» В Україні створили Мєкку для криміналітету

30 червень 2022, Четвер, 22:28

В Україні створили Мєкку для криміналітету

28 Серпня 2018г.
0

Ґрунтовно дослідити і оцінити стан справ із дотриманням конституційних прав громадян – справа нелегка і має базуватись на серйозних дослідженнях. За відсутності таких є небезпека дати волю емоціям, які не є добрими помічниками у правовому аналізі. Але ми розглядаємо сьогодні абсолютно конкретний зріз – дотримання конституційних прав людини на стадії досудового розслідування. Тому маємо можливість оперувати конкретними фактами.

Головна наша мета – дати загалу, людям, громадянам нашої країни розуміння того, в якому правовому становищі вони знаходяться. Бо влада старанно переконує українців в тому, що вони мають кожного дня дякувати їй за щастя жити в правовій державі. Де судова реформа, реформи правоохоронних органів начебто спрацювали на користь пересічного українця – від великого бізнесмена або підприємця, до сільського вчителя. Люди у своїй більшості не кожного дня мають справу із правоохоронними органами та судами, то, може, і вірять в існування цих повітряних замків. А от хто стикався із системою у її нинішньому, від реформованому вигляді, мають протилежну точку зору.

Рівень дотримання конституційних прав на стадії досудового розслідування має свої маркери. Скажімо, статистику кількості обшуків або арештів. Зауважу – офіційних даних нині чомусь бракує. Принаймні за останні три роки така статистика, підтверджена відповідними державними органами, не обнародувалась. Тому я буду посилатись на дані, опубліковані нещодавно Судово-юридичною газетою, щодо розгляду слідчим суддею клопотань, скарг, заяв під час досудового розслідування.

Одразу зауважу – ця інформація не була спростована. А вона – вражає.

2012 року кількість клопотань, що надходили до суду, стосовно проведення обшуку житла чи іншого володіння особи становила 2645; щодо тимчасового доступу до речей і документів — 10152.

Відомості 2017 року. Кількість клопотань, що надійшло до суду, стосовно проведення обшуку житла чи іншого володіння особи становить – увага! - 118 884, що в порівнянні в 45 разів більше, ніж в 2012 році!

Кількість клопотань щодо тимчасового доступу до речей і документів — 257 744.

Приблизно 85% таких клопотань задовольняється судами.

Але попри таку небувалу активність правоохоронних органів, попри таку підтримку їхніх клопотань судами, якість розкриття злочинів жодним чином не покращилась.

І всі ми чудово розуміємо, що означають такі цифри. Перш за все – вони означають дисонанс між тими самосхвальними характеристиками відповідних реформ, яку дає собі влада і реальним станом речей.

І узагалі – про яку реформу ми говоримо?

По-перше, як правило, хоча б у фаховому колі є розуміння моделі, за я кою проводиться та чи інша реформа. Але ані щодо правоохоронної, ані щодо судової системи ми так і не дочекались відповіді на питання, за якою моделлю чи моделями трансформуються ці системи?

По-друге, реформа передбачає покращення, вдосконалення системи, абро взагалі її модерне переформатування. Маємо ми перше, або друге, або третє? Питання риторичне.

По-третє, ключове значення мають виконавці реформ. Їхній фах, досвід, знання, мотивації. В нашому випадку реформування стало завданням самих керівників МВС або прокуратури, які не є фахівцями, а є політичними призначенцями. Які, підкреслюю, опинились там, де, власне, знаходяться важелі регулювання правового поля держави. І не маючи, ані моделі, ані фаху, ані досвіду, керовані політичною доцільністю та тяжінням до гучного піару, вони не реформували систему.

Вони її розвалили. І це дуже трагічний висновок, адже мова іде про стримування криміналітету, який в цих умовах отримав достатньо вільготне життя. Скидається на те, що цього досі не розуміють ані самі керівники правоохоронних органів, ані політикум, який довірив їм реформування.

Вони не розуміють, що будь-яке реформаторство передбачає збереження професійного сегменту галузі. Що прагнення вдосконалення системи повинно базуватись на науковому підході, а не на політичних амбіціях і тимчасовій доцільності.

Ми живемо у часи четвертої промислової революції і четвертої фахової революції. Тобто в часи, коли фахівців купляють, бо саме вони вирішують проблему розвитку і перетворень.

Натомість в наших умовах демонструється протилежна ідеологія. Керівник, призначений для реформування якоїсь системи, починає з того, що звільняє усіх, хто з тої ч іншої причини не вкладається у його ідеологічну матрицю. А потім придумує такий «прозорий» конкурс, щоб призначити тих, хто в цю його матрицю вбудовується. І вважає, що це і є реформа. Хлопці, яких призначили поганими, покарані, хлопці, які вважаються хорошими зараз дадуть космічний результат.

Не дали, і це закономірно.

Звідси – усі ті збочення, які ми спостерігаємо в роботі правоохоронної системи. Зокрема і у «революційній» кількості затримань. Неважко передбачити, що левова їхня доля - сумнівна з точки зору процедури і закону. Бо недосвідчена або нефахова людина не розуміє законних підстав,і, що страшніше – не розуміє наслідків. Які полягають в тому, що порушення конституційних прав людини також у свою чергу є кримінальним злочином.

Є передбачені законами межі. Якщо «хороший хлопець» із «прозорим» конкурсом за плечима, затримав людину, яку потім суд виправдав, відпустив, повинна настати відповідальність.

Теж саме і з обшуками, кількість яких, нагадаю, зросла за часів реформування правоохоронної системи, у 45 разів! Але ми знаємо, що обшук повинен бути обгрунтованим, він є своєрідною крайньою мірою. Яка застосовуються у випадку, коли є обґрунтовані законні підстави вважати, що підозрювана особа дійсно приховує важливий доказ. А судячи з того, що суди масово дають дозволи на обшуки – тут також є проблема. Судді або під тиском, або з інших причин, санкціонують необґрунтовані обшуки, чим також масово порушують закон.

Тобто мова іде про неусвідомлення, нерозуміння правоохоронцями та суддями відповідальності за свої дії! В цьому, на мій погляд, головна причина такого масового порушення конституційних прав людей на стадії досудових розслідувань.

І саме тому ми не маємо офіційних даних про обшуки, затримання і арешти. Хто буде вести цей облік, коли він фактично є доказом незаконності власних дій?

У комплексі це означає зловживання владою, яке притаманне людям із низьким рівнем підготовки. Адже не фаховість і нерозуміння власної місії компенсуються зухвалістю і відчуттям безкарності. Що, у свою чергу, робить людей абсолютно безправними перед правоохоронною системою. Створює атмосферу незахищеності, свавілля, правового нігілізму в державі.

Відкрите питання – хто в державі Україна нині здійснює нагляд за виконанням законів? Ніхто? То про яке дотримання конституційних прав людей ми, за великим рахунком, говоримо?

Отже, знищивши стару систему, та не побудувавши нової, в країні створили якусь Мєкку для криміналітету.

І при цьому – створили вакуум в сфері дотримання і застосування законів, що знівелювало права громадян. В цій ситуації останньою інстанцією мав би бути суд, але, погодьтесь, така виключна позиція нашу судову систему тільки розбещує. Людина без грошей захисту в суді не знайде.

Як назвати таке «реформування», в результаті якого громадяни фактично опинились без правового захисту і втратили надію на справедливість? Таку ситуацію ми можемо віддзеркалити не тільки на правоохоронну та судову системи – вадою втрати інтересу до проблем громадянина страждає уся державна система.

Тут знов доводиться згадати про відсутність будь-якого моделювання при плануванні реформ. Спроби «самореформуватись» з боку різних органів, які повинні були б працювати скоординовано і узгоджено, тим більше під час війни, нагадують безглуздий броунівський рух. Процес абсолютно некерований. Можна навести як приклад, американську модель, де робота різних ланок системи підпорядкована загальним завданням, які визначаються регулярно. Стратегія національної безпеки приймається щорічно і містить усі ризики, з якими може стикнутись держава у цей період часу – від економічних до військових. Ми мали б застосувати саме такий підхід, в нинішніх умовах він абсолютно логічний. У такому разі, скажімо, можна було б завчасно передбачити кризу в Азовському морі, яку ми маємо зараз. І завчасно розробити стратегію реагування.

Помилкою є думати, що проблема дотримання прав людей під час досудового слідства не має стосунку до таких глобальних речей. Ні, усе пов’язано в державі як організмі, і прорахунки в будь-якому органі тягнуть за собою проблеми для всієї системи. Якщо держава не турбується про те, що може статись завтра у небезпечному стратегічному регіоні, вона навряд чи буде стурбована і захистом прав своїх громадян будь-де і будь-коли.

Найгірше – це зневіра громадян у тому, що хтось захистить їхні порушені права. В тому, що бізнес трясе від атак нефахових, але зухвалих правоохоронців. В тому, що за таких умов годі сподіватись на інвестиції…

За великим рахунком, при тому, що такий стан із дотриманням конституційних прав прийнято вважати початком побудови поліцейської держави, насправді держава слабшає.

Станіслав Єжи Лєц казав – «Той, хто постійно порушує право, нечасто сам твердо стоїть на ногах».

Виступ на круглому столі: "Дотримання правоохоронними органами конституційних прав і свобод громадян".

СТАН ДОТРИМАННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

_DSC5573
Микола Голомша Перший заступник Генерального прокурора України (2014 рік), професор права, доктор філософії в галузі державного управління, заслужений юрист України