Зовсім нещодавно народний депутат України Антон Геращенко, заявив про необхідність створення Національної служби захисту свідків.
До того ж, у Верховній Раді України зареєстровано законопроект (реєстр. № 8457) про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, співавтором котрого зазначений в тому числі, і пан Геращенко.
Зокрема, законопроектом передбачається внесення змін до таких нормативно-правових актів:
Кримінального процесуального кодексу України, де прописано окремі функції Національної служби захисту свідків і потерпілих, наприклад, здійснення негласних слідчих (розшукових) дій;
Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», де зокрема, в числі правоохоронних органів зазначені також і Державне бюро розслідувань, Національна служба захисту свідків і потерпілих;
Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», де в переліку підрозділів, котрі здійснюють оперативно-розшукову діяльність, міститься й нова Служба;
Закону України «Про запобігання корупції», де вказано, що на зазначений орган поширюється дія цього Закону.
Ну що ж, ініціативу – анонсовано, а тепер…слідкуйте за руками: залишається питання, чи варто в нашій країні взагалі створювати ще один орган? Питання – риторичне.
Так, ми - дійсно втомились від «театру абсурду»: маємо близько двадцяти антикорупційних органів, але корупцію так і не подолано, а натомість ще й отримуємо боротьбу антикорупційних органів між собою в кращих традиціях «Бондіани» із захопленням у заручники співробітниками НАБУ працівників аеропорту «Жуляни», що несе за собою навіть не «гучні викриття», а некоректну посадку літака (на щастя, обійшлися без постраждалих).
На мій погляд, слід враховувати закордонний досвід, а зокрема, досвід тих країн, котрі є нашими партнерами в рамках реформування вітчизняних правоохоронних органів.
Наприклад, у Канаді існує Закон про захист інформаторів. Відомо, що до лобіювання ухвалення цього Закону були залучені такі органи, як Федеральна ініціатива з відповідальності за реформи (FAIR), благодійна організація, до складу якої входять члени канадського парламенту, вчені і представники громадськості. Зокрема Федеральною ініціативою FAIR навіть було розроблено такі основні принципи оцінки законів про інформаторів:
повні права свободи слова;
право розкривати всі незаконні дії і проступки;
недопущення тиску на інформаторів;
суд совісті для винесення судового рішення (ефективний судовий процес для інформаторів);
обов’язкові виправні заходи органів виконавчої влади стосовно правопорушників.
Тому можливо… варто розробити ефективне законодавство щодо захисту інформаторів, свідків та осіб, котрі беруть участь у кримінальному судочинстві, а не створювати ціле нове відомство? До того ж, кілька рядків у рамках змін до нормативно-правових актів – це ще навіть не вершина айсбергу, адже ні структуру, ні функціонал, ані стратегічні завдання відомства нам презентувати не поспішають. Тож, яку насправді мету переслідують автори законопроекту? – «Захист свідків» чи «Кожен бажає бути начальником» (враховуючи, що в нашій країні навіть ціле відомство може створюватись під одну людину)?
А тепер – «вишенька на торті»: чи ми насправді можемо чекати на появу Національної служби захисту свідків, чи буде як і з міністерством ветеранів?! Подання на посаду міністра ми чекали ще в червні, але поки що так і не дочекались. А заявлений раніше «прозорий» механізм його утворення насправді знаходиться під покровом таємниці, починаючи з експертної групи «активістів невідомого фаху», які мають розробити основний функціонал та структуру нового відомства аж до самого розподілу керівних посад.
Поки що питань більше, ніж відповідей. Що ж, традиційно запасаймося попкорном, панове…
Далі буде…
