Знеславлена сьогодні, удостоєна сподівань мільйонів, вчорашня українська мрія, попри безмежно велику кількість безробітних вождів та героїв, тліє в серцях свободолюбивих українців. Забракло кількох миттєвостей осені до сповнення обов’язку… Все проголошине устами ораторів — брехня, все мовлене перед іконостасом — обмовство в стані ефекту. Тоді, осінньою порою 2004-го, ми просили дармової благодаті, а нам було даровано відчай і страх на виплату, в довгостроковий кредит. Українська душа підпорядкувалася чужорідній плоті та її споживацькій природі. Робочі дні календаря, немов за графіком погашення кредитної заборгованості, позбавили нас права на страйкові щоденники, а накопичувальна стабільність у стані загального упокорення душ, – здолала романтику безстрокових і часто холодних пікетів. Творчо-революційний потенціал українства, на догоду “буттю, що визначає свідомість”, було успішно конвертовано корумпованим пікетувальником в еквіваленті матеріального.

В суспільстві склалися непрості відносини між перевізниками та учасниками бойових дій. На рівні місцевих демократій та громад учасники бойових дій оскаржують не завжди добросовісну поведінку водіїв громадського транспорту стосовно забезпечення виконання вимог закону, а в окремих випадках учасники бойових дій змушені в брутальній формі домагатися дотримання перевізниками гарантованого законодавством права на пільговий (безкоштовний) проїзд в громадському транспорті.

До портфелів порядку денного Верховної ради України включено скандальний законопроект «Про гарантії мирних зібрань», яким влада намагається врегулювати порядок організації та проведення вуличних, протестних акцій в Україні.  До цього часу право громадян на походи, пікети і вуличні демонстрації здійснюється на основі прямої конституційної норми, передбаченої ст.39 Конституції України та згідно взятих зобов’язань по ратифікованій Україною Європейській конвенції з прав людини і основоположних свобод.