Так чия вина в тому, що Конституційним Судом України було визнано неконституційним, як цілий ряд норм Закону «Про запобігання корупції», так і ст. 366-1 КК України?!
Мене дійсно дивує і навіть ображає та істерика і ледь не сльози нашої нинішньої і попередньої влади, «грантодавців» і «грантоїдів» (нехай мене вибачать за такі назви) з приводу вже не першого такого рішення Конституційного Суду України, яким 27.10.2020 року визнано неконституційним цілий ряд норм Закону «Про запобігання корупції» та ст. 366-1 КК України. Що характерно, на це рішення негативно відреагували навіть деякі мною поважні правники з числа бувших народних депутатів.
Але, я не маю бажання знову вступати в дискусію з моїми опонентами на цю тему, з приводу обгрунтованості такого саме вердикту названого суду.
З приводу неконституційності багатьох норм, так званого, «антикорупційного законодавства» протягом всього періоду його дії висловлювались не тільки частина політиків, але і незалежних експертів із числа визнаних юристів, як науковців, так і практиків.
Так, я можу погодитися з тим, що достатньо багато Конституційним Судом України в своєму рішенні приділено уваги захисту незалежності судової влади, в т.ч. і на предмет посягання на неї з боку виконавчої влади, до якої відноситься, зокрема, і Національне агенство з питань запобігання корупції. І разом з тим, менше судом приділено уваги саме обгрунтуванню неконституційності норм, які були визнані такими.
Я цілком погоджуюсь з доводами, викладеними в ньому. Зокрема, із тим, щоб боротьба із корупцією була успішною, необхідні незалежне судочинство та правоохоронні органи, вільні від політики та лобістського втручання. Тому Конституційний Суд і звернув увагу саме законодавця на те, що, запроваджуючи повноваження та права Національного агенства з питань запобігання корупції та інших органів виконавчої влади, що стосується суддів, він повинен виокремлювати категорію суддів з урахуванням принципу незалежності судової гілки влади та Конституційного Суду України.
Виходячи з цього, не потрібно кричати «про кінець світу», про загрозу призупинення безвізового режиму з Європою, про посягання на національну безпеку держави, а потрібно з’ясувати, що стало причиною такого рішення суду і хто винен в такому вердикті.
Хто їх погоджував і хто за них голосував. По якій причині були проігноровані застереження науково-експертного і юридичного управління ВР з цього приводу, які звернули вже тоді увагу на невідповідність частини норм цих проектів вимогам Конституції. І на якій підставі ці закони були підписані тодішнім Головою Верховної Ради і Президентом та чи були дотримані всі вимоги Закону «Про Регламент Верховної Ради України».
На превеликий жаль, як попередня Верховна Рада, підконтрольна попередньому Президенту, регулярно приймала Закони, які протирічать Конституції України, так це робить і нинішня з її «монобільшістю», в т.ч. і шляхом внесення проектів невідкладних законів, які голосувались в «турборежимі», а може в майбутньому, по міри надходження конституційних подань, частина з яких будуть визнані неконституційними, за що треба суддів Конституційного Суду лише підтримувати.
Може хоча б вони змусять законодавчу і виконавчу владу, разом із нашим «Гарантом Конституції» поважати наш Основний закон.
КСУ ОПРИЛЮДНИВ РІШЕННЯ ЩОДО НЕДОСТОВІРНОГО ДЕКЛАРУВАННЯ (ДОКУМЕНТ)
