26 березень 2024, Вівторок, 18:42

КПК України: які зміни на часі?

28 Січня 2018г.
Карикатура: tyzhden.ua

Взятися за цю тему надихнув мене пост у Facebook шанованої мною Климович Галини Іванівни, яка запропонувала подумати над тим, які зміни слід внести до існуючого Кримінального процесуального кодексу України, щоб зробити його дієвим.

Звісно, що досконалості не має меж, а тим більш у кримінальному процесі, але питання це має обговорюватися фахово і зважено, без політики, щоб не йти шляхом, який колись іронічно окреслив Достоєвський Ф.М.: «Покажите вы, – он пишет, – русскому школьнику карту звёздного неба, о которой он до тех пор не имел никакого понятия, и он завтра же возвратит вам эту карту исправленной».

Отже, слід визнати, що Кримінальний процесуальний кодекс України, що набрав законної сили у 2012 році та діє досі, є у багатьох питаннях набагато прогресивнішим ніж Кримінальний-процесуальний кодекс України зразка 1960 року.

Утім останній також мав ряд правильних норм, які слід було трансформувати, удосконалити і перенести до нового процесуального закону.

Перш за все хочу зупинитися на питанні початку досудового розслідування. Зараз дані про вчинення кримінального правопорушення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) і відразу розпочинається досудове розслідування.

Проте так було принаймні лише у перші місяці дії нового КПК України, а згодом було винайдено способи не реєструвати такі заяви, що змушує заявників звертатися до суду з вимогою зобов’язати правоохоронні органи внести дані до ЄРДР.

Я розумію чому саме таку норму було внесено до Кодексу зразка 2012 року.

Не секрет, що певні заяви чи інші повідомлення про вчинення злочинів не знаходили реалізації у вигляді постанови про порушення кримінальної справи, оскільки у цьому слідчі та прокурори відмовляли.

Постанови про відмову в порушені кримінальної справи тривалий час оскаржувалися, їх скасовували прокурори і направляли матеріали на нову перевірку, після чого йшло чергове скасування та нова перевірка. Такий цирк, вибачте на слові, міг тривати роками.

Однак не слід думати, що винні у цьому завжди були слідчі. Просто бували професійні скаржники, які завалювали органи прокуратури, органи служби безпеки та органи внутрішніх справ скаргами і щоб на якийсь час припинити цей потік, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи скасовувалася за якимись, у тому числі надуманими, підставами.

Таким чином відволікався від дійсно потрібної роботи слідчий. Він мусив проводити непотрібні додаткові перевірки, щоб дійти до того ж висновку про відсутність в діях певної особи ознак злочину чи взагалі про відсутність події злочину.

Хоча бували випадки, коли у порушенні кримінальної справи дійсно незаконно відмовляли і добитися правди було також далеко не завжди просто.

Чи вирішив цю проблему нинішній порядок, що вимагає безумовного внесення даних до ЄРДР та проведення досудового розслідування у будь-якому випадку?

На моє переконання – ні. Навпаки він створив цим самим низку протирічь та проблем, що у межах чинного КПК України вирішені бути не можуть.

Перш за все кожен факт має бути перевірений слідчим шляхом. Це значить, що може бути отримано тимчасовий доступ до документів, проведено обшук чи ще якусь слідчу дію.

Таким чином дається широкий простір як для кляузників (назвем речі своїм ім’ям), або для громадян, що свідомо помиляються про наявність факту злочину, але, що найгірше, чинний порядок розв’язує руки недобросовісним правоохоронцям, які отримують можливість на підставі декількох папірців та рапорту внести дані про вчинення хоч найтяжчого злочину.

При цьому вони тривалий час можуть «кошмарити» будь-яке підприємство чи особу навіть не оголошуючи йому про підозру у вчиненні злочину, оскільки сам факт внесення даних до ЄРДР є не слідчою та не процесуальною дію, а тому оскарженню не підлягає, тоді як у попередньому КПК України була можливість оскаржити в суді постанову про порушення кримінальної справи.

Наведу лише один загальний приклад. У разі ухилення від сплати податків за нормами Податкового кодексу України має бути проведено перевірку, складено акт. За його результатами направлено суб’єкту господарювання податкові повідомлення-рішення. Цей документ підприємство має право оскаржити вищестоячому органу або до суду, і лише після того, як у задоволенні скарги (позову) буде відмовлено, можна сказати, що факт несплати податків підтверджено.

Не так давно жодна кримінальна справа не могла бути порушена, а потім дані не могли бути внесено в ЄРДР без додержання цих умов.

А що зараз? Ви можете довести у суді вашу правоту та скасувати ці податкові повідомлення-рішення, а досудове розслідування буде тривати. Або ще краще, хтось із працівників податкової інспекції напише якусь не передбачену ніякими документами довідку, дані внесуть в ЄРДР і, будь ласка, зустрічайте обшук.

Отже, я пропоную щоб не ламати чинний порядок, ввести норму про необхідність винесення постанови про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи постанови про відмову внесення таких даних.

Причому дати право фізичній чи юридичній особі щодо якої винесено постанову про внесення даних до ЄРДР оскаржити цю постанову до суду за місцем знаходження органу, що її виніс. Такий же порядок має бути і щодо оскарження постанови про відмову внесення даних до ЄРДР. При цьому в разі задоволення такої скарги заявника суд може винести лише ухвалу про скасування постанови про відмову у внесенні даних до ЄРДР із одночасним внесенням цих даних.

Водночас слід дати право на оскарження визначених судових ухвал у апеляційному та касаційному порядку.

У ЄРДР має в такому разі бути зареєстрована заява чи інше повідомлення про вчинення злочину, на перевірку яких слідчому надається 15 днів. У разі необхідності провести експертизу, строк перевірки може бути продовжений місцевим прокурором, але не більше ніж до 45 днів з дня реєстрації заяви чи іншого повідомлення про вчинення злочину.

Після внесення даних до ЄРДР чи відмові у такому внесенні про це повідомляються зацікавлені особи у той же день, коли прийнято таке рішення, що також фіксується у ЄРДР.

Єдиним виключенням має бути винесення постанови про внесення даних до ЄРДР, що стосується триваючих злочинів, але після затримання особи копія відповідної постанови надається йому одночасно із повідомленням про затримання.

Тепер стосовно експертиз. Вважаю новий порядок, а саме призначення експертизи виключно слідчим суддею правильним. Утім у разі проведення перевірки слідчий має право самостійно призначити експертизу, що дасть змогу не отримувати ухвали для перевірки фактів самогубств, можливої підробки документів тощо.

Крім того, на мій погляд, необхідно у Кодексі закріпити безумовні запобіжники проти зловживань процесуальними правами з боку слідчих і прокурорів.

Перш за все застосування негласних слідчих дій. Чинний КПК України передбачає, що у разі проведення таких негласних слідчих дій особу, щодо якої вони проводилися, має бути повідомлено про це протягом дванадцяти місяців з дня їх припинення.

Я щось не чув, щоб когось із осіб, яким не було оголошено про підозру, повідомляли про це. Не виключаю, що повідомляють, але в реальному житті не зіткався. Та й чи важко у матеріали покласти копію «повідомлення», тоді як оригінал буде вважатися таким, що «загубився» на пошті.

Тому вважаю, що таке повідомлення має відбуватися у суді за місцезнаходженням органу, який проводив досудове розслідування з обов’язковою явкою особи щодо якої вони проводилися чи у разі її захворювання, або смерті – його близьких родичів чи адвоката. За результатами повідомлення суд виносить ухвалу, що надається під особистий підпис особі, його близьким родичам чи адвокату.

Ураховуючи також, що існує дуже велика можливість того, що у ході досудового розслідування буде надано дозвіл на (назву по простому) прослуховування телефону чи зняття даних з електронної пошти осіб, що є сторонніми чи стосовно яких існує особливий порядок отримання такого дозволу, думаю буде доцільним одночасно із винесенням вищевказаної ухвали суду обов’язково робити від імені суду розсилку на номери телефонів, що прослуховувалися, й на адреси електронної пошти, що перебували на контролі, відповідного інформаційного повідомлення.

При цьому потрібно за ненадання суду матеріалів для повідомлення особи про застосування щодо нього негласних слідчих дій встановити кримінальну відповідальність.

Наступне. Вважаю, що потрібно надати максимальну процесуальну самостійність слідчим.

В Україні нібито прокуратура втратила право на проведення досудового розслідування за виключенням низки кримінальних проваджень досудове слідство у яких уже велося.

Утім це лише видимість, оскільки залишилося процесуальне керівництво, а, отже, процесуальний керівник, який є прокурором, може провести будь-яку слідчу дію самостійно та й без цього він контролює майже кожен крок слідчого.

Таким чином потрібно повернутися до прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування у тих формах, як він існував до введення в дію нового КПК України.

Водночас слід позбавити прокурорів права самостійно у рамках кримінального провадження вчиняти будь-які слідчі дії. Погоджувати клопотання чи постанови – так, скасовувати незаконні постанови, крім окремих, як то внесення чи відмова внесення даних в ЄРДР – безумовно, що так. Але не тримати у себе матеріали провадження і не скеровувати кожен крок слідчого.

Також вважаю правильним щоби слідчий виносив повідомлення про підозру і постанову про закриття кримінального провадження без погодження із прокурором. Слідчий – процесуально незалежна особа і не потрібно йому кожен важливий крок узгоджувати.

У разі незгоди прокурора із цими рішеннями він має право скасувати їх, а слідчий повинен мати право оскаржити рішення прокурора слідчому судді.

Тим більш потрібно внести норму, що у разі витребування матеріалів кримінального провадження для вивчення, дані про це вносяться в ЄРДР, як і дані про повернення їх слідчому.

Хочеться також привернути увагу, до питання додержання вимог підслідності. Чинний КПК України передбачає, що досудове розслідування має проводитися на тій території де вчинено злочин. Передати кримінальне провадження для здійснення досудового розслідування іншому органу має право прокурор, але лише у тому разі, коли таке досудове розслідування здійснюється неефективно.

Попри це моя особиста практика, а також практика моїх колег свідчить, що кримінальні провадження направляють куди завгодно без видимої причини. Точніше найбільш вірогідна причина цього полягає у якихось тісних стосунках слідства чи процесуального керівництва з певними судами чи суддями.

З огляду на це рішення про передачу кримінального провадження до іншого органу досудового розслідування має приймати слідчий суддя, а у разі направлення у іншу область – голова апеляційного суду, за обов’язкової участі усіх сторін – слідчого, прокурора, підозрюваних і захисту.

На цьому поки що зупинюся. Пропозицій у мене насправді набагато більше, але й ці, впевнений, зараз нікому у правоохоронних органах та прокуратурі не потрібні. У нас же згадують про права людини і процесуальну незалежність лише коли одні змінюють у владі інших. Тоді останні починають вимагати додержання закону.

Та має бути по іншому. Кримінальний процесуальний кодекс України, як врешті решт і будь-який інший законодавчий акт, треба змінювати не з метою того, як простіше «запхати» справу до суду, а як зробити так, щоб слідчий був зацікавлений лише у неупередженому розслідуванні, прокурор здійснював нагляд за додержанням Конституції та законів України слідчими й оперативними працівниками, а захисник та громадянин знали, що усі дії відбуваються суворо у межах процесу, а у разі його порушення протиправні рішення будуть скасовані, а не законні дії припинені.

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»