» Чи варто ліпити з Ситника Кромвеля для розв‘язання конституційної кризи?

25 январь 2021, Понедельник, 07:15

Чи варто ліпити з Ситника Кромвеля для розв‘язання конституційної кризи?

30 ноября 2020г.
0
Порошенко Ситник НАБУ
Архів

Олексій Бебель

Ознайомившись із проектом Закону України щодо встановлення кримінальної відповідальності за недостовірне декларування, поданого Президентом України, а також проектом Закону про внесення змін до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», який направлено до парламенту Кабінетом Міністрів України, можна дійти думки, що штучно піднятий градус кипіння спав. Зауваження Конституційного Суду України враховано і за умови підтримки цих законопроектів Верховною Радою України буде розпочато нормальну роботу.

Усе це так, утім існує низка питань, що потребують відповіді.

Насамперед, дуже контраверсійною є позиція законопроекту Уряду, яка вже отримала низку критичних відгуків у вітчизняних правників, політологів, а головне – парламентарів.

Стосується це проекту пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень, а саме визнання особи, що займає посаду Директора НАБУ на сьогодні, такою, що й надалі здійснює повноваження до їх припинення, тобто протягом 7 років за часу призначення.

Проте куди тоді, вибачте, «подіти» рішення Конституційного Суду України щодо визнання Указу Президента України про призначення неконституційним? Як за таких умов можна «продовжувати здійснення повноваження Директора»?

Оскільки на цій правовій позиції я раніше зупинявся на сторінках Резонансу, то повертатися до її обґрунтування не буду.

АДВОКАТ БЕБЕЛЬ: ПОСАДА ДИРЕКТОРА НАБУ НА СЬОГОДНІ Є ВАКАНТНОЮ

Але як розуміти це включення конкретної особи до тексту проекту Закону?

На мій погляд, це вже наближається до включення конкретного прізвища до конституції держави, що має місце, але принаймні в історії демократичних країн Європи я можу пригадати лише відповідний акт із закріпленням посади лорда-протектора за Олівером Кромвелем.

Тож й хочеться запитати за Борисом Пастернаком: «Какое, милый, у нас тысячелетье на дворе?»

Стосовно цього питання жорстко висловився заступник Керівника Офісу Президента України Олег Татаров: "НАБУ – це не українська історія, яка на жаль знаходиться за межами нашої країни".

У ЗЕЛЕНСЬКОГО ВІДМЕЖУВАЛИСЬ ВІД СКАНДАЛЬНОЇ ЗАЯВИ ТАТАРОВА ЩОДО НАБУ

До останніх критичних оцінок варто додати коментар Голови Національної асоціації адвокатів України Лідії Ізовітової, яка відповіла Анні Адаміській-Галант на її тезу про те, що українське суспільство оцінює функціонування Вищого антикорупційного суду позитивно, що адвокати насправді оцінюють цей досвід негативно.

Натомість «інше «суспільство» не бере участі у справах. Тому коли ви кажете, що позитивно оцінило суспільство, то це не так. Ви помиляєтесь».

Що то за «суспільство», якому все так подобається, то це вже зрозуміло більшості громадян України. Їх можна побачити на круглих столах, конференціях з іноземними посольствами та на інших заходах за участі закордонних представників.

Чи не тому в останній тиждень так сполошилися іноземні борці з українською корупцією та близькі їм блогери у соціальних мережах, заперечуючи очевидні факти зовнішнього впливу?

Аргументи, правда, вражають. Я грішним ділом уже починаю думати, чи може й справді іноземні гравці прислухаються до ними ж вирощених кадрів і вважають їх ефективними?

Інакше чим пояснити, що ці виступи зводяться не до аналізу критики, а до старих тез про «лити воду на млин ворога» (як тут не пригадати План «Шатун» з якого кілька років тому потішалася вся країна) та ще більш смішних «спогадів» про перебування блогерів у скажімо так – англомовних країнах.

Єдиним виключенням є останній виступ колишнього Посла Канади в Україні Романа Ващука, де він розібрав саме те, що було зроблено неправильно.

Проте однією ліквідацією створених за іноземними указівками органів, якщо таке диво справді здійсниться, справу вирішити, на моє переконання, неможливо.

Ми усі бачимо розбалансованість гілок влади, а також відсутність взаємозв’язку з великим народом і його справжнім громадянським суспільством. Не тими отримувачами грантів, що іменуються таким, та з групами екстремістів, що також заангажовані у своїй переважній масі.

Насправді потрібно визначити спосіб роботи управлінської машини в цілому, закласти, так би мовити, базові підвалини функціонування держави, що відповідатимуть світоглядним засадам більшості громадян України.

Утім, просто внесенням змін до Конституції та законів України цього досягти навряд чи вдасться. І неможливо це зробити саме через зовсім різне бачення принципів роботи держави з боку тих, хто перебуває при владі та в опозиції до неї.

Просто проведення нових виборів нічого не вирішить, оскільки в наших умовах це лише призведе до змін практично одних і тих же персоналій у владних кріслах.

Минулорічні вибори як президентські, так й парламентські давали шанс на відповідне перетворення, але цього, на жаль, не сталося. Здебільшого відбулися лише косметичні зміни.

Тому можливо потрібно стати на шлях визначення модернізації держави спираючись саме на думку більшості народу, створивши справжній суспільний договір?

У нас же останній раз референдум проводився, здається у 2000 році. Та й він, якщо казати по совісті, був покликаний виключно бажанням вирішити питання створення зручного парламенту для Президента України Леоніда Кучми і був надто маніпулятивним.

Про останнє, прости Господи, опитування мови навіть не веду. На мій погляд це була напрочуд невдала ідея та ще гірша її реалізація.

УВІЙШОВ У СМАК: ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗНОВУ ГОВОРИТЬ ПРО РЕФЕРЕНДУМ

Якщо ж об’єднати отой референдум 2000 та опитування 2020 років, то чого власне домагалися?

Скорочення кількості народних депутатів України. А що це дасть? Та нічого.

Створення за ідеєю 2000 року двопалатного парламенту і прямого натяку на федералізацію? Теж порожня ідея.

Чим власне федеративний устрій відрізняється від унітарного? Лише тим, що існують ще й місцеві уряди та парламенти.

До того ж навіщо нам федералізація, особливо за нинішніх умов? Вона насправді не вирішить нічого.

Утім запит на оновлення держави є. Цьому зайвим підтвердженням є вибори 2019 року.

Я не дивився жодної серії серіалу «Слуга народу», але навіть коротких ключових уривків фільму, що були переглянуті мною, достатньо для того, щоби сказати, що автори вивчили потреби суспільства і запропонували шляхи їх вирішення. Інша справа, що то кіно, а є життя, яке набагато складніше та багатогранніше. У ньому простих рішень майже не буває.

Тому чи не слід Президенту України, Верховній Раді України та Уряду задуматися над скликанням установчих зборів.

Дана ідея не нова. Вона, що називається, носиться у повітрі. Стосовно таких зборів надавала пропозицію ще, здається, у 2015 році громадська організація «Україна – це я», а потім цю ж ідею трансформації влади підхопила і розвинула Юлія Тимошенко, запропонувавши нову модель на виборах Президента України у 2019 році.

Установчі збори, на мій погляд, мають виробити загальну модель влади, сформувавши за участі Глави держави, парламенту, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, з’їздів суддів, прокурорів, адвокатів, працівників СБУ, Національної поліції та ДБР, а також профспілок, у тому числі обов’язково – журналістських, об’єднань роботодавців, наукових закладів Конституційну раду.

Але без усіляких партій, громадських організацій, а тим більше міжнародних експертів.

Цю справу слід довірити тим, хто справді розуміється у проблематиці суспільства.

Така рада у світлі рішень установчих зборів про загальні засади державотворення має розробити проект нової Конституції України.

При цьому бажано, щоби громадяни мали право також надсилати до конституційної ради свої пропозиції.

Сам же розроблений проект Конституції України винести на всеукраїнський референдум.

Якщо народ його схвалить, то це й буде справжній суспільний договір і можливість вирватися з кола перманентного перетягування ковдри гілками влади та взаємних звинувачень у «зраді».

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

КСУ ОПРИЛЮДНИВ РІШЕННЯ ЩОДО НЕДОСТОВІРНОГО ДЕКЛАРУВАННЯ (ДОКУМЕНТ)

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»