На розгляді у Верховній Раді України перебуває низка законопроектів, що стосуються змін та доповнень до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України. Однак привертають увагу громадськості та юристів зазвичай найбільш суперечливі на кшталт знаменитого про «розвантаження» слідчих.
Насправді ж й серед тих, що є слушними та мають право на подальше життя у виді законів, наявні достатньо контраверсійні положення, що у разі їх законодавчої імплементації здатні створити велику кількість проблем у їх практичному застосуванні.
Тож розпочну першу публікацію з найбільш простого питання, а саме проекту Закону України «Про внесення зміни до статті 364 Кримінального кодексу України щодо уточнення ознак окремих злочинів у сфері службової діяльності», поданого Президентом України.
Запропоновано пункт 3 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України викласти в такій редакції: «3. Істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».
Як видно з пояснювальної записки основною метою цих змін є повернення до старої редакції частини першої статті 364 Кримінального кодексу України, яка передбачала настання кримінальної відповідальності й без наявності майнової шкоди.
Процитую лише один абзац: «Законодавцем було проігноровано, що у службових злочинах істотна шкода не завжди може бути обрахована грошима. Адже йдеться про порушення охоронюваних Конституцією та іншими законами України прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення умов, що ускладнюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів».
У свою чергу Головне науково-експертне управління Верховної Ради України підтримало цей законопроект, але надало кілька зауважень, що зводяться до повернення статті 364 Кримінального кодексу України до редакції, що існувала до 2014 року, але з включенням до «тяжких наслідків» ще й таких, що не мають матеріального вираження. При цьому до такої немайнової шкоди Головним управлінням віднесено «настання смерті потерпілої особи, масове отруєння людей тощо».
От про ці «тощо», «підрив авторитету та престижу» та інші нематеріальні наслідки хочеться коротко поговорити.
Мені цікаво, хто-небудь з авторів законопроекту проаналізував скільки кримінальних справ за статтею 364 було направлено до суду до 2014 року без наявності матеріальних збитків, а головне – скільки вироків постановлено судами?
Як визначити чи підірвав він авторитет, наприклад, державної служби чи ні? І чи було там що підривати? У чиїх очах?
А конституційні права громадян. Де межа, що чітко визначає яке порушення права – дисциплінарний проступок, а яке – кримінальне правопорушення?
І так можна продовжувати до без кінця.
Казали, що суд має в кожному конкретному випадку це оцінити.
Але чи може кримінальна відповідальність залежати від того як дивиться на навколишній світ якийсь конкретний суддя? Судді зробити крок на зустріч прокурору та слідству завжди простіше та безпечніше, ніж постановити виправдувальний вирок. Хіба це не так?
Тим більш за нинішніх умов, коли відсутня дослідча перевірка, а також неможливо оскаржити в суді реєстрацію повідомлення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, як це було з постановами про порушення кримінальної справи.
Потім у суді справи будуть слухатися вічність, бо виправдати – значить посваритися з ними, а засудити – хто знає як.
Стосовно тяжких наслідків, то я згоден, що смерть, отруєння, позбавлення волі, обшук чи інші подібні дії, що вчинялися з порушеннями законів, мають кваліфікуватися у сукупності й за відповідними статями Розділу XVII Кримінального кодексу України.
Однак законодавець має чітко окреслити коло цих тяжких наслідків. Оте славнозвісне «тощо» добре лише для написання дисертації та наукового коментаря до статті, але зовсім не для кваліфікації діяння особи конкретним слідчим, детективом і прокурором, а головне – суддею.
