» Проблематика визначення судового збору

03 жовтень 2022, Понеділок, 11:55

Проблематика визначення судового збору

23 Лютого 2018г.
0
24458_big

Питання, пропоноване до обговорення, стає особливо актуальним після тих змін, що було внесено до низки кодексів України наприкінці минулого року. Сплата судового збору за певних обставин може стати перешкодою (через елементарний брак коштів) на шляху захисту своїх права в суді.

Оскільки держава в особі законодавця робить умови сплати судового збору, а відтак – доступності суду, більш жорсткими, то хотілося б щоб та ж Верховна Рада України була більш послідовною у своїй нормотворчій діяльності.

Розпочну з пункту 5.1 статті 5 Податкового кодексу України, який вказує, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

Що ж нам каже ця стаття? А саме те, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Водночас вона вказує, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім правил оподаткування товарів митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи, а також те, що встановлення і скасування зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, їх розмірів та механізмів справляння здійснюються відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим у цій статті є застереження щодо того, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Таким чином у статті 1 Податкового кодексу України про судовий збір нічого не сказано. Але повернимося до статті 5 даного Кодексу та будемо читати далі.

Пункт 5.2 вказує, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу, а пункт 5.3 у свою чергу наголошує, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі й не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

З вище наведеного стає зрозумілим, що у разі застосування у інших законах України термінів, аналогічних тим, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються вони саме за правилами останнього.

Тож йдемо далі. Пункт 6.2 статті 6 Податкового кодексу України. Він каже, що збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

А тепер відразу перенесемося до частини першої статті 1 Закону України «Про судовий збір», яка визначає судовий збір, як збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Чи не нагадує це визначення «вчинення юридично значимих дій»?

Тоді давайте подивимося знову Податковий кодекс України та перевіримо, чи входить судовий збір до числа податків і зборів?

У статті 9, де наведено вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів про судовий збір нічого не сказано, як й відсутній він у переліку місцевих податків і зборів, що наведено у статті 10 даного Кодексу.

І це при тому, що згідно із пунктом 9.4 статті 9 та пунктом 10.4 статті 10 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних і місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

З огляду на це у мене виникає питання: чому законодавець не відніс судовий збір до числа загальнодержавних зборів, передбачених Податковим кодексом України?

Мені можуть заперечити: мовляв то ж просто збір, а то – судовий збір. Утім, я також можу запитати - чому тоді у переліку місцевих зборів вказано, наприклад, «туристичний збір». Чим це визначення краще від визначення «судовий збір»?

Якщо ж вдуматися, то ця проблема не є грою в слова. Питання ставиться про законність стягнення судового збору і навіть не сьогодні, а протягом принаймні часу дії Податкового кодексу України.

В Україні (я це дуже добре розумію) виграти позов про повернення суми судового збору через його невідповідність нормам Податкового кодексу України буде неможливо просто тому, що жоден суддя не візьме на себе таку відповідальність (ну, можливо, майже жоден).

Але ж спір може дійти до Європейського суду з прав людини і що тоді? Як будуть державні органи України пояснювати, що у нас спеціальний Закон не відповідає вимогам, встановленим у Кодексі? І де те право на справедливий суд, що визнається за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод?

Утім, не слід думати, що я противник наявності судового збору взагалі. Абсолютно ні. Він має бути, щоб убезпечитися від багатомільйонних позовів ні про що чи по надуманим мотивам.

Однак, слід також розуміти, що судовий збір має бути запобіжником від зловживань правом на звернення до суду, але не перепоною для захисту своїх прав. Особливо, коли це стосується взаємовідносин підприємця із державними органами.

Лише в теорії підприємець із державою на рівних позиціях. Насправді ж органи влади та правоохоронні органи здебільшого «бєз пєчалі», оскільки вони не ризикують ні власними коштами, ні, навіть, загрозою якихось санкцій.

От будуть проводиться перевірки додержання податкового законодавства, чи того ж, наприклад, працевлаштування. Хто не знає, як у нас можуть порушення та зобов’язання перед бюджетом «намалювати»? І ніхто ж за це жодної відповідальності не понесе. Хіба що (у кращому випадку!) комусь догану оголосять.

Бо ж за понад 20 років роботи я напевно знаю лише один випадок, коли податківці за складання надуманих актів та порушення на їх підставі таких же кримінальних справ притягувалися до кримінальної відповідальності. Стосується це однієї відомої компанії та й то відбулося це після зміни влади у 2014 році.

У цьому контексті не потрібно забувати, що підприємець, сплативши судовий збір і довівши у судах свою правоту, теоретично повинен одержати із відповідного державного органу суму сплаченого ним судового збору. Але усі хто це робив скажуть, що теоретично це – так, а практично – трошки інше.

А буває ж, що свою правоту суб’єкт господарювання доводить лише у касаційній інстанції, сплачуючи тим самим кошти тричі. Так, якийсь інспектор «зварганив» несплату податків, припустимо, на суму 50 млн. гривень і лише у Верховному Суді буде доведено правоту компанії. Судовий збір уже сплачено, але органи Державної фіскальної служби України коли його повернуть?

То ж і виходить, що підприємець обкладається податком на захист свого права, який він теоретично, як колись ПДВ, зможе повернути. Не кажучи вже про такі «приємні» речі, як проведення щодо нього у цей час досудового розслідування із неодмінними обшуками, у тому числі вдома.

Майже та сама ситуація із позовними заявами, що пред’являються до фізичних осіб владними органами.

З огляду на це пропонував би нашим законодавцям подумати не лише над тим, щоби включити судовий збір до числа загальнодержавних зборів, передбачених Податковим кодексом України чи навпаки – визначити його у статті 1 цього ж Кодексу, як виключення із правил, а й над тим, щоб передбачити, що судовий збір фізичними та юридичними особами, фізичними особами – підприємцями не сплачується у разі оскарження ними податкових повідомлень-рішень, фінансових санкцій чи подання апеляційних і касаційних скарг на рішення судів за позовами, що заявляються до них органами прокуратури, органами влади, органами державного контролю та органами місцевого самоврядування.

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»