З початком роботи Вищого антикорупційного суду (далі – ВАС), почали втілюватись побоювання правозахисників та адвокатської спільноти відносно того, що вказаний суд буде, скоріше, політичним органом, що виконує суспільний запит на обвинувальні вироки, аніж справедливим взірцем правосуддя в Україні.
Такі висновки випливають, як з аналізу публікацій у соціальних мережах самого ВАС, який звітує тільки щодо винесених рішень в інтересах обвинувачення, показуючи керівництву держави та міжнародним партнерам, що він, начебто, відробляє вкладені у його створення кошти, так і з численних публікацій адвокатів, які вже встигли стикнутися із антикорупційним правосуддям.
На фоні інших суддів ВАС, особливо виділяється суддя Леся Федорак, яка й не приховує, що прийшла до суду боротися з корупцією, а не здійснювати правосуддя.
У одній з публікацій у своєму блозі на інформаційному порталі Ліга пані Федорак зазначила, що для неї ВАС є ототожненням механізму боротьби із корупцією [хоча суд апріорі не може боротися з корупцією чи іншими злочинами].
У даній статті хотілося б розібратись у причинах такого упередженого ставлення судді до сторони захисту і адвокатів при здійсненні правосуддя.
В інтерв’ю для одного з юридичних порталів пані Федорак, відповідаючи на питання про наявність обмежень для співробітників правоохоронних органів щодо участі у конкурсі щодо відбору суддів ВАС зазначила: «З метою недопущення на посади суддів ВАС осіб, які «обтяжені» певними зв’язками, що можуть викликати конфлікт інтересів та вплинути на неупередженість здійснення ним правосуддя. А так само у сторонніх спостерігачів такі кандидатури не повинні викликати об’єктивних сумнівів щодо можливості неупереджено здійснювати правосуддя».
Дійсно, з таким твердженням важко не погодитись. Проте, саме воно є яскравим втіленням прислів’я «На злодієві й шапка горить».
Пунктом 1 ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про Вищий антикорупційний суд» передбачено, що не може бути призначена суддею Вищого антикорупційного суду особа яка упродовж десяти років, що передують призначенню працювала (проходила службу) в органах прокуратури України, внутрішніх справ України.
З поданих суддею Федорак на участь у конкурсі копії трудової книжки та довідки про підтвердження стажу науково-педагогічної роботи від 19.06.2018 № 10/102 вбачається, що в період з 01 жовтня 2008 року по 31 серпня 2011 року та з 01 жовтня 2012 року по 31 серпня 2013 року вона працювала у Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ.
У свою чергу, Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ входить до системи органів внутрішніх справ.
Вказаний висновок підтверджується аналізом ряду нормативно-правових актів.
Зокрема, відповідно до Положення про вищі навчальні заклади МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ 14.02.2008 № 62 вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України є державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС.
Так само, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 року № 85 «Про затвердження Положення про діяльність військово-лікарської комісії та Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС», встановлено, що під органами внутрішніх справ слід розуміти Міністерство внутрішніх справ України, головні управління МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, управління МВС України в областях, м.
Севастополі та на транспорті, їх міські, районні та лінійні відділи (управління), підрозділи, установи, навчальні заклади і науково-дослідні установи, що становлять єдину систему МВС України.
Аналогічне визначення міститься навіть у підручнику «Організація судових та правоохоронних органів» (за редакцією І. Є. Марочкіна), який суддя Федорак точно мала б вивчати.
Отже, навіть судді Федорак є очевидним, що особа, яка працювала у органах внутрішніх справ не може неупереджено здійснювати правосуддя. Проте сама Леся Миколаївна, тривалий час працюючи в органах внутрішніх справ, не поспішає знімати мантію, а навпаки відкрито демонструє свою упередженість і бажання боротися з корупцією не тільки у процесі, а й у публічних висловленнях.
Однак, чи можна довіряти такому судді? Яким чином вона, незважаючи на наявність обмежень, все ж таки, отримала посаду? І як на таку ситуацію подивиться Європейський суд з прав людини? – який нещодавно визнав численні порушення в діях українських антикорупційних органів. На ці питання відповідь нам доведеться дізнатись у майбутньому.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
