2009 року була опублікована стаття одного фахівця в сфері конституційного права: «Зловживання правом в публічно-правовій сфері як загроза стабільності конституційного ладу України». Автор статті дійшов висновку, який є актуальним і зараз, що даний вид зловживання правом є найнебезпечнішим, оскільки підриває самі основи правової системи, породжує розчарування правом як соціальною цінністю, знижує ефективність державного механізму, загрожує конституційній стабільності.
Автор справедливо вказував, що практика функціонування майже всієї системи органів публічної влади України свідчить, що їх владна діяльність досить часто поєднується з таким негативним соціальним явищем, як зловживання правом. Тобто носії владних повноважень нерідко використовують надані їм Конституцією та законами України правові можливості для досягнення зовсім інших соціально-значимих результатів, ніж ті, заради яких і було прийнято відповідні конституційно-правові норми. У результаті подібного зловживання правом завдається суттєвої шкоди не лише правам, свободам і законним інтересам громадян, але й державі й суспільству в цілому.
Подібна ситуація є вкрай небезпечною і недопустимою в демократичній, правовій державі, оскільки з одного боку це призводить до зневіри широкого загалу у праві як соціальній цінності, а з другого — становить пряму загрозу стабільності конституційного ладу, адже внаслідок цього, фактично спотворюється сутність головних правових принципів, щ о становлять його засади та порушується встановлений порядок функціонування всього державно-правового механізму, всієї системи конституційно-правових відносин.
Хочу навести один яскравий приклад такого зловживання правом.
Є у Верховній Раді України Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, до сфери відання якого належить:
- державна політика у сфері соціального захисту громадян;
- загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
- державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, забезпечення достатнього життєвого рівня людини;
- державна політика у сфері регулювання трудових відносин та зайнятості населення;
- розвиток соціального партнерства;
- діяльність фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
- державна політика у сфері пенсійного забезпечення;
- правовий статус і соціальний захист ветеранів;
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок - Чорнобильської катастрофи;
- соціальний захист і реабілітація осіб з інвалідністю та регулювання діяльності їх підприємств і громадських об’єднань;
- реабілітація ветеранів війни з числа учасників антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
- законодавче регулювання надання соціальних послуг ветеранам, особам з інвалідністю, особам похилого віку та іншим особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і т.д.
Очолює цей Комітет народний депутат, яка за освітою є інженером-механіком авіаційних двигунів, магістром фінансів, здобувачкою наукового ступеню кандидата економічних наук. До обрання у ВРУ вона входила до громадських рад при міністерствах (МОЗ, Мінсоцполітики, Мінфін та Міністерство доходів і зборів), була членом правління ПФУ, головою громадської ради при ПФУ, засновниця та очолює ГО «Інститут громадянських свобод».
Як кожний народний депутат Голова комітету звичайно ж має право законодавчої ініціативи, може розробляти та вносити на розгляд Верховної Ради законопроекти.
Так ось, Голова цього комітету напевно дійшла висновку, що на ввіреному їй напрямку роботи всі питання законодавчого забезпечення вже вирішені, питання соціальної політики та соціального захисту населення законодавчо врегульовані, пенсійну реформу впроваджено, питання з дефіцитом Пенсійного фонду вирішені, реабілітацію всіх осіб з інвалідністю та інвалідів забезпечено і т.д., як наслідок, сфера соціальної політики для неї вичерпана.
Тому, вона вирішила зайнятися питаннями конституційного законодавства, а саме питанням незалежності Конституційного Суду та підвищенням ефективності його діяльності.
Вирішення цих питань для інженера-механіка, фахівця в сфері економіки та фінансів знайшлося швидко:
1. Для забезпечення незалежності КСУ потрібно його перенести із м. Києва до м. Харкова.
Аргументи такої ініціативи: територіальне дистанціювання від центрів влади, Харків вважається юридичною столицею України, там розташована Президія Національної академії правових наук України, це сприятиме покращенню суспільно-політичного статусу обраного міста.
2. Для ефективності функціонування інституту конституційної скарги юридичних осіб потрібно позбавити права на звернення із такою скаргою до КСУ.
Обґрунтування: можливості цього інституту не сприймаються і не використовуються у повній мірі юридичними особами.
Погодьтеся, підходи відмінні: проблема з незалежністю - відправ у заслання, не можеш правильно, на думку депутата, користуватися правом – позбав такого права.
Цікаво, у вирішенні питань соціального забезпечення та захисту пенсіонерів, осіб з інвалідністю, ветеранів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС Голова комітету використовує такі ж підходи?
Насправді, подібних ініціатив, які не мають нічого спільного із державою та правом, у Верховній Раді вистачало завжди. Черговий депутат вирішив проявити себе у сфері, біля якої він і близько не стояв, а некомпетентність є трендом останніх часів.
Але цю законодавчу ініціативу підтримав інший народний обранець.
Так, 7 квітня в коментарі Інтерфакс-Україна народний депутат Федір Веніславський щодо перенесення КСУ до міста Харкова заявив наступне: «…перенесення КС саме туди - цілком обґрунтована пропозиція. Більше того, розташування КС не в столиці держави є звичайною практикою для багатьох західних країн. А нинішнє приміщення КС, на мій погляд, можна буде запропонувати розглянути президенту України Володимиру Зеленському як один із можливих варіантів розміщення нового Офісу президента». "На жаль, із достовірних джерел постійно надходить інформація, що напередодні ухвалення Конституційним судом важливих рішень деякі судді чомусь систематично їздять на аудієнції і до колишніх урядовців, за часів яких їх призначали на посади, і до олігархів, а також до відомих кримінальних авторитетів".
Щодо права юридичних осіб на звернення до КСУ із конституційною скаргою Федір Веніславський заявив таке: «По-перше, право на конституційну скаргу закріплено в розділі II Конституції України, де закріплено власне права та свободи фізичних, а не юридичних осіб. А по-друге, зміст скарг юридичних осіб свідчить про наявність серйозних корупційних ризиків у цій сфері. Відповідно, важливо їх усунути, щоб не було навіть гіпотетичної спокуси використати цей інструмент на шкоду інтересам держави та суспільства".
Такі заяви, можливо, можна було б залишити поза увагою, якби не наступне.
1. Федір Веніславський є не тільки народним депутатом, але і представником Президента України у КСУ;
2. КСУ протягом останніх пів року визнав неконституційним ряд президентських законодавчих ініціатив: про позбавлення депутатів мандатів за прогули, про уповноважених ВРУ, про надання Президенту України повноважень призначати та звільняти директорів ДБР та НАБУ;
3. КСУ визнав неконституційними положення президентського закону щодо скорочення кількості суддів Верховного Суду.
Що маємо по факту: абсурдна законодавча ініціатива одного депутата, який не має компетенції у відповідній сфері, та її підтримка іншим депутатом, який є фахівцем у цій сфері, прямо вказує на зловживання правами цими народними депутатами.
Як для мене є очевидним, що надане цим депутатам Конституцією право законодавчої ініціативи вони використовують для досягнення зовсім інших соціально-значимих результатів, ніж ті, заради яких одну депутатку обрано Головою комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, а іншого – призначено представником Президента України у КСУ.
Наприклад, для впливу на Конституційний Суд України, спонукання суддів до ухвалення «необхідних» рішень, помсти за ухвалені висновки та рішення тощо.
Погодьтеся, в теперішньому цифровому світі територіальне дистанціювання жодним чином не вирішить питання незалежності, а тим більше комунікації (хіба що відправити Суд на о. Зміїний чи на антарктичну станцію «Академік Вернадський»); виключити юридичних осіб із числа суб’єктів звернення із конституційною скаргою лише позбавить їх можливості захисту щонайменше права приватної власності.
Тому вважаю, що ухвалення такого законопроекту є просто неприпустимим.
П.с. На почату я вказував про автора статті, який справедливо вважає, що зловживання правом в публічно-правовій сфері є найнебезпечнішим.
Цей автор Федір Веніславський, викладач кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент, фахівець у галузі державотворення та прав людини, автор та співавтор більше 100 наукових, науково-методичних, науково-публіцистичних робіт з проблем організації та функціонування органів державної влади в Україні, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а зараз народний депутат України та представник Президента України у Конституційному Суді України.
І насамкінець. Питання розміщення Офісу Президента України це компетенція Державного управління справами, Офісу Президента України, самого Президента України, але аж ніяк не народного депутата України чи представника Президента України у Конституційному Суді України.
ЗАЯВИ ПРЕДСТАВНИКА ПРЕЗИДЕНТА У КСУ РЕЗОНАНСУ ВИКЛИКАЛИ ДИСКУСІЮ СЕРЕД ПРАВНИКІВ
