Почну з того, що в цілому схвально відношуся до самої ініціативи І.Венедіктової прозвітувати перед суспільством, нехай і в такій формі, про виконану нею роботу, і за такий відносно невеликий проміжок часу. Чи це було проявом її бажання бути відкритою перед громадськістю, чи це було зроблено з метою самопіару, мені не відомо. Хоча допускаю обидві версії.
Ну хоча б виходячи з того, звідкіля вона брала конкретні цифри про свої результати роботи саме за два місяці, якщо статистичні звіти складаються помісячно, щоквартально, потім за півроку і за рік, але, станом на кожне перше число наступного місяця.
Підтримую її акцент і на розширення можливостей використання в роботі прокурорів координаційних нарад, чим її попередники взагалі не займалися.
А тепер по суті. Ірина Венедіктова не переконала мене в тому, що за цей час вона зосереджувала увагу на організації діяльності органів прокуратури по виконанню конституційних функцій, бо до цього часу, з 2016 року, діючий Закон «Про прокуратуру», із внесеними до нього змінами Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно першочергових заходів по реформі органів прокуратури», та Кримінальний процесуальний кодекс України не приведені у відповідність до Основного закону нашої держави і вона, як Генеральний прокурор, не ініціювала відповідних законодавчих змін.
Це при тому, що і названий вище закон, внесений на розгляд Верховної Ради вже нинішнім Президентом, теж протирічить Конституції України і в майбутньому неминуче буде визнаний неконституційним, як би «слуги народу» не намагалися натиснути на суддів, в т.ч. і можливим перенесенням місця розташування цього суду до Харкова.
Тим більше, якби нинішній Генеральний прокурор дійсно намагалася забезпечити виконання прокурорами конституційних функцій, то вона не продовжувала б подальше руйнування органів прокуратури під виглядом, так званої, чергової «реформи», яка проводилась її попередником у центральному апараті ГПУ та регіональних прокуратурах. Навіть не стільки на підставі вищеназваного неконституційного закону, як на підставі неконституційного Положення та Порядку проведення, так званої, «переатестації» прокурорів, розроблених і затверджених особисто її попередником. За участю представників іноземних держав, міжнародних фондів та їх агентів в лиці, не визнаних в нашій державі «експертів», що потягнуло за собою незаконне звільнення із органів прокуратури мабуть вже тисяч, в першу чергу, досвідчених прокурорів, які в майбутньому, я впевнений, будуть поновлені на роботі із неминучим відшкодуванням втраченого заробітку за вимушений прогул!
У зв’язку з цим, я глибоко сумніваюсь в тому, що таке масове звільнення прокурорів із роботи (в ГПУ – майже половину, а в регіональних прокуратурах – в середньому до 40%), сприятиме забезпеченню організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням і я це обов’язково підтверджу, але, трішки пізніше, по надходженню статистичних даних про роботу органів досудового розслідування хоча б за перше півріччя 2020 року, а потім і за цілий рік.
Так, я також схвалюю проведення Генеральним прокурором зустрічей (хоча треба проводити виключно координаційні наради), як по загальних питаннях і проблемах протидії злочинності, в т.ч. і корупції, так і по окремих категоріях кримінальних правопорушень.
Але, це не повинно переростати в просту балаканину, потрібно разом розробляти конкретні плани заходів, де визначати конкретні строки їх виконання та конкретних виконавців та відповідальних керівників органів правопорядку.
З цього приводу хотів би Вас, Ірино Валентинівно, застерегти від того безглуздя і відвертого порушення законів, які допускали Ваші попередники: Генеральний прокурор не має права, передбаченого законом, ознайомлюватися із матеріалами кримінальних проваджень і тим більше – результатами негласних слідчих (розшукових) дій, в т.ч. і вимагати від своїх підлеглих чи слідчих органів досудового розслідування такі відомості. Якщо Ви не виконуєте повноважень процесуального керівника! Майте на увазі, що у Вас також відсутні будь-які засоби і важелі впливу на керівників органів правопорядку в разі невиконання чи неналежного виконання ними як службових обов’язків, так і запланованих заходів, визначених конкретними постановами чи протоколами координаційних нарад! Теж саме можна сказати і з приводу взяття Вами на особистий контроль стану досудового розслідування і процесуального керівництва у 3-х десятках конкретних кримінальних проваджень. І не тільки тому, що у Вас, вибачте, як, до речі, і у Ваших попередників, відсутні необхідні знання та практичний досвід саме в організації і проведенні досудового розслідування, я вже не говорю про методику здійснення прокурорського нагляду, а більшість професійних прокурорів центрального апарату, які в цьому розуміються, були звільнені з роботи Вашим попередником.
Завдяки Вашому «звіту» я ще більше переконався в тому, що ані Ви, вибачте за мою відвертість, ані Ваші попередники, а також ані нові керівники Департаменту процесуального керівництва тепер уже Офісу Генерального прокурора, взагалі не орієнтуєтесь не тільки у своїх конституційних функціях, а і у повноваженнях, які викладені як в Законі «Про прокуратуру», так і в КПК України. Тому, радив би Вам і вашим найближчим підлеглим систематично знайомитися хоча би зі змістом ст. 36 КПК України, де зазначені повноваження процесуальних керівників і вищестоячих прокурорів, щоб Ви чітко зрозуміли, про що потрібно звітувати прокурорам.
Я вірю в щирість Вашого повідомлення, що прозвучало з Ваших вуст, як досягнення, про завдання, поставлені Вами перед регіональними прокурорами, щодо «підвищення ефективності на пріоритетних напрямках: щодо протидії корупційним злочинам, розкраданні бюджету і незаконному використанню земель» (хоча цю тезу, вибачте, я також не дуже зрозумів), що завдає значних матеріальних збитків державі.
Схвалюю і акцентування Вами уваги регіональних прокурорів на активації боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів, зі злочинами проти життя і здоров’я та проти власності.
Водночас у мене складається враження, що ми з Вами існуємо в різних вимірах часу. Ну, це ще можна було пробачити Ю.Луценку, який взагалі не мав юридичної освіти. Або Р.Рябошапці, бо для мене майже однаково, що Генеральний прокурор без юридичної освіти, що з дипломом, отриманим у Соломоновому університеті.
Але, нинішній Генеральний прокурор має не тільки вищу юридичну освіту, отриману, на мою думку, в солідному ВУЗі, також є доктором юридичних наук, тому повинна розуміти, що прокуратура не є органом ані по боротьбі зі злочинністю, ані по боротьбі із корупцією.
Основне завдання прокурорів організувати досудове розслідування та забезпечити нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, нехай і у формі процесуального керівництва. А потім підтримати по складених у цих провадженнях обвинувальних актах публічне (хоча мені більше подобається «державне») обвинувачення в судах!
Тому, Генеральний прокурор повинна була б з’ясувати у регіональних прокурорів:
- у скількох кримінальних провадженнях і яких категоріях злочинів прокурори регіональних і місцевих прокуратур здійснюють процесуальне керівництво і які навантаження припадають на теперішній час на одного прокурора;
- скільки надали процесуальні керівники письмових вказівок у закріплених за ними провадженнях; скільки особисто вивчили кримінальних проваджень та дали конкретних доручень слідчим і оперативним працівникам по проведенню слідчих і негласних слідчих (розшукових дій); скільки особисто процесуальним керівником виконано слідчих дій;
- скільки вищестоячі прокурори і процесуальні керівники скасували незаконних і необґрунтованих постанов слідчих, в т.ч. і про закриття проваджень та зупинення досудового розслідування;
- скільки разів змінили підслідність кримінальних проваджень та у зв’язку з чим;
- кільки погоджено ними клопотань про проведення обшуків, накладення арештів на майно, на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, на обрання мір запобіжного заходу, в т.ч. і тримання під вартою;
- скільки громадян було затримано слідчими і скільки потім було звільнено з-під варти у зв’язку із відмовою суду обрати винятковий запобіжний захід та у зв’язку із не підтвердженням підозри або самим слідчим чи прокурором без застосування будь-якого запобіжного заходу; скільки із таких осіб було затримано слідчими незаконно;
- скільки було ними погоджено повідомлень слідчих про підозру та скільком особам було підготовлено особисто ними і вручено підозр, скільки з них в подальшому не підтвердилось і особи були звільнені від кримінальної відповідальності судом та провадження були закриті самими прокурорами, в т.ч. і в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини підозрюваного;
- скільки осіб було виправдано судом.
Тобто, Генеральний прокурор повинна була, в першу чергу, з’ясувати у регіональних прокурорів, реальний стан дотримання прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, бо це і є основним завданням прокуратури. А вже потім цікавитися кількістю зареєстрованих злочинів та винесених повідомлень про підозру.
Враховуючи, що протягом того ж 2019 року слідчими і прокурорами було закрито майже 400 000 кримінальних проваджень за відсутністю події і складу злочину та у зв’язку із відсутністю достатніх доказів вини, необхідно було поцікавитись у регіональних прокурорів, а скільки з них було закрито на підставі так званих, «поправок Лозового», тобто на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КК України, тобто, з’ясувати кількість нерозкритих кримінальних правопорушень, по яких закінчилися строки слідства, передбачені ст.219 КПК України, але, нікому не було повідомлено про підозру, або коли після повідомлення про підозру у встановлені терміни обвинувальний акт так і не було направлено до суду.
Регіональні прокурори також повинні були прозвітувати не стільки про кількість направлених ними обвинувальних актів по актуальних видах злочинів до суду, а і їх проходженням у судах: в скількох із них попередня кваліфікація злочину не знайшла свого підтвердження та по якій причині, чому в судах збільшуються залишки нерозглянутих обвинувальних актів, в той час, як з кожним роком їх до судів надходить все менше і менше, чи відкладались судові засідання у таких обвинувальних актах у зв’язку із неявкою прокурорів і т.д.
Також, вибачте, ставлю під сумнів і заяву Генерального прокурора про те, що саме «завдяки координаційним зусиллям Офісу Генерального прокурора» збільшилась кількість виявлених та розкритих злочинів. Доводжу до відома тих осіб, хто готував цей «звіт», що кількість зареєстрованих злочинів з року в рік, починаючи із 2017 року, навпаки зменшується, тому і в цьому році навряд чи ця тенденція зміниться, тим більше, що у прокурорів тепер відсутні повноваження виявляти приховані злочини від обліку. А потерпілі не всі повідомляють про вчинені відносно них кримінальні правопорушення, так як вже не довіряють ні поліції, ні прокуратурі.
З приводу зростання кількості розкритих злочинів, то це або відверта брехня, або свідчення непрофесійності нинішнього Генерального прокурора, або намагання підлеглих підставити її.
Тому, про реальні цифри про стан розкриття злочинів у 2020 році я зобов’язуюсь в цьому переконати її буквально через деякий час.
А зараз скажу лише одне: після проведення особисто аналізу стану злочинності та протидії їй за 2019 рік мені стало достовірно відомо, що загальне розкриття злочинів в Україні, навіть при масовому їх приховуванні від обліку, складає приблизно трішки більше 30%, а наприклад, тих же квартирних крадіжок приблизно - 20%, а умисних вбивств - взагалі 15 %!!!
Тепер давайте перейдемо до більш конкретних «досягнень» нового керівника Офісу Генерального прокурора за два місяці перебування на посаді.
І то, для мене незрозуміло, про що іде мова: про організовані злочинні групи чи про злочинні організації.
Викликає у мене також обґрунтований сумнів і її повідомлення про направлення за цей час всіма органами досудового розслідування до суду з обвинувальним актом 79 кримінальних проваджень про злочини даної категорії стосовно 270 осіб, бо туди направляються обвинувальні акти, а не провадження, це по-перше. По-друге, потрібно уточнити ці цифри, більші вони чи менші, в порівнянні із аналогічним періодом минулого року. По-третє, суспільство більше цікавить, скільки за цей час судами розглянуто таких обвинувальних актів і підтверджено судовим слідством ознаки організованої злочинності, які покарання застосовані до таких злочинців, у скількох таких обвинувальних актах суди не підтвердили цієї ознаки, в скількох із них були затверджені угоди про визнання винуватості, чим особливо «грішать» зараз наші слідчі і прокурори, щоб не збирати достатні докази винуватості в повному об’ємі. І в кінці кінців, скільки у таких провадженнях суди винесли виправдувальні вироки і скільки обвинувачених в таких злочинах звільнено від кримінальної відповідальності та покарання.
Про це чомусь Генеральний прокурор промовчала. Тому скажу дещо про дійсний стан протидії організованій злочинності за результатами аналізу про стан протидії злочинності за 2019 рік. Так, ось в минулому році про підозру у вчиненні злочинів у складі організованих злочинних груп і злочинних організацій було повідомлено 1 160 особам, що менше ніж у половині виявлених, із яких судом взято під варту лише 214 підозрюваних, що свідчить про невелику небезпеку викритих кримінальних правопорушень даної категорії. До суду всього направлено 316 обвинувальних актів, що складає всього 13% від кількості зареєстрованих злочинів даної категорії!
За даними судової адміністрації, в минулому році судами постановлено обвинувальні вироки всього у 130 таких обвинувальних актах, із них 49, тобто, майже половина – були затверджені угоди про визнання винуватості, в яких судом не проводилося судове слідство і не перевірялися зібрані прокурором докази!
Це стосується і реальної протидії наркозлочинності. Щоб не склалося помилкового враження у читачів про величезні успіхи правоохоронців у боротьбі із незаконним обігом наркотиків, скажу одне, що протягом 2019 року, за даними прокуратури, майже в 2-3 рази по зрівнянню із 2009-2010 роками зменшилось виявлення незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збуту наркотичних засобів (ст.304 КК України).
Ще хотів би підказати Генеральному прокурору наступне. Прокуратура не контролює стан боротьби із розкраданням бюджетних коштів та корупцією, немає у прокурорів таких повноважень, тим більше, що згідно Кримінального кодексу України поняття корупції може охоплювати і розкрадання бюджетних коштів.
Але, це не головне, про що я хотів сказати. Я не знаю, чи дійсно за 2 місяці направлено до суду, знову ж таки, не проваджень, як каже Ірина Валентинівна, а обвинувальних актів стосовно «453 корупціонерів». Це треба перевірити. Але, я ще раз звертаю увагу, що мова йде лише про осіб, яких слідчі і прокурори підозрюють чи навіть обвинувачують у вчиненні корупційних дій, але, вони ще не визнані судом корупціонерами, про що я неодноразово колись робив зауваження одному із попередників нинішнього Генерального прокурора.
До того, щоб визнати це як власні досягнення, треба було суспільству пояснити, а скільки таких обвинувальних актів направлено за аналогічний період минулого року, відносно скількох осіб із цих, начебто, 114 засуджених «корупціонерів» обвинувальні вироки вступили у силу і які міри покарання до них застосовані?
Ви пам’ятаєте, а це забути неможливо, як той же Юрій Віталійович уже котрий рік розповідає всім про його «заслуги» у вигляді засуджених 2 чи навіть 3 тисяч «корупціонерів» 2018-2019 рр. Натомість , у дійсності торік набули чинності обвинувальні вироки лише щодо 565 обвинувачених у корупції. Переважна більшість яких це засуджені до однієї із наймякших мір покарання - штрафу. І лише 44 особи – до позбавлення волі!!!
Оце і справжні результати боротьби із корупцією!
Тобто, від таких «звітів» і «досягнень» треба відходити, а інформувати громадськість лише про реальні результати діяльності прокурорів у відповідності до їх повноважень, бажано конституційних. Яких в дійсності не було протягом останніх 6-ти років, немає і зараз протягом 2020 року, нехай мене вибачить нинішній Генеральний прокурор, і я не впевнений, що вони будуть в майбутньому. Бо так звані, «реформатори» добилися звільнення понад тисячі прокурорів, переважно досвідчених, яких підготувати з чистого аркушу буде неможливо ані за рік, ані за два, ані навіть за п‘ять.
Тому, ще раз, вибачте, але на мене не справило позитивного і обнадійливого враження, і не переконало повідомлення І. Венедіктової про проведену спільну нараду з керівниками правоохоронних органів, де, начебто, вимагалось посилити протидію злочинності на митниці і в сфері оподаткування. І це призвело до швидких позитивних результатів.
Для знаючих фахівців в сфері правоохоронної діяльності переконливим доказом саме таких заходів було б суттєве збільшення, порівняно із минулим роком, кількості повідомлених осіб про підозру у вчинені злочинів у митній і податковій сферах. А також взятих під варту винних службових осіб та направлених до суду обвинувальних актів про злочини зазначеної категорії, вчиненні в організованих формах. А ліпше - про винесені обвинувальні вироки у таких обвинувальних актах у вигляді позбавлення волі та відшкодування у бюджет держави заподіяних збитків. Але, цього Ірина Валентинівна повідомити не змогла, бо таких результатів немає. І, думаю, вони не скоро будуть.
Викликають у мене обґрунтовані сумніви оприлюднені нею «досягнення» щодо сплати боргів суб’єктами господарської діяльності по податкам і зборам, у межах кримінальних проваджень - за час її перебування на цій посаді. Та про пред’явлення прокурорами позовів на суму майже 2 мільярда гривень, а особливо, що стосується стягнення судами коштів на повернення майна на користь держави за позовами прокурорів на суму 1,5 мільярдів гривень, в т.ч. і реально виконаних судових рішень на 273 мільйона гривень, що я постараюсь перевірити для об’єктивності.
Тому, хотілося б, щоб Ірина Валентинівна швидше вчилася, не йшла шляхом її попередників. Розумію, що їй це буде складно зробити, оскільки вона не знає прокурорської роботи та її специфіки. А головне, що вона не є самостійною у прийнятті рішень.
Утім, на мою думку, це вина інших осіб, а її - це лише проблема.
