19 декабрь 2018, Среда, 11:12

взятка декларация ДТП в Харькове Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Чим може закінчитися гра у наперстки влади з армією

12 февраля 2018г.
0

Сутність взаємовідносин держави і армії проста – держава утримує армію, забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, а ті повинні бути готовими до збройного захисту держави і в разі необхідності покласти за це своє життя і здоров’я. Армія утримується за народні кошти, зібрані в якості податків. Розробити і виконувати правила цього утримання армії народ довіряє обраній ним владі.

Основні параметри соціального захисту військовослужбовців – це грошове забезпечення і надання житла. Військовий готовий служити, ризикувати своїм життям і здоров’ям за усіх нас за те, що держава забезпечить його і його сім’ю житлом та грошима, на яке він може утримувати себе і сім’ю. І ще військовий сподівається, що він буде належно захищений в правовому плані, адже військова справа – це високоризикове заняття, яке пов’язане із застосуванням зброї і навіть потребою вбивати. Він має бути впевненим, що держава забезпечить йому належне правове поле і при необхідності забезпечить правовий захист.

У 2014-2015 роках ні в кого не виникало сумнівів, що як законодавча, так і виконавча гілки української влади готові без затримок і вивертів вирішувати усі проблеми війська. Швидко приймались необхідні закони, виділялись додаткові бюджетні кошти. Тоді була реальна загроза для них втратити владу, якщо українська армія не зможе встояти перед сильним і добре озброєним ворогом. Саме це, схоже, і було основною рушійною силою, що підштовхувала їх до дій.

Влада після початку війни збільшила оборонний бюджет майже в 5 разів – люди сприйняли це з розумінням, хоча ці кошти відривались від них самих – від їх пенсій, медичної допомоги, освіти, соціальних та інших виплат. Адже до війська громадяни віддали своїх синів, братів, чоловіків, батьків, це ж було усе для них. Влада увела у 2014 році обов’язковий для усіх додатковий військовий збір – люди з розумінням сприйняли цей крок і за 4 роки сплатили на утримання і розвиток армії від своїх не таких вже великих доходів 37,5 мільярдів гривень. Правда зараз в тих людей виникають питання, чи дійсно влада, якій вони довірили витратити зібрані на військо кошти, дійсно витратила їх на потреби армії.

Коли було гаряче в зоні бойових дій, представники влади обіцяли золоті гори військовим, аби тільки вони вистояли і захистили державу, а значить і їх при владі. Військові повірили цим обіцянкам влади і довели, що здатні мужньо захищати Батьківщину, сподіваючись, що коли державі буде трохи легше з фінансами, влада виконає свої обіцянки. Трохи стихла стрілянина, війна стала позиційною, вже немає загрози, що через кілька днів ворог буде на околиці Києва і артилерійську канонаду буде чутно на печерських пагорбах, ставлення владних структур до армії відразу змінилось. Ніби, вже і не так страшно, а тому про потреби військових і свої обіцянки їм черговий раз можна забути.

Із грошовим забезпеченням влада цинічно «кинула» військовослужбовців в найгірших традиціях вокзальних наперсточників. Їм у серпні 2017 року голосно пообіцяли зміну структури грошового забезпечення. З 1 січня 2018 року усім мали платити по-новому. Значного збільшення грошового забезпечення не передбачалось, але військові дуже чекали саме зміни структури грошового забезпечення. А обумовлене це тим, що за старими правилами обов’язкова до виплати військовому частина грошового забезпечення була всього близько 20 %, а усе інше – це надбавки і доплати, які нараховуються за рішенням начальників. Не сподобався начальнику – маєш 4000 гривень у місяць, прислуговуєшся і погоджуєшся на те, щоб «поділитись» з командиром надмірно отриманими коштами, зекономленими за рахунок непокірних – маєш 15000-16000 гривень. Правда, кілька тисяч, як вдячність, треба віддати командиру. Рабська система, яка робить командирів і начальників царьками, а деяких їх підлеглих - злиднями. Ця корупційна система розкладає армію зсередини.

За новими правилами 80 % грошового забезпечення – це обов’язкові гарантовані виплати, які ніякий командир, будь він хоч тричі самодуром, зменшити не може. І більшість військових дуже чекали, що з 1 січня 2018 року для них настане нове життя і нові взаємовідносини між військовослужбовцями без підлабузництва і корупції. Але за кілька днів до Нового року, коли усі були зайняті підготовкою до свят, влада тишком-нишком відклала введення нової системи грошового забезпечення ще на рік. Ще й повела себе вкрай негарно, кілька днів приховуючи це від громадськості. Лише потім, після багатьох перекручень визнала, що дійсно відклала це нововведення. Військові були шоковані таким цинізмом і вкрай обурені.

За 4 роки війни загинули тисячі військовослужбовців, ще більше повернулись пораненими, інвалідами на невеликі військові пенсії. Пенсії сім’ям загиблих ще менші і не можуть забезпечити нормальне життя дітей і дружин цих героїв. І як влада поступила зі своєю обіцянкою щодо перерахунку військових пенсій? Знову ошукала!

Прийнявши у 2017 році пенсійну реформу, влада зобов’язалась розробити проект закону про реформування пенсійного забезпечення військовослужбовців до 1 листопада 2018 року, щоб прийняти його у грудні і з 1 січня 2018 року колишні військовослужбовці і члени їх сімей отримали би збільшені пенсії. Лише зараз, через 3 місяці після призначеної дати, потайком від військових розробили такий законопроект, що коли стало відомо про його зміст – обурені черговим обманом військові пенсіонери масово вийшли на вулиці.

Із тим законопроектом влада дійшла до абсурду, замість заохочування діючих військових продовжувати службу навіть після отримання права на пенсію положення цього законопроекту виписані так, що чим довше служиш і пізніше звільнишся – тим менше пенсія. Ще абсурдніше виглядає пропозиція поділити військових пенсіонерів на «наших» і «не наших» - обмежити перерахунок пенсії тим, хто звільнився до 2014 року, а хто після – суттєво збільшити пенсії.

Із грошима і пенсією розібрались – влада пообіцяла, але обіцянку не виконала і невідомо, чи виконає взагалі. Може хоч житлові питання якось за 4 роки зрушились з місця?

Згідно інформації ГоловКЕУ ЗСУ на квартирній черзі перебувають 46,3 тис. сімей військовослужбовців, з яких 7000 сімей чекають надання їм житла вже більше 20 років. І ця черга за багато останніх років майже не змінюється. А надано Міністерством оборони квартири за 2014-2017 роки всього 3,5 тисячам сімей військовослужбовців. Темпи надання житла – близько 1000 квартир на рік.

Якщо зараз молодому офіцеру стати в цю чергу – квартиру він при нинішніх темпах зможе отримати років через 40-45. Але він стільки служити просто не в стані. Тобто перспектива ясна – за час служби йому квартири від держави не отримати.

Ну не впоралась влада із своїми обіцянками щодо соціального захисту військовослужбовців та їх сімей, може хоча би забезпечила їх правовий захист? Проте, тут теж не дуже вийшло. Російський слідчій комітет відкрив вже більше 200 кримінальних справ відносно українських військовослужбовців за, ніби то, «застосування заборонених засобів ведення війни» під час бойових дій у Донбасі. Як відповіла на це Україна? Дуже дивно – за дорученнями російських слідчих працівники української генпрокуратури чемно і сумлінно допитують українських військовослужбовців. Верхівка абсурду!

Відновили у 2014 році діяльність військової прокуратури, яка однією з основних функцій мала би професійне і об’єктивне розслідування обставин і нюансів ведення українськими і ворожими військами бойових дій, дотримання при цьому міжнародних законів і правил ведення війни. Це і є забезпечення державою належного правового захисту як військовослужбовців, так і мирного населення в зоні бойових дій, в тому числі і від безпідставних звинувачень.

Але і тут влада сама примудрилась зіпсувати хороше і правильне рішення, коли призначила керувати військовою прокуратурою непрофесійну людину, далеку від війська. Замість виконання військовими прокурорами своїх безпосередніх функцій по забезпеченню правового захисту у військових формуваннях вони були спрямовані на підміну цивільних правоохоронних органів глибоко в тилу – виловлювання дрібних хабарників з числа податківців, митників та інших цивільних осіб.

Чи можуть українські військові почувати себе юридично захищеними державою? На жаль, ні. Ми вже маємо випадок затримання у 2017 році українського військовослужбовця Віталія Марківа в Італії за звинуваченням у причетності до смерті цивільної особи в зоні бойових дій у 2014 році. Хтось чув, щоб державні органи грудьми стали на захист свого військовослужбовця? Військова спільнота такого не почула і багато хто з військових, які приймали участь в бойових діях, остерігаються виїжджати за кордон навіть на відпочинок. А ще гірше – військові почали остерігатися як давати накази, так і виконувати їх – раптом потім скажуть, що наказ був злочинним і ти є військовим злочинцем.

Батьки віддають у військо своїх дітей, сподіваючись, що там їм буде забезпечено належний правовий захист. Наприклад, від тих самих «нестатутних взаємовідносин», які нікуди не поділись, від свавілля деяких командирів. А, виявляється, надія марна, зараз у військах взагалі відсутній правоохоронний орган, уповноважений розслідувати ці злочини.

З 21 листопада 2017 року органи прокуратури, в тому числі і військова прокуратура, позбавлені права проводити досудове розслідування. Цим у військах мало би займатись Державне бюро розслідувань, але воно ще не створене і до кінця 2018 року навряд чи почне свою роботу. Вже 3 місяці поспіль і в перспективі до початку роботи ДБР військові правопорушення розслідувати по закону просто нікому. А саме дивне, що влада не вживає жодних заходів для того, щоб забезпечити у військах належний правопорядок! Про яку законність, яку військову дисципліну можна говорити за таких умов? А це же основа правової захищеності військовослужбовців.

Військові вже в голос волають від того, що кримінальні провадження щодо них розглядають цивільні судді, більшість з яких взагалі не розуміють особливостей правовідносин в армії, не знають військового законодавства, а тому приймають рішення, які викликають у військових непорозуміння і обурення. Незаконне засудження солдата Колмогорова, якій виконував команду начальника, до 13 років за, ніби то, умисне вбивство,– яскравий приклад.

Влада на третьому році нарешті почула військових і Президент України прилюдно заявив, що подасть у Верховну Раду проект закону про створення військових судів.

Законопроект був готовий ще 3 роки тому, з часу обіцянки минуло вже два місяці. Знову військових обманули?

У світі все голосніше і голосніше говорять про те, що можливість ескалації військового конфлікту в Європі зростає. Усі держави посилюють свої збройні сили, вдосконалюють їх організацію і оснащення.

Чому же влада України ніяк не зрозуміє, що не можна обманювати своїх військовослужбовців. Не обіцяйте неможливого, військові розуміють складність ситуації. Але як пообіцяли – виконайте. І не треба скаржитись, що грошей немає. Один керівник «Нафтогазу», державного підприємства, тобто державний чиновник, має місячну зарплатню в 1,6 мільйона гривень, за яку можна сплатити грошове забезпечення цілому батальйону. А скільки чиновників мають зарплатню в 10-20 разів вищу, ніж командири бойових бригад, полків? Хіба ці чиновники більше ризикують, ніж військові і працюють більш напружено?

З армії масово звільняються досвідчені, грамотні офіцери з бойовим досвідом, адже не бачать перспектив зміни на краще ставлення української влади до війська, як тільки тихше стали стріляти гармати. Вони просто не вірять владі, яка в багатьох випадках діє щодо військових, як наперсточники з вокзалу. Саме ці військовослужбовці є опорою боєздатності. Хто забезпечить захист держави у разі ескалації військового конфлікту?

Влада оголосила, що буде призвано офіцерів запасу. У військах є крилата назва цих офіцерів – «піджаки». Це абсолютно цивільні люди, які пройшли прискорений курс підготовки офіцерів запасу під час навчання у цивільному виші. Від них може бути користь у військах, якщо вони складають 15-20 % від офіцерського корпусу і їм є в кого вчитися військовій справі. Проте, стати повноцінним масовим поповненням офіцерського корпусу армії вони просто не здатні, так як більшість з них – це пусті місця для війська. Держава більше коштів витратить на призов і навчання цих «піджаків», краще би ці кошти пустила на грошове забезпечення офіцерів і контрактників з бойовим досвідом, іх пенсійне та житлове забезпечення.

Може влада знову сподівається, що суспільство самоорганізується, як у 2014 році, і знову перебере на себе функції державного апарату по забезпеченню армії в гарячій період волонтерами. Тоді навіщо такий державний апарат військового управління, який краще вже замінити невеличкою кількістю організації волонтерів?!

Влада ніяк не зрозуміє, що її гра у наперстки з військовими може погано закінчитись для неї самої. Близько 700 тисяч військових пенсіонерів, 300 тисяч діючих військових, члени їх сімей – це велике електоральне поле майбутніх виборців. А вибори вже не за горами. Сподівання на те, що нинішня влада, яка тільки за останній час нахабно і неодноразово «кинула» своїх військовослужбовців, буде ними підтримана, є марними.

ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ І СУДІВ У ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ. ЦЕГЛИНА ФУНДАМЕНТУ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ ЧИ МІНА ПІД НИМ?

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.