Де розставити розділові знаки у заголовку цього тексту – зараз вирішує нинішня влада. Проблема отримання Україною гуманітарного вантажу із-за кордону давно наболіла і потребує чіткого врегулювання. Оскільки наші іноземні партнери не завжди до кінця й самі розуміють – чи можуть вони надсилати допомогу насамперед без шкоди собі: як фінансової так і репутаційної.
Цього тижня народні депутати прийняли за основу з пропозиціями профільного комітету щодо врахування запропонованих уточнень при підготовці до другого читання законопроект №3527 про внесення змін до статті 5 Закону України «Про гуманітарну допомогу».
Так, проголосованим Законопроектом передбачено розширити повноваження обласних, міських державних адміністрацій щодо визнання гуманітарною допомогою вантажів вагою з 3 тонн (як це відбувається зараз) до 12 тонн. Рішення є вкрай необхідним, оскільки вантажі допомоги здебільшого в Україну надсилають у великих об’ємах, а розподіляти її на дозволену вагу не завжди виходить оперативно, як це зазвичай потрібно.
Без сумніву – гуманітарна допомога відіграє важливу роль у захисті населення від можливих епідемій, продовольчих, економічних та фінансових криз, а головне у своєчасному забезпеченні благополуччя соціально незахищених верств населення країни – дітей-сиріт, одиноких пристарілих, матерів, багатодітних сімей та інших. Благодійні організації, на адресу яких надходить гуманітарна допомога, розповсюджують її серед нужденних, виконуючи при цьому важливу соціальну функцію.
Як показує практика, місцеві органи виконавчої влади краще володіють інформацією про набувачів гуманітарної допомоги та можуть самостійно й оперативніше ухвалювати рішення про визнання вантажу гуманітарним з урахуванням потреб населення.
Через те, що поставки гуманітарної допомоги мають відповідні преференції при митному оформленні та оподаткуванні, то в цій сфері потрібен адекватний і зрозумілий для всіх контроль, який би виключав можливі зловживання і корупційні ризики.
Але на жаль, в цьому питанні наша країна має певні проблеми. Зокрема проблема полягає в тому, що в Законі України «Про гуманітарну допомогу» не чітко прописані функції спеціально уповноваженого державного органу з питань гуманітарної допомоги – центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення. А інша в тому, як Міністерство соціальної політики здійснює свою діяльність відповідно до цього закону.
В законодавстві взагалі не існує прозорого, затвердженого нормативно переліку документів для визнання вантажів гуманітарними та включення до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги. Існує лише рекомендований перелік таких документів. На практиці таке обертається в те, що для одних організацій цей перелік не є рекомендований і тому недодержання цього переліку не вважається за порушення. Водночас для інших організацій саме такі недоліки є підставою для невизнання вантажів гуманітарними. Подібний стан речей призводить фактично до ручного керування процесом визнання вантажів гуманітарними, а тому містить велику корупційну складову.
Розуміючи, що статус «гуманітарна допомога» при отриманні вантажів з-за кордону може бути привабливим для різного виду схем «мінімізації» податків та приховування імпорту товарів для подальшого продажу, важливо на законодавчому рівні врегулювати усі суперечливі норми, а також спільно з Міністерством соціальної політики напрацювати дорожню карту вирішення проблем – як для надавачів гуманітарної допомоги з-за кордону, так і українській стороні, яка її отримує.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram
