08 грудень 2024, Неділя, 15:27

Як Андрій Білецький від журналістів ховається

30 Січня 2018г.

Даний аудіозапис я публікую, переслідуючи відразу декілька цілей.

Перша - показати всю боязку сутність "легендарного комбата" і "перспективного політика" Андрія Білецького. Особливо на тлі загравшого усіма барвами в соціальних мережах скандалу, викликаного недавнім пафосним маршем по центральній вулиці української столиці представників новонародженого дочірнього проекту і силового крила партії "Національний корпус" - "Національних дружин".

Друга - висвітлити інформполітику нашого телевізіоннного простору, вчергове популярно пояснивши, чому по "ящику" народ не бачить багато з того, що можна прочитати в інтернеті.

Третя. Мені часто надходять попередження від моїх друзів, власних інсайдерів і дружніх правоохоронців про те, що шавки Вождя час від часу (зазвичай загострення виникають після моєї чергової публікації) цікавляться тим, де, з ким і як я живу, чим дихаю і іншим в такому ж дусі. Отже, гадаю, буде не зайвим в черговий раз їм нагадати, що я та фейсбучна спільнота цікавимося ними не менше.

Остання - відповісти на періодичні питання моїх читачів у соцмережах щодо того, чому я поступово зник з телеекранів, на яких досить часто миготів, особливо в 2014-2015 роках. В тому числі й на центральних телеканалах.

Ця розмова відбулася між мною та співробітником одного з провідних та найбільш рейтингових вітчизняних телеканалів у жовтні минулого року. Мене спочатку запросили до ефіру в якості експерта, але вже за два дні, зранку в день випуска подзвонили та ввічливо відмовили. Мовляв, Андрій Білецький, який також був запрошений, причому вперше, навідріз не схотів приходити на передачу, якщо в ній візьму участь я. Себто спантеличив редакцію телепередачі, поставив питання ребром.

Співробітниця телеканалу послалася на те, що Білецький у них буде вперше та є вкрай довгоочікуваним гостем, але пообіцяла запрошувати мене на наступні випуски. В результаті дзвонити мені перестали, а Білецький став там чи не найбільш частим спікером, буквально прописавшись у даній студії.

Білецький чудово розумів, що я зможу просто закидати його питаннями, на які він нічого не зможе відповісти, враховуючи те, що я досліджую т.зв. "Азовський рух" та їхні чисельні злочини вже не перший рік. А почалося все з двух розслідувань загадкової справи загибелі колишнього близького соратника Білецького Ярослава Бабича, до якої як мінімум побічно причетні як колишне керівництво полку "Азов", так і верхівка МВС. Ці мої статті опублікувало Радіо Свобода, завдяки чому багато чого цікавого узнали навіть за кордоном - в українській діаспорі.

Щоб уникнути зайвих дешевих скандалів, назву телеканалу озвучувати не стану. Навіщо, якщо вони, на жаль, аж нічим не відрізняються від решти нашого телебачення? Принаймні поки що. Але залишаю за собою це право, тому що я їм нічого не винен.

І плювати мені на будь-яку там етику, "цехову солідарність" та решту вигаданих збочень, якщо хтось продовжує ліпити псевдогероїв з лайна, вішаючи глядачам локшину на вуха! Я дуже добре пам'ятаю, як в травні 2014-го такого ж хєроя ліпили з нікому невідомого шахрая Кості Грішіна, чим це все закінчилося, і чого мені та одиницям з журналістів коштувало розвінчати його світлий образ.

Артем Фурманюк Журналіст