28 березень 2024, Четвер, 14:41

Ще раз про Вищий антикорупційний суд

19 Січня 2018г.
Antikoruptsio Sud V Ukraine

Питання створення Вищого антикорупційного суду, перетворилося сьогодні практично на гасло. Мовляв лише цей суд здатен допомогти правоохоронними органам, і у першу чергу НАБУ, зрушити з місця питання боротьби з корупцією.

Однак чи багато із тих, хто щиро чи у порядку відпрацювання, а чи й взагалі  через зовнішній тиск обстоює цю ідею, розуміють її щонайменше хибність та зважають на ризики, пов’язані із створенням судів, що мають виносити вердикт про винуватість-невинуватість щодо певної категорії громадян і лише за скоєння вузького кола злочинів?

Особисто мені здається, що більшість прибічників цієї ідеї суті справи не розуміють. Точніше розуміють приблизно так, як солдати, які під час повстання на Сенатській площі в грудні 1825 року казали, що вони стоять за Імператора Костянтина Павловича та дружину його – Конституцію.

Тож потрібно предметно й аргументовано вести дискусію, а не за «дружину його – Конституцію» вболівати.

Перш за все слід зрозуміти з якою метою має бути створено Вищий антикорупційний суд і чому кримінальні провадження щодо осіб, яких підозрюють у скоєнні таких кримінальних правопорушень, мають розглядати якісь окремі суди?

Базових аргументів три. Перший – суди мовляв корумповані та будуть незаконно виправдовувати чиновників, а  крім того на суддів тисне влада.         Другий – до антикорупційного суду наберуть таких суддів, що вони будуть слухати справи виключно об’єктивно. Третій – цей суд стане запобіжником корупції та дасть змогу захищати права іноземних інвесторів.

Пропоную розібрати кожен аргумент на його складові.

Якщо ми дійсно вважаємо, що усі суди в Україні нечесні та мають бути реформовані, то що заважає проводити це та домогтися входження до їх складу професіональних людей, що будуть мотивовані як високою заробітною платою, так й іншими соціальними благами? У чому проблема?

Утім можливий елемент корумпованості та тиску з метою виправдання службовця є набагато меншим ніж дійсний реальний вплив, що можуть чинити на суддів правоохоронні органи та органи прокуратури. Навіть вплив опосередкований.

Судді – не роботи чи автомати. Їм доводиться спілкуватися з правоохоронцями та прокурорами щодня і, хочеш чи не хочеш, певні неформальні контакти суто людського плану виникають. Конкретний же чиновник може з ними до кінця життя жодного разу не зустрітися віч-на-віч.

Крім того чиновник щодо якого ведеться досудове розслідування здебільшого є завідомо вразливим щодо можливостей протистояти у законний спосіб порушенням процесу, яких можуть припускатися правоохоронці та процесуальні керівники, тобто прокурори. Останні ж навпаки тримають в руках реальний механізм державного примусу і їх аргументи за таких обставин є дещо більш переконливими. Переконливими у сенсі відомого вислову, що добрим словом і пістолетом можна домогтися значно більше, ніж добрим словом.

Тож нібито за рівних можливостей органів слідства і процесуальних керівників з одного боку та підозрюваного і його захисту з іншого, є велика вірогідність того, що під час досудового розслідування судді оберуть сторону перших, а не других. Хоча б з принципу – «від гріха подалі».

Тепер уявімо собі, що судді, які розглядають скарги на порушення закону з боку слідчих і прокурорів, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та щодо них можуть вестись оперативно-розшукові заходи знову ж таки тими ж самими слідчими, прокурорами і детективами? Чи не здається такий «симбіоз» просто непереборним?

Утім варто поставити себе на місце чиновника, якому незаконно оголошено про підозру у вчиненні злочину, навіть не зі злої волі, а суто з професійної помилки. Чи є за таких умов у нього шанс довести свою невинуватість?

Тим більш, що ідея створення Вищого антикорупційного суду полягає у тому, що він сам собі буде ще й апеляційною інстанцією! Чи може члени апеляційної палати цього суду будуть знаходитися на Місяці та не будуть щоденно «пересікатися» з своїми колегами, що постановили обвинувальний вирок?

Тепер розгляну питання кого ж саме згідно з існуючим проектом Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (я беру до уваги лише поданий Президентом України, оскільки інші чи дублюють його ключові положення чи, на мій погляд, взагалі не витримують жодної критики) може бути призначено на посаду судді?

Отже частина друга статті 7 законопроекту передбачає, що на посаду судді Вищого антикорупційного суду  може бути призначений громадянин України не молодший 35 років… тепер увага (!!!): «який має значний досвід здійснення у міжнародних міжурядових організаціях чи міжнародних судових установах за кордоном професійної діяльності у сфері права з питань протидії та боротьби із корупцією, володіє знаннями та практичними навичками застосування сучасних міжнародних антикорупційних стандартів і найкращих світових практик у сфері протидії та боротьби із корупцією, практики Європейського суду з прав людини та відповідає одній із таких вимог…».

Поки що зупинюся і розгляну ці вимоги.

Що таке «значний досвід здійснення»? Це скільки? Рік, п’ять чи десять?

Чому лише у міжнародних міжурядових організаціях чи міжнародних судових установах за кордоном? Яке значення має цей досвід до практики застосування вітчизняних правових норм в реаліях України?

Що це за міжнародні міжурядові організації та міжнародні судові установи, які борються з корупцією? Хочеться конкретики та деталізації.

Далі. Кандидат має володіти знаннями та практичними навичками застосування сучасних міжнародних антикорупційних стандартів і найкращих світових практик у сфері протидії та боротьби із корупцією. Це, вибачте, про що?

Які це «сучасні стандарти» та «найкращі світові практики»? Хто це їх визначив «сучасними» та «найкращими»? І як дізнатися, що конкретний достойник ними володіє?

Тепер звернуся до подальших вимог. Отже, вищевказаний фахівець перед призначенням суддею повинен відповідати одній з таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) зазначеної у пунктах 1 – 3 цієї частини роботи (професійної діяльності) щонайменше сім років.

Відразу кидається в очі, що судді повинні мати стажу «не менше» (цей вислів, до речі, є правильним), а от науковці та адвокати «щонайменше». Як розуміти це «щонайменше»?

Відразу задам питання: а що, правда, науковець, що працював у міжурядових організаціях, зможе відразу виписати ухвалу чи вирок? Не потрібно думати, що це так просто.

Він не в районний суд йде працювати на перші п’ять років призначення, де поступово навчиться. Чи знову по принципу – помічник напише?

Отже, хто має працювати у суді зрозуміло. Не зрозуміло лише де знайти претендентів на цю посаду, які б відповідали поставленим вимогам? Утім то у наших реаліях таке. Знайдуть.

Однак, не менш цікавою є частина четверта статті 7 проекту Закону. Вона вказує, хто не може бути призначений суддею Вищого антикорупційного суду.

Крім тих осіб, що вчиняли корупційні правопорушення чи злочини, що цілком логічно, до таких же належать особи:

1) які упродовж десяти років, що передують призначенню:

працювали (проходили службу) в органах прокуратури, внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державному бюро розслідувань, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податковій міліції, Службі безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції, Національному агентстві України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Антимонопольному комітеті України, Рахунковій палаті, центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

обіймали політичні посади, мали представницький мандат;

2) які упродовж останніх п’яти років входили до складу керівних органів політичної партії або перебували у трудових чи інших договірних відносинах з політичною партією;

3) входили до складу Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель або до складу комітетів з конкурсних торгів (тендерних комітетів), утворених замовниками для здійснення процедур державних, публічних закупівель до створення електронної системи закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».

Це все, звичайно, може й добре, але чи не здається трошки дивним прирівняти службу в правоохоронних органах, органах прокуратури і далі по списку, особливо підкреслю – бездоганну службу, до вчинення корупційного діяння чи злочину?

Чи бути обраним народним депутатом України (це ж представницький мандат) або очолити партію є таким поганим вчинком перед народом України?

Чи входити до складу комітетів з конкурсних торгів? Не думали ті, хто розробляв проект Закону, скільки таких тендерних комітетів було у кожному органі, установі та їх обласних відділеннях? Отже, виходить, якщо ти як учасник тендерного комітету голосував за придбання олівців, паперу та бензину, то будеш з «поражєнієм в правах»?

Таким чином, на мою думку, дискредитується сама служба на благо держави.

Розберемо третій аргумент прихильників антикорупційного суду, а саме те, що його наявність дасть змогу іноземним інвесторам захистити свої права.

Запитаю: яким саме чином захистити? Суд цей створюється за усіма існуючими проектами виключно з метою розгляду справа за фактами вчинення злочинів. Чи може мається на увазі щоби цей суд ще й позовні заяви розглядав? Ні, цього ніхто не пропонує.

Тоді слід думати, що мова йде про те, що правоохоронні органи, що ведуть боротьбу з корупцією, будуть за допомогою антикорупційного суду безумовно притягувати до відповідальності тих, хто буде протиправно заважати іноземним інвесторам.

Однак інвестиційний клімат створюється не лише шляхом подолання корупції та не у спосіб створення спеціальних судів.

Якщо бути відвертим, то ми реально розуміємо, що значна кількість підприємців дивиться на питання корумпованості досить спокійно, а окремі «інвестори» лише у таких умовах і можуть прибутково вести бізнес. Просто «на мікрофон» вони цього ніколи не визнають.

Для того, щоб в Україну пішли кошти для розвитку економіки (при цьому не лише переважно з однієї острівної країни, перед цим виведені туди із нашої ж держави) потрібно створювати умови у сфері оподаткування та доступу до ринку праці, збуту, сировини і таке інше.

При цьому умови для вітчизняних підприємців не повинні бути гіршими, ніж для іноземців. Вони мають бути рівними.

І насамкінець, хочу донести до тих гарячих голів, які бачать корупцію всюди, а корупціонерами – усіх держслужбовців, що показові затримання та арешти мають завершуватися обвинувальними вироками у той же спосіб, що й інші кримінальні провадження. Ніяк по іншому.

Якщо ж створювати якісь особливі умови для одного правоохоронного органу, то буде спокуса ці умови розширювати і покращувати, як й створювати такі ж умови для інших. Уже ж носяться з думкою про необхідність повернення військових судів.

Проте правоохоронна система, як усяка робота, призводить до певної професійної деформації поглядів та має дещо інквізиційний ухил. Тому перед тим, як братися вигрівати яйце, слід подумати, чи це не яйце дракона.

The Экономист

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»