Володимир Бурак, експерт Українського центру соціально-правових досліджень
18 березня 2020 року набув чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту». Не потребує додаткового обґрунтування необхідність прийняття закону, який покликаний продовжити реформувати систему середньої освіти, розпочату після прийняття закону України «Про освіту» в 2017 році. Основна мета закону гарантувати вільний доступ до навчання кожного учня.
Але, як виявилося, закон також містить дискримінаційні норми стосовно окремих категорій педагогічних працівників.
Так, ст. 22 Закону визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень набрання чинності Закону є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені іншими законами). До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов’язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.
У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Постає принаймі два питання:
1. Правомірність запровадження строкових трудових договорів з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку;
2. Правомірність припинення з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку трудового договору за підставою, передбаченою п.9 ст. 36 КЗПП України.
Стосовно строкових трудових договорів. Міжнародними актами передбачаються заходи протидії застосуванню строкових трудових договорів. Так у Рекомендації МОП №166 «Щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» зазначається, що треба передбачити відповідні гарантії проти застосування договорів про найняття на певний термін. З цією метою можна, наприклад, обмежити застосування договорів про найняття на певний термін випадками, коли, враховуючи рід майбутньої роботи або умови її виконання чи інтереси працівника, ці трудові відносини не можуть встановлюватися на невизначений термін.
Масове використання строкових трудових договорів суперечить низці міжнародних документів, зокрема директиві ЄС 1999/70/ЄС (пріоритет стабільних відносин) та Конвенції Міжнародної організації праці №158 (неможливість припинення трудових відносин без обгрунтування).
Запровадження строкових трудових договорів для педагогічних працівників, які досягли пенсійного віку встановлює нерівні можливості для реалізації права на працю. Такий висновок узгоджується з Рекомендацією 1980 року N 162 Міжнародної організації праці щодо літніх працівників, згідно з якою літні працівники без дискримінації за віком повинні користуватися рівністю можливостей та ставлення нарівні з іншими працівниками, зокрема, стосовно доступу, з урахуванням їхніх особистих здібностей, досвіду та кваліфікації, до роботи за їхнім вибором як у державному, так і в приватному секторах.
Конституція України у ст. 21 проголосила, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Стаття 22 передбачила правило за яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У той же час у своєму рішенні 7 липня 2004 року N 14-рп/2004 Конституційний Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України "Про вищу освіту" (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) зазначив, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.
Однак мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.
Законом «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація визначається як ситуація, коли особа, або група осіб за певними ознаками, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Тобто і закон і рішення Конституційного суду встановлюють правило, що обмеження повинні бути обґрунтованими і виправданими.
Із закону «Про повну загальну середню освіту» не випливає ні одне ні друге пояснення причин встановлення різниці між працівниками в залежності від досягнення пенсійного віку. А тому таке положення повинно вважатися дискримінаційним. Але робота педагогічних працівників не обумовлена особливими вимогами, умовами або правилами професійної діяльності, які б слугували об'єктивним обґрунтуванням встановлення вікових обмежень для її виконання.
Стосовно припинення трудового договору з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку за підставою, передбаченою п.9 ст. 36 КЗПП України.
Конвенція МОП N 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року передбачає, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
У Рекомендації МОП №166 «Щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» зазначено, що законною підставою для припинення трудових відносин не повинні бути такі причини: a) вік, залежно від національних законодавства і практики, що стосуються виходу на пенсію.
Звідси випливає, що досягнення пенсійного віку і наявність права на пенсію не повинні слугувати підставою припинення трудового договору.
Встановлення додаткових підстав припинення трудового договору в спеціальних законах випливає із положення п. 9 ст. 36 КЗПП України. Однак із змісту закону «Про повну загальну середню освіту» випливає, що трудовий договір припиняється у тому числі у випадку незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору.
Тобто, закон фактичною обставиною припинення трудового договору встановлює відмову від укладення строкового трудового договору.
То постає питання чим керувалися народні депутати приймаючи такі норми стосовно людей, які за своєю професією покликані сіяти «розумне, добре і вічне»? І чому норма стосується лише педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти? Питання є, а відповідей наразі немає.
