Про неузгодженості та прогалини у нині діючому Кримінальному процесуальному кодексі України написано сотні, якщо не тисячі публікацій, але віз й нині з місця не зрушився.
З боку слідчих та оперативних працівників нерідко можна почути, що чинний КПК не дає можливості нормально проводити досудове розслідування, не захищає права потерпілих тощо. І в цих словах дуже багато правди.
У нас, на жаль, активність приходить здебільшого під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях за фактами скоєння правопорушень у сфері господарської діяльності.
Наскільки ж цікавіше проводити обшуки з вилученням коштів, ювелірних виробів та антикваріату, ніж розкривати вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки з квартир чи перешкоджати нападам на журналістів.
Тож не дивно, що за кримінальні провадження підслідні органам Національної поліції ніхто не б’ється, зате так звані господарські, службові та корупційні злочини виривають з рук один у одного численні органи досудового розслідування.
Однак ті нововведення, що пропонуються на розгляд Верховної Ради України, навряд чи допоможуть усунути ключові вади Кримінального процесуального кодексу України та окремих норм Кримінального кодексу України. Тож торкнуся деяких проблемно врегульованих питань, що виникають при проведенні обшуку, вилученні майна під час нього, накладенні арешту на майно та рахунки в банках, а найбільше – при скасуванні такого арешту та реальному виконанні ухвали суду з цього питання.
Наприклад, пунктом 9.1 глави 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, передбачено, що банк приймає до виконання документ про арешт коштів, який доставлено до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган.
При цьому згідно з пунктом 9.11 глави 9 цієї Інструкції банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган.
Отже банк має довіряти ухвалі слідчого судді, який накладає арешт і дав її копію слідчому чи прокурору, які вмить можуть привезти її та реалізувати накладення арешту на кошти.
Зате коли таку ухвалу оскаржено та скасовано, то чомусь адвокату, який також привезе до банку ухвалу, останній вірити не має права та взагалі її не прийме.
Таким чином про рівність сторін у процесі мови не має взагалі. Тим більш, що жоден прокурор чи слідчий взагалі не зобов’язаний передавати до банку ухвалу про зняття арешту. Не передбачено й направлення копії ухвали безпосередньо судом. Таким чином це відбувається лише за заявою адвоката чи особи на чий рахунок було накладено арешт.
Однак по пошті копія відповідної ухвали може йти кілька днів. Точніше не може, а обов’язково так надходить.
Як результат робота суб’єкта господарювання навіть після скасування арешту буде заблокована щонайменше ще на 3-4 дні, а то й більше.
Не менш проблемним є повернення майна, у тому числі готівкових коштів, які було вилучено під час обшуків.
По-перше, це майно можуть «загубить». Було, як кажуть, і десь зникло. Миші з’їли.
По-друге, кримінальне провадження може бути закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, а майно так й не повернули. Ото задачка!
Однак, зачекайте! Чому держава саморуч створивши проблему, її вирішення перекладає на фактично потерпілу сторону чиє майно було незаконно вилучено і арештовано?!
Натомість у Верховній Раді України перебуває проект Закону України, розроблений та внесений народним депутатом України Качурою О.А., у якому пропонується частину сьому статті 236 викласти в такій редакції: «7. При обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.».
Дійсно і ця проблема є важливою, а запропоновані зміни – слушними.
Усім відомо, що при проведенні обшуку майно та документи, що охоплені ухвалою слідчого судді як об’єкти відшукання, вилучаються слідчими і прокурорами, але до суду з клопотанням про їх арешт ніхто не звертається. Вони вважаються уже фактично арештованими.
Насправді ж така практика грубо суперечить як Конституції України, так й нормам Кримінального процесуального кодексу України. Чому це так легко пересвідчитись самому, у тому числі ознайомившись із пояснювальною запискою до вищезгаданого законопроекту.
Однак, як я вже вказував раніше, фактично для бізнесу унормування порядку вилучення майна у ході обшуку – лише маленька часточка проблеми.
У нас люблять писати про корупцію, але насправді реальному сектору економіки найчастіше доводиться зіткатися не з цією проблемою, а з «юношей бледным со взглядом горящим».
На жаль, так званими реформами втрачено школу оперативної, слідчої та прокурорської роботи. Перш за все з точки зору почуття відповідальності та розуміння того чи потрібно це робити, а тим більше виконувати вказівки керівництва, якщо вони суперечать закону.
Для нового покоління провести обшук, вилучити речі, зупинити діяльність підприємства – речі прості та буденні. За це все рівно ніхто не запитає. Принаймні років п’ять останніх це видно дуже наочно.
З огляду на це хотілось би привернути увагу народних депутатів України та Офісу Генерального прокурора саме до означених питань. Тим більш, що прокуратура сама повідомила про те, що припинення тиску на бізнес є її одним із основних завдань.
Це питання не риторичне, оскільки часто кримінальні провадження «кочують» по цим областям для так би мовити «секретності», а окремі судді підтримують клопотання про проведення обшуків і арешт майна так швидко та ґрунтовно, що переносять з них до тексту ухвал усі граматичні та стилістичні помилки.
Потрібно зробити інвентаризацію вилученого і арештованого майна, не забуваючи про готівкові кошти. З’ясувати чи не має фактів розміщення вилучених коштів на депозитах в банках, що були згодом визнані неплатоспроможними та ліквідовуються.
Що робиться з майном і коштами, які вилучено у кримінальних провадженнях, які закрито на стадії досудового розслідування з різних підстав?
Якщо це майно не повернуто перед закриттям кримінального провадження, то хто у цьому винен? Скільки за цей час витрачено коштів на зберігання його у банківській скриньці? Якщо це автомобіль чи інший транспорт, то яка вартість його зберігання?
До речі, чому особа у якої вилучено автотранспорт має сплачувати за його збереження? Це така примусова послуга?
Скільки обшуків було проведено у свідків, а також скільки у них вилучено майна та накладено арешт на кошти у банках? Який час було незаконно арештоване це майно? Чи було це предметом вивчення та реакції на порушення закону з боку вищестоячих керівників?
З точки зору ж доповнення Кримінального процесуального кодексу України пропоную такі зміни.
Перш за все особі у якої проведено обшук потрібно надати право у апеляційному суді оскаржити підстави його проведення. Бо ми вже дожилися до того, що ці слідчі дії проводять у осіб, котрі взагалі не знають нічого та не мають жодних стосунків до певних питань, що вивчаються у кримінальному процесі.
Далі. Слід внести обов’язок слідчого і прокурора самостійно у день постановлення ухвали доставити до банківської установи це завірене судове рішення про скасування арешту, накладеного на банківський рахунок.
Про виконання вони мають відразу повідомити власника цього рахунку.
Аналогічно у разі вилучення та арешту готівки і цінностей, що мають зберігатися в банках, слідчі та прокурори мають надати особі у якої їх вилучено точні дані місця їх збереження, а також зазначити особу, яка відповідальна за це.
У разі скасування арешту кошти та цінності слідчий чи прокурор мають повернути не пізніше ніж за три дні з дня постановлення ухвали суду.
Подальше перебування коштів і цінностей має вважатися умисним невиконанням рішення суду та відповідним чином каратися у кримінально правовому порядку.
Заборонити розміщати готівкові кошти на які накладено арешт на рахунках банку, а лише у відповідних банківський скриньках.
У разі закриття кримінального провадження прокурор має протягом трьох днів з дня винесення постанови звернутися до слідчого судді з клопотанням про знаття арешту з майна та банківських рахунків, та упродовж двох днів з часту постановлення ухвали має повернути все особам, у яких воно вилучено, а арешт з рахунку зняти того ж дня.
Акти за їх результатами направляти також особі (юридичній та фізичній) у якої проведено обшук, а також на майно якої накладено арешт.
Знаю, що відразу почнуть писатися коментарі, що це лише ще більше «уб’є» слідство. Ні, нічого страшного не відбудеться. Просто почнуть хоч трохи думати головою, а не вносити в ЄРДР «дані» зі стелі та по справжньому вбивати бізнес.
На жаль, іншими заходами, ніж «драконівськими» отих самих «юнош» до порядку не привчити.
