» Президент помилує: що не так з податковою амністією Зеленського?

02 лютий 2023, Четвер, 13:31

Президент помилує: що не так з податковою амністією Зеленського?

9 Березня 2021г.
0
93409548_151657879710776_4262945046338207744_n

Антоніна Славицька

Президент Володимир Зеленський зареєстрував два законопроекти щодо податкової амністії. Він, таким чином, лише зараз реалізує свій намір, про який говорив без малого два роки тому – на початку своєї каденції. Нагадаю, що у травні 2019-го команда новообраного глави держави виступила відразу з двома ініціативами – одна була пов’язана із впровадженням обов’язкового декларування доходів, друга – з податковою амністією. І от зараз руки Банкової дійшли до законодавчого оформлення обох прожектів.

Про що президентські законопроекти?

Законопроект № 5153 має назву «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету».

А законопроект № 5155 – «Про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» у зв'язку із внесенням змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету».

Назви – довгі, суть же можна викласти більш коротко.

Документи проголошують акт одноразового декларування активів в України чи за кордоном, набутих за рахунок доходів, які не були задекларовані за будь-який податковий період станом на 1 січня 2021 року. Той, хто зараз знає за собою податкові гріхи – може «покаятися» в них, і йому за це нічого не буде. Виняток – доходи, отримані внаслідок кримінальних правопорушень.

Тобто якщо ваші статки набуті незаконним шляхом – податкова амністія вам не світить. А якщо вони законні, але незадекларовані – настав час вивести їх з тіні. Таким є загальний задум.

Щодо часу. У потенційних декларантів є рік на те, аби оприлюднити свої статки.

Щодо форми. Декларація буде електронною персональною або знеособленою (подається через нотаріуса, декларант персоніфікується через спеціальний код).

Щодо активів. Декларуванню підлягають будь-які активи, в тому числі рухоме/нерухоме майно, ціні папери, корпоративні права, щодо яких суб’єкт декларування є власником чи від яких має право отримувати дохід.

Щодо бази оподаткування для активів: для валютних цінностей та прав грошової вимоги – їхня грошова або номінальна вартість, яка має бути документально підтверджена, для інших активів – витрати на придбання, оціночна вартість, біржова вартість або самостійно визначена вартість рухомого майна, котре знаходиться  в Україні, за винятком транспортних засобів та дорогоцінних металів.

Щодо ставки оподаткування. Вона становить 5% для валютних цінностей, розміщених на рахунках в банках України, 9% – для валюти, яка перебуває на банківських рахунках за кордоном, 2,5 % – для ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики), придбаних у період з 01.01.2021 по 20.06.2022 до моменту подання декларації.

Щодо майна, яке підлягає звільненню від декларування: нерухоме майно в Україні у вигляді квартири до 120 кв. м. або житлового будинку до 240 кв. м. чи його незавершеного будівництва тощо. Від оподаткування звільняються також транспортні засоби із певним обсягом їхнього двигуна.

Це – ремарки відносно суті законопроектів. А тепер кілька слів про те, чому ухвалювати подібні документи, маючи на меті швидке наповнення державної скарбниці – не найкраща ідея.

Боротися не з тінню, а з тягарем податків

У Зеленського говорять про те, що такого штибу закони дозволять вивести капітал з тіні, але при цьому зазначають, що амністуватимуть лише законно нажиті кошти. Але якщо вони законні, то чому не задекларовані? Власне, той бізнес, який грає за правилами, давно став «білим». А кому є, що приховувати, той не стане «світити» прибутки навіть за умови амністії.

Але головне тут навіть не це. Головне те, що боротися з «тінню» в економіці треба іншими методами. Та спочатку – трохи цифр.

Не лише український бізнес, але й звичайні громадяни відчувають величезний фіскальний тиск. Світовий банк свого часу підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків. Це – абсолютний світовий рекорд. Друге місце в цьому рейтингу посіла Румунія зі своїми 113 податками. «Бронза» – за Ямайкою з 72 податками. Подивимося ж разом, що доводиться сплачувати «пересічному українцю».

При виплаті заробітної плати працедавець має сплатити до бюджету єдиний соціальний внесок, який дорівнює 22% від посадового окладу. Крім цього ті, хто отримує «білу» зарплату, недораховуються 18% від свого окладу – це податок на доходи фізичних осіб. Ще 1,5% йде на військовий збір. Після того, як від нашої зарплати держава вже «відкусила» свій пай, ми знову продовжуємо сплачувати податки.

Ми віддаємо їх при кожній покупці, сплачуючи 20% податку на додану вартість. А якщо йдеться про підакцизні товари (тютюн, алкоголь, паливо), то за них ми платимо додаткові збори. Сумнозвісні українські податки – це той чинник, котрий постійно відкидає нас назад, відлякуючи потенційних інвесторів.

Для порівняння: в структурі ВВП США всі податки разом узяті складають 24%, в Китаї – 20%, в Індії та інших країнах, які розвиваються – нижче 20%, в Україні ж «податковий внесок» у ВВП наближається до 40%.

При цьому у нас – величезна армія чиновників, тобто тих осіб, котрі не виробляють продукт, що підлягає оподаткуванню. Пораховано, що один чиновник в Україні припадає на 170 громадян, і це – приголомшлива цифра, особливо, якщо порівняти із тим, що один лікар (згідно із розрахунками міністерства охорони здоров’я) припадає на 2000 пацієнтів.

Власне, саме над цим слід серйозно замислитися команді президента і перестати дивуватися (як це регулярно робив екс-прем’єр Володимир Гройсман), що в Україні сектор тіньової економіки перевищує 50%. Для виведення економіки з тіні є чіткі й зрозумілі рецепти, один з яких якраз й полягає в тому, щоб дати лад податковій системі.

Все вже є в Конституції

Другий момент: обов’язкове декларування доходів існує в Україні і так. 67-ма стаття Конституції звучить наступним чином: «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». (Щоправда, Податковий кодекс знає й винятки, коли декларація про доходи не подається).

Та в чому полягає проблема конкретно для українців? Якщо проводити паралель із Заходом, то там у ряді країн громадяни подають раз на рік податкову декларацію, де вказують усі свої доходи і, відповідно, роблять відрахування до державної скарбниці.

Така система є, наприклад, у Сполучених Штатах. Але в Україні діє всім відомий податок на доходи фізичних осіб. Він, як було зазначено, впроваджений у розмірі 18% від суми доходів. Тобто за основним місцем роботи у кожного офіційно найнятого працівника держава привласнює майже п’яту частину доходу. Саме тому у нас прийняті поняття «чорної» і «білої» зарплати.

Крім податку на доходи, ми сплачуємо безліч інших відрахувань, про що вже йшлося вище. За такої системи українці не можуть раз на рік (або раз на місяць – формат тут неважливий) заявити про всі свої доходи, бо з їхніх доходів держава вже зняла податки. В чому тоді полягатиме суть загальнообов’язкового декларування?

Тепер інше питання: а чи можемо ми впровадити у себе американську модель? Тобто весь рік накопичувати доходи без відрахувань, а потім чесно сплатити разом усі податки? Теоретично це можливо, а практично – ні. Бюджет країни відразу різко «просяде», адже потрібен час, аби нова модель прижилася. Крім того, такі стосунки між громадянином і державою можливі там, де громадяни є 100-відсотково законослухняними та відповідальними.

Власне, відразу після зміни влади у 2014-му ідею тотального декларування доходів намагалися виписати окремим законом. І це була непоодинока спроба. Проте жоден із законопроектів парламент так і не схвалив. Можливо, тому, що ідея – просто не на часі.

Закордонний досвід: не все так просто

Відвернути від «культури декларування» наших громадян міг іще один фактор. Це – е-декларації чиновників. Ні, вони аж ніяк не стали прикладом того, як треба розсекречувати свої активи. Вони лише унаочнили величезну прірву між своїм способом життя та життям пересічного громадянина. Крім того, залишили відкритими питання щодо того, на які доходи був придбаний довжелезний перелік предметів нерухомості, розкоші, творів мистецтва, люксових транспортних засобів тощо.

Дивлячись на те, що декларує чиновник середньої руки, українець часто відчуває злість. І – небажання оприлюднювати власний дохід. Хоча цей момент є характерним не лише для України, а й для решти держав, які розвиваються. Але у колі таких країн податкові амністії далеко не завжди бувають ефективними. Наприклад, а Аргентині, яка пережила кілька дефолтів, 5 разів проголошували податкову амністію, і лише одна з них була успішною.

Тоді (а саме у 2016-2017 рр.) Аргентина змогла залучити до державного бюджету 9,5 млрд. доларів (громадяни ж задекларували майже 117 млрд.), і це було перемогою тодішнього президента Маурісіо Макрі. Нині у Зеленського говорять про те, що в Україні слід застосувати аргентинський досвід, забуваючи, однак, що цей досвід був вдалим лише на одну свою п’яту частину.

І що певну роль в цьому зіграла популярність Макрі, бекграунд якого дещо перегукується з біографією самого Зеленського. Адже Макрі теж прийшов в політику з бізнесу (тільки не кінематографічного, а спортивного), і теж отримав перемогу завдяки гаслам лібералізації економіки.

Коли ж всенародна любов до Макрі закінчилася, закінчилося і загальне декларування. Це треба взяти до відома Зеленському, який мусить зрозуміти, що його час вичерпано. Податкову амністію треба було проводити тоді, коли його популярність була на піку, тобто в момент першої про неї згадки – навесні 2019-го.

Хоча справа навіть не в цьому. Податкова амністія – це винятковий і разовий захід, а не засіб для затикання дірок у бюджеті. І якщо президент України справді хоче, аби «тінь» в економіці України зменшилася, діяти слід зовсім іншими методами.

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України