» Птахи гнізда Петрова: чому за інциденти з КСУ слід дякувати Порошенку?

05 декабрь 2020, Суббота, 23:50

Птахи гнізда Петрова: чому за інциденти з КСУ слід дякувати Порошенку?

7 ноября 2020г.
0
777

Антоніна Славицька

Не хочу жодним чином образити президента України, але я не впевнена, що в його лексиконі присутнє слово «цугцванг». Якщо воно присутнє, то глава держави знає, в якій ситуації він опинився. Якщо відсутнє – саме час його вивчити. Бо все, що б не робив Володимир Зеленський зараз, намагаючись відкотити історію назад, тобто до того моменту, коли Конституційний Суд ухвалив свої загальновідомі рішення, лише погіршує його становище.

Зеленському не позаздриш: на нього тисне Захід, одночасно вимагаючи і повернути статус кво, і скасувати розправу над Конституційним Судом. Він (президент) вкрай непевно почувається у парламентських стінах, бо хоча 200 депутатів і зібрали підписи під зверненням про добровільну відставку суддів КСУ, для конституційної більшості (а вона може знадобитися президенту) цього замало. Своє незадоволення висловлює Зеленському і опозиція в особі «Європейської солідарності», єхидно нагадуючи, що коли президент достроково розпускав парламенту у 2019-му, якість КСУ його цілком влаштовувала, а тепер, виходить, вже ні…

Так, суто по-людськи Володимира Зеленського шкода. Але суто по-людськи. Але як політику йому не має пробачень – треба було заздалегідь прораховувати наслідки всіх своїх рішень, зокрема, і щодо згадуваного мною розпуску парламенту.

До того ж – і тут можна погодитися з колишнім главою ОП Андрієм Богданом – президент не міг не знати, що готують в стінах КСУ. І якщо для нього було важливим зберегти роботу антикорупційних структур, треба було краще їх оберігати.

Але річ у тім, що винуватцем нинішнього цугцвангу є не чинний президент. І навіть не чинний склад КСУ.

Винуватцем є людина, котра наразі стоїть в стороні і гріє руки над полум’ям скандалу. Не забуваючи час від часу підкидати туди дрова. Ім’я цієї людини – Петро Олексійович Порошенко.

Саме за Порошенка була проведена так звана «судова реформа», яка торкнулася і Конституційного Суду. Тодішні її прибічники зустріли зміни бурхливими оплесками, підкреслюючи, що якщо раніше КСУ ризикував відчути на собі тиск з боку політичних структур, то нині він є вільним від будь-якого тиску.

Забігаючи наперед зауважу, що ті ж персони, котрі тоді зустрічали оновлений КСУ із пальмовими гілками, нині кричать «розіпни його». Воістину, місце сидіння впливає на точку зору, але мова зараз не про це.

Що ж було зроблено із Конституційним Судом за президентства Порошенка?

У 2016 році був змінений порядок призначення суддів КСУ на конкурсний. До цього моменту суб'єкти призначення суддів КСУ – президент України, Верховна Рада та з’їзд суддів могли їх і звільнити – за наявності відповідних підстав. Після 2016-го органи, що призначали, лишилися тими самими: президент, парламент і з’їзд, але процедура звільнення змінилася докорінно. Тепер відправити у відставку чи звільнити суддю Конституційного Суду можуть виключно судді Конституційного Суду.

Можуть, якщо захочуть. А якщо не захочуть, то й не відправлять. Коло, таким чином, замикається на КСУ. І щоб не творилося у його стінах, як би не порушив присягу суддя КСУ, він фактично залишається недоторканим.

Щоправда, був один прецедент із головою КСУ Станіславом Шевчуком, котрого в травні 2019-го члени суду дружно звільнили за «системні та істотні порушення». Шевчук це рішення оскаржив, і суд першої інстанції скасував постанову про звільнення та зобов'язав КСУ поновити Шевчука на посаді, а апеляційний суд вказане рішення відмінив.

Водночас цю перевагу Конституційному Суду дала саме «реформа» від Порошенка. Її хвалили за прогрес і за те, що після 2016 року судді КСУ мають призначатися на конкурсній основі. А також за те, що у вимоги до претендентів вписали «високі моральні якості» та «визнаний рівень компетентності у праві».

Але головним здобутком, як вже було сказано вище, визнавалась неможливість звільнення судді КСУ ніким іншим, окрім як кворумом самого суду у складі 12 персон.

Пригадую, як в одній з чисельних грантових установ – Центрі політико-правових реформ – експерти захоплено відзначали, що попередній порядок призначення та звільнення суддів КСУ призвів «до залежного та низькопрофесійного складу Конституційного Суду, який було використано, наприклад, для узурпації влади режимом Януковича».

Тепер же, писали вони, «порядок призначення та звільнення суддів КСУ змінюється. Нам вдасться стати на шлях побудови незалежного авторитетного КСУ, якщо ми зможемо забезпечити справедливий порядок попереднього добору суддів та тим самим обмежимо політичних суб'єктів».

Що ж, політичних суб’єктів і справді обмежили. Їх взагалі винесли за дужки, сподіваючись на те, що «високий моральний рівень» суддів КСУ є запорукою того, що вони діятимуть за законом і контролюючий орган в особі, зокрема, парламенту їх не знадобиться.

Цим новаціям раділи всі, і, зокрема, теперішній почесний залізничник, а у 2016-му – депутат від фракції БПП – Сергій Лещенко.

Нині ж екс-парламентар кричить «ґвалт!», наполягаючи на тому, що такого неподобства не було «навіть за Януковича» і що в усьому винна… фракція ОПЗЖ.

Хоча раніше Конституційний Суд вже визнавав такими, що не відповідають Конституції України, окремі положення щодо декларування і статті КК про незаконне збагачення.

Тобто у 2019 році він робив приблизно те саме, що у 2020-му. Але тоді йшлося про декларування для громадських активістів, а тому заперечень вердикт КСУ ні в кого не викликав. Мається на увазі – ні в кого в середовищі самих активістів. Нині часи змінилися, як змінилася і розстановка сил в оточенні Зеленського та Порошенка.

Частина симпатиків останнього перетекла під знамена діючого президента, а тому хвалить все, що робить він, і ганить все, що творив його попередник.

З точки зору політики це – закономірний процес. Бо політик будь-якого рангу завжди шукає власний профіт. Його знайшов Петро Порошенко, отримуючи бонуси від нинішньої кризи. Його знайшли і вчорашні однофракційці Петра Олексійовича, які вчасно перестрибнули з одного плавзасобу на інший.

Тож у програші лише – Володимир Зеленський, а з ним – і вся країна також.

Але не тому, що нам можуть скасувати безвіз (цього не станеться), а тому що жити в державі, де всі порушують і моральні настанови, і правові засади, як мінімум некомфортно.

Не говорячи вже про те, наскільки це соромно.

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

СУДОВА РЕФОРМА ТА ЇЇ ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України