано-Франківського апеляційного суду (у складі колегії суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., Томин О.О.) С К А С У В А Т И, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Потрібно віддати належне суддям Верховного суду, які чітко виклали відповідні аргументи й прямо вказали на явні недоліки у провадженнях першої і апеляційної інстанцій. Наведемо лише кільки з них:

- «визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, суди попередніх інстанцій виходили із принципу 6 Декларації прав дитини, а мали виходити як з найкращих інтересів дитини…»

- «судами попередніх інстанцій не з`ясовано адресу попереднього місця проживання дитини, проте це є необхідним для правильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог про відібрання дитини, так само як при визначенні місця проживання дитини необхідним є встановлення, хто з батьків створює найкращі умови для розвитку та виховання дитини…»

- «при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини, й обов`язком батьків діяти в її інтересах…»

- «при вирішенні таких спорів доцільно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийняте рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку…»

- «суди не в повному обсязі встановили обставини, які мають значення для визначення найкращих інтересів дитини, не встановили, проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини, поведінку кожного з батьків стосовно дитини, не взяли до уваги, що після народження дитини батьки забрали її з пологового будинку до помешкання батька…».

P.S.

1. Батько і бабуся мають надію, що суд першої інстанції у новому складі не допустить таких помилок, буде безстороннім і прийме обґрунтоване на законі рішення (партнер нашої команди івано-франківський адвокат Байдащук Г.В. супроводжує справу).

2. Мілана (на фото) почувається добре й посилає нам відомий знак на підтвердження.

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

Василь Вовк
Василь Вовк Екс-начальник Головного слідчого управління СБУ, військове звання - генерал-майор, заслужений юрист України