29 березень 2024, П'ятниця, 12:20

Чи є склад злочину у діях суддів КСУ

3 Липня 2019г.
6791feec 4213 43bf Afec 87f9bc5f9fa5 W1023 R1 S

Прочитавши останню публікацію Резонансу щодо можливого оголошення підозри суддям Конституційного Суду України хочу висловити певні зауваження з цього питання.

Я глибоко поважаю Баганця О.В. як фахівця та високопрофесійного прокурора, утім як юрист, я маю право на свою позицію і хочу висловитися щодо того, чи дійсно у діях суддів є склад злочину.

Отже, перше питання (воно завжди залишається більш у тіні) – це Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2010 № 11-рп/2010 у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Усі доводи прибічників тієї думки, що дане рішення грубо суперечить як вимогам Конституції України, так й власне Рішенню Конституційного Суду України від 09.09.2008 № 16-рп/2008 у справі за конституційним поданням 105 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев’ятої статті 83 Конституції України (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України), оскільки дозволяє формувати коаліцію депутатських фракцій окремим депутатам.

Утім, чи насправді це так? Давайте уважно прочитаємо квітневе Рішення 2010 року.

Про що там йдеться? Процитую дослівно частину пункту 1 резолютивної частини: «…окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».

Отже, Конституційний Суд України сказав, що позафракційні народні депутати України мають право брати участь у формуванні коаліції. Однак «брати участь» і «входити до складу коаліції депутатських фракцій» це геть не тотожні поняття.

Брати участь – це обговорювати, вносити пропозиції, голосувати тощо. А от входити до складу коаліції депутатських фракції – дещо інше питання.

Конституційний Суд України жодним чином на моє переконання такого права не надав ні у мотивувальній, ні тим більш у резолютивній частині цього Рішення.

Інша справа, як це Рішення було використано у Верховній Раді України, але чи це є питанням саме до суддів?

Те ж саме відбулося й з найбільш скандально відомим Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України).

Саме це Рішення вважається за таке, що відновило дію Конституції України у редакції 1996 року та дало змогу узурпувати владу Президенту України Януковичу В.Ф.

Проте ніхто з правників не буде заперечувати, що наприкінці 2004 року конституційна реформа відбувалася з деякими (м’яко кажучи) невідповідностями порядку прийняття змін до Основного Закону України.

Прийняття цих змін було компромісом між колишньою та новою владою, а тому порушення дійсно мали місце.

Попри це, на моє переконання, скасувати дані зміни шляхом визнання неконституційними положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV можливо було виключно до 01.01.2006, тобто до дати, коли вони стали невід’ємною частиною Конституції України.

Та все ж таки, що Конституційний Суд України включив до резолютивної частини свого Рішення:

«1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Згідно з частиною другою 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV».

Отже, хто мені скаже де хоч одним словом Конституційний Суд України вказав, що він відновлює дію Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року?

Фактично найбільш проблематичним (це очевидно) є пункт 3 резолютивної частини Рішення. Його виконання по-суті призводить до того, що закони та інші нормативно-правові акти (зокрема положення про міністерства у разі їх затвердження Президентом України) будуть суперечити Конституції України, яка будується на іншій – парламентсько-президентській моделі.

Тому як мали б вчинити народні депутати України? Вони могли ініціювати внесення змін до Основного Закону України і за додержання відповідних процедур відновити редакцію від 28.06.1996 чи у іншій формі, або ж внести зміни до нормативно-правових актів, але у формі, що не суперечить вимогам Конституції України.

Натомість, було офіційно опубліковано текст Конституції України у старій редакції та її почали виконувати як таку, що є діючою усі громадяни, у тому числі притримувалися її й народні депутати України, що перебували у опозиції.

Однак, якщо презюмувати, що було захоплення влади Президентом України Януковичем В.Ф., то скажіть, як тоді відновлено у 2014 році Конституцію України у тій редакції, що почала діяти з 01.01.2006?

Тут одне з двох: або Конституційний Суд України саме цю редакцію ніколи не скасовував, або як тоді у 2014 році відновили редакцію, що була проголосована у 2004 році?

Бо ж ми повинні пам’ятати, що рішення Конституційного Суду України остаточні, ніким не можуть бути переглянуті та мають беззастережно виконуватися.

Таким чином, якщо слідчі та прокурори приймають рішення про доведеність чиєїсь провини в узурпації влади, то це питання має бути задано лише тим, хто у 2010 році офіційно публікував текст Конституції України у редакції від 28.06.1996, а також тих, хто включав до складу коаліції депутатських фракцій окремих народних депутатів України.

Причому в останньому випадку якщо розглядати такі дії саме як злочин, слід більш глибоко вивчити, а чи не включали окремих позафракційних депутатів до коаліції депутатських фракцій у 2014 – 2016 роках? Як тоді бути з цим?

І як нарешті визнати Рішення Конституційного Суду України неправосудним, якщо воно є діючим і скасувати його неможливо?

Тож на моє глибоке переконання якщо відповідне повідомлення про підозру й розглядається, то воно не буде мати жодного наслідку у виді вироку (принаймні за умови об’єктивного і справедливого розгляду справи в суді).

Більш того дуже симптоматично, що ці чутки (впевнений, що це саме чутки) виникли напередодні слухання у справі про конституційність сумнозвісної люстрації.

Ось у цьому Законі дійсно норми Конституції знехтувані, а його застосування (про це я раніше писав) має усі ознаки кримінального правопорушення.

Тож я думаю, що про те, як сформувати свою позицію захисту в майбутньому, слід подумати не суддям, а тим, хто порушував права громадян України, антиконституційними процедурами утвердивши та застосувавши норми політичної дискримінації.

У ГПУ ЗГАДАЛИ ЗА СУДДІВ КСУ НАПЕРЕДОДНІ РОЗГЛЯДУ ЛЮСТРАЦІЇ (ОНОВЛЕНО)

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»