Антоніна Славицька
У будь-якій незрозумілій ситуації – створюй нові інститути. Цей імператив нова команда, схоже, позичила у попередників. Петро Олексійович грішив такою «творчістю» з особливою насолодою: саме йому ми завдячуємо радою реформ, яку тепер, за іронією долі, очолить його персональний ворог – Саакашвілі.
Порошенку ми дякуємо і за інвестиційну раду, котру після апгрейду він віддав своєму тодішньому фавориту – Ложкіну. Приклади можна продовжувати, але суть не в них. Навіть Порошенко не змішував холодне з квадратним, як це робить Володимир Зеленський.
Днями рупор Зеленського і керівник його офісу Андрій Єрмак заанонсував створення спеціальної громадської ради при президенті України. Її функціонал, за Єрмаком, буде достатньо широким. Тут і робота «з сім'ями бійців, які загинули на Донбасі», і «реабілітація воїнів», і «контроль процесів обміну». Що ж, припустимо. Все це має право на існування… Але до всього переліченого Єрмак додає ще один пункт, який вганяє в ступор. Громадська рада, каже він, буде також розглядати резонансні справи, як та, що стосується колишнього нардепа Тетяни Чорновол.
Секундочку. Що значить – громадська рада розглядатиме кримінальну справу? Як? У який спосіб? Проведе слідство, допитає свідків, огляне речові докази? Але ж у неї на це немає ані прав, ані можливостей. А якщо не це, то що вона тоді робитиме? Просто сформує ставлення до пані Чорновол та її діянь і закине це ставлення в маси? І все це – під егідою президента?
Знову таки, зробимо паузу і пригадаємо, що таке посада президента. Це – не уособлення такого собі колективного розуму, не моральний авторитет всієї нації, це всього лише найнятий менеджер. Менеджер, зобов’язаний варитися у своїй роботі і не зазіхати на більше. Президентові зовсім не треба оточувати себе курултаєм чи радою старійшин, яка буде судити (не буквально, а фігурально) тих чи інших людей за ті чи інші їхні вчинки. Політбюро у нас залишилося в минулому, і слава богу.
Крім того, будь-які спроби публічно коментувати справу Чорновол чи справу Стерненка, чи справу про вбивство Шеремета – спроби, які до того ж, походитимуть з Банкової – будуть розцінені як втручання в роботу судових та слідчих органів. Як прямий чи завуальований дороговказ судам та слідчим відносно того, як їм слід діяти.
Озвучити своє ставлення до справи можна буде тільки після того, як вирок у ній вступить у законну силу, але і це президентові робити непотрібно – просто тому, що це не його парафія.
Та ще й фальшивим, до того ж. Кожен мусить робити своє, і президенту краще залишити правоохоронну систему в спокої і не надбудовувати на нею ще якусь систему контролю. Чи, можливо, гра у громадську раду – це прагнення Зеленського підлеститися до праворадикальних сил, до «ультрасів», котрі можуть виступити у підтримку того ж таки Стерненка? Тоді це погана ідея і поганий піар. Бо навіть якщо президент зуміє сподобатися групі підтримки Стерненка, він перестане подобатися іншим своїм виборцям.
(Звісно, наш президент може це перевірити і запросити праворадикалів до складу громадської ради. Для когось вони точно є совістю нації. Бо совість – вона, зрештою, у кожного своя).
Втім, крім морально-етичного, у цієї ініціативи є і фінансовий бік справи. Хто буде оплачувати весь цей бенкет? Навіть якщо нова рада при президенті працюватиме виключно на громадських засадах, прояви її діяльності (засідання, наради, семінари, зустрічі, прес-конференції) хтось мусить спонсорувати. Бо навіть від мінімальних видатків (на кшталт оренди приміщення, чаю / кави для учасників) нікуди не подітися. Боюся, їх візьмуть на себе не моральні авторитети нації, а безрозмірна дійна корова – держава та її бюджет. У зв’язку з цим у мене запитання до влади: вона точно впевнена у тому, що саме зараз на це є зайві гроші?
Але це не все, що хотілося б спитати на Банковій. Не далі як пару тижнів тому, а саме на річницю свого обрання, президент Зеленський бідкався, що в Україні забагато органів, що займаються нейтралізацією злочинності. «Це хаос. Правоохоронний хаос, – віщав Зеленський. – Коли ми перезавантажимо всі правоохоронні органи (я впевнений, що держава дійде до цього), то кількість цих правоохоронних відповідальностей скоротиться в нашій країні. Щоб ти знав, що перед тобою сидять три людини, і вони несуть повну відповідальність за криміногенну ситуацію, за те, що всі хабарники, авторитети, всі бандити сядуть у в'язницю».
У нас і справді не бракує слідчих, бракує натомість засуджених злочинців та попереджених злочинів. (Цікаво, втім, що деякі активісти в своєму нестримному активізмі вважають, що наявних структур замало і треба створити іще).
Хоча наразі в Україні правоохоронні функції виконують Національна поліція, Служба безпеки, Офіс генпрокурора та Державне бюро розслідувань. До них доєднуються і створені після 2014 року спеціалізовані антикорупційні правоохоронні органи – Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
На думку Зеленського, кількість правоохоронних органів має бути скорочена до трьох. (Хто є його фаворитами, а хто – кандидатами на виліт, глава держави, щоправда, не уточнює), але тут важливі не назви, а загальна ефективність згаданих відомств.
Але ще один наглядач для НАБУ, САП, ДБР, ГПУ, СБУ чи МВС (наглядач у вигляді громадської ради) справі не допоможе.
Якщо наявні шість інституцій видаються президенту надмірними, то для чого започатковувати сьому? Де тут літера «Л» – логіка? Дії Єрмака та Зеленського нагадують лінивих працівників ЖЕКу: замість того, щоб зчистити на дитячому майданчику стару фарбу, вони замазують її шарами свіжої. У підсумку вся поверхня береться пухирями, а погано захищений метал під нею іржавіє.
Ми ж не хочемо, аби у нас проіржавіла вся Україна? Чи хтось тільки цього і прагне?
