» Угода про асоціацію з ЄС: нові пісні про головне

16 май 2021, Воскресенье, 20:35

Угода про асоціацію з ЄС: нові пісні про головне

15 февраля 2021г.
0
зображення_viber_2020-07-02_09-15-38

Антоніна Славицька

11 лютого у Брюсселі розпочалося засідання Ради асоціації Україна-ЄС. Передбачається, що на ньому буде даний старт перегляду Угоди про асоціацію України з ЄС. Не в тому розумінні, що Україна має намір вийти з Угоди, а в тому, що документи подібного масштабу та значення прийнято піддавати ревізії приблизно раз на п’ять років. Нашій же Угоді невдовзі виповниться сім. Деякі її положення будуть розглянуті і, можливо, переосмислені. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль розраховує про те, що перегляд Угоди буде завершено до кінця поточного року.

Важливий аспект: ревізія Угоди торкається її економічно-торгівельної частини. А тому не дивно, що Україні доведеться передусім відповідати на непрості для неї питання. Наприклад, про те, як були витрачені кошти, призначені для боротьби з коронавірусом і отримані нашою державою від міжнародних інституцій. Доведеться пояснювати, що кошти ці пішли на будівництво доріг (і, мабуть, демонструвати ці дороги). Окремий звіт стосуватиметься нашої одвічної біди – корупції та усього, що із нею пов’язано. Як відбиватиметься Україна та її брюссельські емісари від настирливого інтересу Заходу до цих моментів – поки неясно.

І це при тому, що економічна частина складає 80% від всієї Угоди. Саме в ній Україна взяла на себе ряд зобов’язань, і не лише зобов’язання подолати корупцію. Наша держава, серед іншого, мала забезпечити привабливі умови інвестування в українську економіку, чого – будемо відверті – зроблено не було. Попри всі обіцянки висадити десант «інвестиційних нянь», Україна не може похвалитися тим, що вкладати кошти в її проекти так само вигідно та безпечно (а це теж немаловажно!), як і у проекти будь-якої іншої країни Європи.

Чого іще очікуватиме від нас Брюссель? Про це ішлося в листі президенту України Володимиру Зеленському від голови Європейської Ради Шарля Мішеля і голови Європейської комісії Урсули фон дер Ляйен: «Планується поглиблення галузевого співробітництва, зокрема в цифровій та екологічній сферах. Готується до підписання вже найближчим часом Угода про спільний авіаційний простір. Розпочато роботу попередньої оціночної місії ЄС в контексті майбутньої угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції».

Угода про спільний авіапростір або, як її ще називають, «відкрите небо», мала бути підписана ще у 2015-му. На заваді стала британсько-іспанська суперечка щодо приналежності Гібралтара. Втім, відколи Британія вийшла з Європейського союзу, давній конфлікт утратив актуальність. Небо можна відкривати «наново» – і це, здається, обіцяє Україні суцільні вигоди, адже йтиметься про збільшення кількості напрямків, рейсів, частотності польотів. От тільки монополії в цій галузі бути не повинно, тільки так відродиться здорова конкуренція, а квитки – подешевшають. Пасажири точно радітимуть змінам, а от щодо одного відомого олігарха, то це – не факт. Але, схоже, що президент України охолонув до дружби з ним, що, втім, є окремою історією.

Наступний момент, який, напевно, буде обговорюватися, це так званий «промисловий безвіз», який має забезпечити більш широкий доступ на європейський ринок української продукції без додаткової сертифікації. Для цього необхідно прийняти зміни в українське законодавство щодо приведення вітчизняних промислових стандартів у відповідність з європейськими. Зараз Україна активно бореться за можливість збільшення квот, які надто швидко вичерпуються. Та замість кроків назустріч наші західні партнери надали нам безмежні квоти на ті товари, які ми не виробляємо.

Але чи в усьому тут винний Захід? Ні, бо влада України – як теперішня, так і попередня – розділяє відповідальність за те, що преференції Угоди так і лишилися імітацією. Річ у тім, що українська сторона воліє, щоб численних перевірок якості експортованої продукції не було. Але таке неможливо в принципі. Саме тому з нашої держави не вийшло аналога східноєвропейського Китаю, тобто країни, яка могла б постачати товари масового споживання на ринок ЄС замість Піднебесної.

Хоча будь-яка угода – це взаємні поступки і торги, в яких виграє та сторона, що має більший хист до подібного рожу перемовин. Економісти, яких мені доводилося читати, попереджають: головне, аби зараз не повторилася ситуація, яка вже мала місце колись при вступі України до Світової організації торгівлі, а також при підписанні документів про зону вільної торгівлі з ЄС. Тоді наша сторона добровільно прийняла на себе не надто вигідні умови. Фахівці говорять, що в тіло нової Угоди (якщо вона буде відрецензована) наряду із «промисловим безвізом» чи «відкритим небом» можуть вписати значно менш привабливі пункти.

Чого вони можуть торкатися? Та, в принципі, чого завгодно. Наприклад, того ж лісу-кругляку, заборону на експорт якого Україна виграла в міжнародному арбітражі швейцарського міста Лугано. Нагадаю, що справа була гучна та заполітизована, адже, як виявилося, із підписанням Угоди про асоціацію Україна не мала нічого, що могло б протистояти хижацьким настроям Європейського Союзу. Умовна бензопила «дружба» запрацювала на повну, винищуючи під корінь наші ліси, бо цього, мовляв, вимагала Угода. Нині питання закрите, але відкрити його (або якесь аналогічне) не буде надто складно.

Але справа не тільки в лісі, вона ще й у модному нині екотренді. Відомо, що Європа проголосила перехід на новий «зелений» курс (EU Green Deal), мета якого – зробити економіку Євросоюзу вуглецево нейтральною до 2050 року. Для досягнення цієї мети ЄС збирається (поки що орієнтовно з 2022 року) ввести так званий «зелений» (вуглецевий) податок на імпорт. Від України ж в даному контексті очікується лояльність та послух. Між тим наш виробник може дуже сильно постраждати від такого податку через те, що у вітчизняному виробництві значну частку займає саме вугілля, а вугілля – це «персона нон грата» у Європі. Тож навіть у виробництві сільськогосподарської продукції може бути знайдений «вугільний слід», що поставить під питання всю нашу співпрацю.

Зверну увагу і на те, що поки у перемовинах між Україною та ЄС не звучало питання ринку землі, але це лише питання часу. Про ринок землі нас запитають теж, і не просто запитають, а, цілком вірогідно, зроблять цей момент елементом елегантного шантажу. Як чинитиме українська влада в цьому (та й в усіх вище зазначених питаннях) – невідомо. Але логіка усіх останніх процесів підказує, що національні інтереси можуть бути з легкістю принесені в жертву бажанню бути зручними для Заходу партнерами.

Така позиція цілковито розмиває розуміння того, куди і навіщо ми йдемо, бо навіть якщо ми йдемо (чи намагаємося йти) в ногу з Європейським Союзом, нам бракує усвідомлення наслідків того, чим саме завершиться подібний спільний поступ. І чи візьме інтерес України гору над політичною кон’юнктурою. Через весь цей хаотичний рух та запопадливе виляння хвостом перед Заходом настає розчарування європейським вибором. Що є і прогнозованим, і закономірним.

Тож нашій нинішній владі – якщо вона дійсно цим вибором дорожить – треба терміново перепрограмовувати не стільки Угоду про асоціацію, скільки власний спосіб дій. Будь-який психолог скаже, що повна покора одного партнера іншому ніколи не є запорукою гармонійних відносин. Навіть навпаки. Рабська готовність виконувати усі вказівки сильніше консервує рабство та власну вторинність.

Читайте Резонанс в Facebook и подписывайтесь на наш канал в Telegram

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України