На досудовому розслідуванні безготівкові грошові кошти ніяк не можуть бути визнані речовими доказами, не можуть відповідати критеріям речових доказів, а всі спроби органів досудового розслідування накладати арешти на безготівкові грошові кошти з підстав відповідності критеріям речових доказів не мають за собою правового підгрунтя. Особливо кепською видається ситуація, якщо намагаються накласти арешт на безготівкові кошти дистанційно, без їх огляду, без здійснення тимчасового доступу до банківських рахунків та документів. Усі дії з намагання стороною обвинувачення накласти на безготівкові кошти арешт з підстав відповідності критеріям є нічим іншим, як навколоправовим “гопництвом”.
Через рік слідчих та розшукових конвульсій прокуратура опинилась на розтяжці у яку самі вскочили, тобто або направляти провадження до суду при відсутності доказів, або закривати провадження за відсутності в діях В. Мангера складу злочину. Враховуючи попередні заяви Прокуратури про винуватість В. Мангера, обидва варіанти однаково є катастрофічними та репутаційно нищівними.
чи готова держава і передусім правоохоронна система в умовах карантину забезпечувати запобігання такому зростанню злочинності із дотриманням усіх прав та свобод громадян під час проведення слідчих та розшукових дій?!
Поза увагою залишився і факт фабрикування матеріалів справи слідством. У відкритому судовому засіданні досліджений ряд документів, які надані слідством і які є однозначно підробленими, оскільки їх зміст спростований захистом. Серед цих документів є листи складені слідчими, згідно яких В. Мангер має нерухомість за кордоном, проте, в суді був встановлений факт відсутності взагалі коли небудь у В. Мангера нерухомості за кордоном. По своїй природі, справа В. Мангера є нічим іншим, як політичною маніпуляцією і збіркою певних фактів здійснення злочину іншими особами до яких штучно додано одне прізвище Мангера, чим виведено справу в резонансне русло шляхом «вкиду» інформації в ЗМІ і автоматично усунуто політичного опонента.
Строк перебування внесеної застави на відповідних рахунках бюджету після спливу строку обовязків – не врегульований чинним законодавством, відповідно це породжує доволі не логічну судову практику, у відповідності до якої, внесена застава наче є безстроковою та продовжує «знаходитись у бюджеті» навіть тоді, коли спливли строки обовязків покладених на особу згідно ухвали
Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а також у деяких випадках стать, вік та стан здоров’я потерпілої особи (рішення у справі «Валашінас проти Литви»). Суд вважає поводження за «нелюдське», оскільки, inter alia, воно було умисним, застосовувалося впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Поводження, на думку Суду, було «таким, що принижує гідність», якщо воно мало на меті викликати у потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити (рішення у справі «Кудла проти Польщі»).