З кожним днем ряди служників Феміди рідшають. Один за одним судді з багаторічним стажем роботи оголошують про бажання добровільно піти у відставку. За інформацією Вищої ради юстиції з початку цього року від суддів надійшло близько 1000 заяв на звільнення. Загалом, майже 3000 осіб готові раз і назавжди розпрощатись зі своєю мантією.
Верховна Рада України, як бачимо, жодних заперечень немає. 22 вересня вона прийняла постанову №5157, відповідно до якої 386 суддів відправили у відставку та звільнили на загальних підставах.
Здавалось, що тут такого. Не хочуть працювати – двері відкриті. Але не все так просто. Адже ключові причини такого стихійного звільнення людей, які професійно вершать правосуддя в країни, надзвичайно складні і глибинні.
Деякі політики намагаються запевнити, що судді звільняються, бо не хочуть заповнювати електронні декларації та вказувати свої істинні доходи, статки. Але чи не занадто поверхневе пояснення? І чи не криється за усіма такими заявами елементарне бажання виправдати абсолютно провальну судову реформу?
Аби розібратись у цій ситуації потрібно розуміти масштаби цього процесу.
Судді не хотіли так масово звільнятись, але їх фактично змусили ті обставини, які склались нині довкола правосуддя. Ця вся революційність керівництва країни перейшла у відверте культивування неповаги до суду і створення аксіоми – «всі погані».
Конституційний суд нещодавно прийняв рішення відновити всі виплати суддям. Тобто, коли суддя йде у відставку, то йому виплачують достатньо велику вихідну допомогу. Люди із двадцятирічним-тридцятирічним стажем бачать, що в нинішній системі їм нічого робити. Держава їх не захищає, кожен може принизити і оком не моргне. Кому така робота потрібна? Тому й почали пачками здавати свої документи.
Ще один фактор – ліквідація судових інстанцій. Існуючих Вищих спеціалізованих судів уже не буде. Судді, які там працюють, не вірять в об’єктивність конкурсу щодо їх переведення у Верховний Суд.
Особлива ситуація у Вищому адміністративному суді. Взамін йому створюють звичайну палату у Верховному суді. Судді адмінюстиції відверто говорять – ми створювали цей суд, не хочемо брати участь в його знищенні. Вони переконані, що держава нищить автономність адміністративної юстиції, за яку, до речі, виступає Венеційська комісія.
За інформацією голови ВАСУ Олександра Нечитайла, у Вищому адміністративному суді України на сьогоднішній день здійснювати судочинство має право лише половина від передбаченої штатом кількості суддів.
Так, штатна чисельність суддів ВАСУ становить 97 осіб. Фактична – 72 судді. З них щодо 23 суддів Верховною Радою України прийняті рішення про звільнення. Матеріали щодо звільнення з посад 8 суддів знаходяться у ВРЮ або парламенті. Здійснювати судочинство мають право всього лиш 49 суддів ВАСУ – тобто половина. Висновок простий – дуже скоро ми побачимо гори нерозглянутих справ, які будуть накопичуватись в геометричній прогресії.
Також у списку на звільнення – судді апеляційних судів, які мають великий стаж.
Ідеологи судової реформи не розуміють весь масштаб небезпеки. Йдуть кваліфіковані кадри. Прийдуть молоді, «зелені», як у ситуації з патрульною міліцією. Не буде навіть з ким порадитись, в кого перейняти досвід. Про яку якість правосуддя тоді говорити? В результаті, цей весь хаос трансформується в позови громадян України в Європейський суд з прав людини. Про це ніхто чомусь не говорить.
Судову систему чекає колапс. Особливо цей колапс відчують прості люди, які звертатимуться до суду, однак на ділі не зможуть захистити свої права.
Вся суть судової реформи зводиться до банальної заміни судді Іванова на суддю Петрова, а не до того, аби покращити доступ до правосуддя, підняти його престиж. Хіба не в цьому суть радикальних змін?
Держава могла попередити нинішню ситуацію, якби свого часу не відкидала всіх молодих суддів, так званий кадровий резерв. Близько 600 людей в останні роки здали квалікафіційні екзамени за підтримки міжнародної програми USAID. Вони готові були працювати. Їх треба було просто призначити на посади, поступово переводити з однієї інстанції на іншу, і так до найвищого рівня. У таких людей було б в рази більше досвіду, ніж в крутого адвоката чи професора, який одразу ж стане суддею. Оскільки той же професор бігатиме до судді і питатиме, як правильно йому написати рішення.
Сьогодні єдиний вихід – починати призначати людей на вакантні посади. Питання – де їх взяти? Мають прийти « знизу», здобути досвід. Без цього - ніяк.
Хто постраждає від реформи? Як завжди – люди. Їхні справи, які й так не надто оперативно розглядались в судах, тепер чекатимуть своєї «черги» на суддівських полках поруч з тисячами подібних. І чим тут зарадиш – у нас же реформа в дії.
Цікава тенденція - суддів зменшується, а проблем у людей - ні. Українцям байдуже, хто їх судитиме – Іванов чи Петров. Для них важливо, аби був результат. А цього, вочевидь, найближчим часом годі чекати.
Так що висновок лаконічний – дореформувались.
